Оксана Кочерган – кохана дружина, мама 9-ти дітей, випускниця 3-х вищих навчальних закладів, співзасновник батьківської християнської організації «Алетея» і просто оптимістична жінка, яка вміє насолоджуватися кожним днем життя. Ми поспілкувалися із цією особливою львів’янкою про виклики багатодітності і про те, як щоденно плекати гармонію у великій родині.
– Пані Оксано, коли і чому Ви вирішили стати багатодітною мамою?
– Якщо брати мій досвід, мою історію життя, то не було все так просто. Моя багатодітність почалася із навернення, із духовного шляху. І він був пов’язаний зі смертю мого батька – у 49 він захворів на рак крові, а у 51 помер. І відбулася серйозна переоцінка цінностей: для мене, моїх братів, моєї мами. Тобто, батька вже нема, ми стали іншими. І коли ти йдеш дорогою пошуку Бога, то розумієш, що це єдина дорога, яка веде до щастя. І тоді ти усвідомлюєш, що хотів би бачити Божу волю стосовно свого життя.
– Але ж зрозуміти Божу волю – це не завжди легко..
– У 1994 році, на свято Благовіщення, у церкві святого Юра священику вдалося зачепити глибини моєї душі. Він розповідав про щастя жінки, яка готова народити стільки дітей, скільки Бог готовий їй дати. І тоді, подумки, я сказала «так». Тобто, це не була якась запланована річ від юності чи мрія. Це була просто відкритість на Божу волю стосовно мене як людини, як жінки, як християнки, але я ніколи про це не пошкодувала. Тому що з кожною дитиною життя підносилося на інший рівень, розширювалися життєві горизонти, і ми ставали іншими.
«У пані Оксани та її чоловіка Богдана є четверо синів і п’ятеро доньок. Старші здобувають освіту не лише в Україні, але й у Польщі та Італії. Вони опановують політичні науки, режисуру та інші професії. 27-річна Юлія під час Майдану заснувала Відкритий університет, який діє і до сьогодні. Молодші діти поки навчаються у школі і активно розвивають свої таланти на гуртках. Цікаво, що старші сини і доньки родини Кочерганів уже й самі звили сімейні гнізда і стали батьками»
– Якими були ці нові горизонти?
– Для мене кожна дитина – це була нова сходинка розвитку. Я дуже багато вчилася. Крім першої освіти технікуму, яку я не використовувала, опанувала педагогіку, потім у Католицькому університеті вчилася у магістратурі, згодом студіювала у Києві сімейне консультування. Тобто для мене народження дітей ішло паралельно із розвитком. Мені хотілося ставати мудрішою, кращою, сильнішою. І життя змінювалося. Коли я була мамою тільки двох дітей, то часто бувала знервована. Але коли народилося вже семеро, восьмеро, дев’ятеро малюків, я стала більш умиротвореною людиною.
Від жінки дуже багато залежить – у подружжі, у сім’ї. Але останнім часом слабка стать іноді не розуміє, який вона має вплив, не усвідомлює цієї сили
– А чи віра у Бога допомагає вибудовувати взаємоповагу і затишну атмосферу у великій сім’ї?
– На мою думку, так. Сама віра передбачає відчуття Божої любові у своєму житті. Коли мама реально вірить у те, що Бог її приймає, Бог її любить, то вона наповнюється чимось таким класним усередині, що їй значно легше потім щось дати своїм дітям. Ми не можемо дати того, чого не маємо у глибині душі. І ті мами, які діляться інколи тією своєю виснаженістю, емоційним вигоранням, мають легкий шлях, щоб цього позбутися. Тільки не завжди вони вірять у те, що цей шлях ефективний. І якось своїм життям я пробую це доносити, думаю – це частина моєї місії.
– Ви проводите різноманітні тренінги для батьків у асоціації «Алетея». Розкажіть, як це відбувається?
– Рік тому «Алетея» заснувала клуб «Жіночої мудрості». Саме цього навчального року ми закцентували свою працю на жінках. Я та мої однодумці вважаємо, що від жінки дуже багато залежить – у подружжі, у сім’ї. Але останнім часом слабка стать іноді не розуміє який вона має вплив, не усвідомлює цієї сили. Тому ми організовували тематичні зустрічі. Ішлося про духовне зростання, особистісне, конфлікти у сім’ї, внутрішній мир. І ці теми вела я. Коли ти проводиш такі тренінги, то можеш ділитися своїм досвідом, різними подіями із життя, власними переконаннями.
«Я маю багато часу для себе. У родині ми розподіляємо обов’язки. Наприклад, у нас є чергування по кухні, хтось відповідальний за вечерю, за посуд. Кожна дитина має свій день тижня».
– Попри багатодітність, Ви встигаєте вчитися, проводити тренінги, як знайти на це час?
– Мої способи це – довіра, делегування і організаційні здібності. Насправді я маю не трошки часу для себе, а багато. І щаслива з цього. У родині ми розподіляємо обов’язки. Наприклад, у нас є чергування по кухні, хтось відповідальний за вечерю, за посуд. Кожна дитина має свій день тижня. Такий підхід формує відповідальність, а без обов’язків її не виховаєш. Я максимально делегую і мало пунктів зберігаю для себе у хатніх справах. Тільки 10% того, що окрім мене не зробить ніхто. От, наприклад, хто поговорить із дітьми про їхні мрії? Ніхто, крім мене.
Для мене духовність у тому, щоб підійти до джерела. І тоді зовсім неважливими стають щоденні обов’язки і нестача часу. Бо це вже не від тебе залежить. Бог дає тобі силу, енергію, віру, радість – і ти щасливий від цього.
– Іноді жінки нарікають, що за побутовими справами важко розвиватися духовно.
– Насправді термін «духовність» в Україні дуже розмитий. І жінки часто губляться у самому розумінні цього слова. Для мене духовний розвиток – це близькі стосунки з Богом. Є така гарна цитата Клайва Стемпла Льюїса: «Якщо ти хочеш зігрітися, то підійди до джерела тепла, якщо ти хочеш намокнути, то підійди до джерела вологи, а якщо ти хочеш насититися миром, енергією, любов’ю, то підійди до джерела, яке пульсує у самому центрі дійсності». Тобто, для мене духовність у тому, щоб підійти до джерела. І тоді зовсім неважливими стають оці щоденні обов’язки і нестача часу. Бо це вже не від тебе залежить. Бог дає тобі силу, енергію, віру, радість і ти щасливий від цього.
– А як виховати дітей у вірі так, щоб це не було їм нав’язано?
– Я не впевнена, що ми дуже правильно їх виховували. У нас був такий цікавий підхід. Коли діти були маленькі, то щонеділі ми ходили до храму. Це був Домініканський собор, тобто церква Пресвятої Євхаристії. І після цього, ми щоразу ішли у великий супермаркет, а так як мешкаємо за містом то для малої дитини – це була серйозна заохота і мотивація. Тепер, коли діти вже підросли, ми ходимо до храму поблизу. І у нас з’явилася традиція – недільний сімейний сніданок. Тож, якщо хтось дуже наполягає і не хоче йти на Літургію, то нема проблем! Але його обов’язком буде все підготувати до сніданку. А у нас у неділю у меню не вареники. Потрібно зготувати щось м’ясне, гарно сервірувати стіл. Тож з часом з’явилося не дуже багато охочих залишатися вдома недільного ранку. Втім, це звісно дуже делікатна річ. Коли я була молодою і не робила все правильно, то був такий час, коли намагалася нав’язати дітям християнські цінності. Але це не мало успіху. Тоді я трохи змінила підхід. Думаю, що потрібно здобувати більше плодів своєї віри. І тоді саме життя дає шанс ділитися цим. Тож порада для молодих мамів: не повторюйте наших помилок і нічого не нав’язуйте дітям.
Нехай діти приходять у той час, який Бог вважатиме найкращим. Все-таки є оці слова зі Святого Письма: «Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, – задумів щастя». Тобто, ми також створені для щастя, і Господь його хоче.
– Пані Оксано, яку Ви можете дати пораду молодим батькам, які тільки-но стають на шлях багатодітності?
– Першим кроком є, звичайно, близькість у самому подружжі. Не зазнають успіху у вихованні дітей ті подружжя, які не мають її. Адже діти вміють маніпулювати. Коли вони бачать розбіжність у виховних методиках, відсутність хороших стосунків між батьками, то все це прекрасно використовують. Але близькість передбачає багато рівнів.
– Що це за рівні?
– Ми часто говоримо тільки про фізичну близькість, яка, можливо, є апогеєм. Але щоб до неї дійти, треба починати з обміну думками, тобто інтелектуальної близькості. Тоді емоційна, це означає – ділитися переживаннями, страхами, радістю. Духовна близькість – це вершина: ділитися досвідом Бога. І всі ці речі зроблять фундамент близькості подружжя, що є унікальним даром. Тому що тоді – чоловік і дружина стають командою, цілісністю, і людина у подружжі почувається наповненою, щасливою. І потрібно відкритися на Божу волю. Я не знаю, чим керується Господь і які його плани. Але я знаю реальних людей, які хотіли би мати більше дітей, ніж мають. І нехай чада приходять у той час, який Бог вважатиме найкращим.
Все-таки є оці слова зі Святого Письма: «Бо я свідомий моїх щодо вас задумів, – задумів щастя». Тобто, ми ще створені для щастя, і Господь його хоче. Мені виглядає сумною ситуація, коли ми тільки несемо свій хрест і не бачимо радісних моментів. Йдеться про другу річ для успішного батьківства: неважливо скільки дітей ти маєш, радій з того, що ти їх маєш.
Розмовляла: Оксана Бабенко
Фото з Інтернету
Повязані записи
