«А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4: 14), — такі слова читаємо у сьогоднішньому Євангелії. У ньому описується подія зустрічі жінки-самарянки із Христом, яка назавжди змінила її життя. Вона пізнала у Ньому свого Спасителя. Пізнала Того, Хто прийшов, щоб відкупити нас від гріха, прокляття і смерті. Сьогодні, подібно до зустрічі із самарянкою, Господь чекає і нас для того, щоб ми прийшли до Нього із смиренням, покаянням, з відкритим серцем і душею.
Про сенс сьогоднішньої неділі про самарянку розмірковує настоятель храму св. ап. Петра і Павла Львівсько-Сокальської єпархії ПЦУ (м. Жовква) архимандрит Маркіан (Каюмов):
«Ось уже п’яту неділю поспіль ми з вами у святих храмах Божих і у своїй душі прославляємо воскреслого Христа та тішимося з Його великої та невимовної любові, яку Він проявив до кожного із нас, прийнявши вільні страждання, перетерпів хрест, погребіння і воскрес із мертвих. Пасха Господня триває не лише один день і не лише одну седмицю, а — сорок днів, протягом яких ми вчимося жити і довіряти воскреслому Господу, Який приніс нам своє життя і свій подвиг, показавши нам приклад служіння ближньому і приклад своєї любові.
Сьогодні ми згадуємо про подвиг звичайної жінки-самарянки, яка у своїй буденні справі зустріла Господа і довірилася Йому, віддала Йому, скажімо так, своє життя, оскільки змінила його після розмови із своїм Учителем і Месією. Вона пізнала у Ньому Спасителя, Якого так чекав увесь народ Старого Завіту. Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про те, що Господь під час своєї проповіді і свого месійного служіння, проходив по землі Самарянській поблизу міста Сіхар. Проте, не увійшов у місто і не проповідував багатьом людям, а начебто за промислом Божим зупинився біля криниці Якова, аби зустріти одну, єдину душу, якій Він повинен був відкрити істину життя, істину Царства Божого та спасти її. У слові Божому читаємо: «Там же була Яковова криниця. І Ісус, дорогою зморений, сів отак край криниці…» (Ів. 4: 6).
Насправді, самаряни (жителі Самарійської землі), із жителями Юдеї не мали спілкування через релігійну ворожнечу. І ось Христос зупиняється біля цієї криниці, і Йому назустріч виходить жінка-самарянка, яка прийшла почерпнути воду із цієї криниці праотця Якова. Він звертається до неї з простою потребою, щоби вона дала Йому напитися. Про це читаємо: «Надходить ось жінка одна з Самарії набрати води. Ісус каже до неї: Дай напитись Мені!» (Ів. 4: 7). Проте вона дивується, кажучи: «Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки? Бо юдеї не сходяться із самарянами» (Ів. 4: 9).
Ми бачимо, як Господь нівелює своїм вчинком будь-які переконання і ворожнечі. Він, начебто, уникає цього її запитання, збентеження. Христос запевняє її, кажучи: «Але наступає година, і тепер вона є, коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомольців» (Ів 4: 23).
Господь, як ніколи, для нашого суспільства сьогодні вказує нам на ту істину, якою ми маємо послуговуватися у нашому житті. Багато хто у нашому суспільстві має свої переконання, вірить в свою істину. Не потрібно ніколи забувати про те, що кожна душа має право на спасіння, вона потребує його. І кожен із нас повинен послуговуватися не ворожнечею, а любов’ю, яку показав Господь на цьому прикладі. Він обіцяє цій жінці, про те, що вона, як і інші будуть пити живу воду, яка приведе до вічного життя, яка зцілить наші рани і наше серце від ворожнечі і конфліктів. Все це станеться тільки для тих, хто увірує у Господа, у Його подвиг.
Людина складається, подібно до Святої Трійці, із тіла, душі і духу. Кожен цей компонент людини повинен служити Богу істиною. Кожен з нас ходить до храму Божого, відвідує Богослужіння, молиться. Але потрібно пам’ятати, що зовнішня молитва, якщо вона є без душі і духу, без нашої волі, яку вдихнув у нас Творець, – це є все марно. Справжній християнин повинен усвідомити, що усе наше життя, увесь сенс нашого буття – це є сходження до Бога, це є бажання зустрічі із Ним. Всі наші сили, як вчить свята Церква, повинні зосереджуватися над тим, аби у молитві наша душа сходила у принебесний світ, де є лише Господь».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки архимандрита Маркіана (Каюмова) та мережі Інтернет
Повязані записи
