Кажуть, що його обличчя, яке випромінювало святість, зачаровувало людей. Один римський художник навіть використав його, щоб намалювати обличчя Ісуса на Тайній Вечері.
16 квітня ми згадуємо святого Бенедикта Йосифа Лябре. Він був беатифікований Папою Пієм IX у 1860 році та канонізований Левом XIII у 1881 році. Його мощі перебувають у церкві Санта Марія дей Монті в Римі. Він є покровителем паломників і подорожніх.
Бенедикт Жозеф Лябре народився 26 березня 1748 року в Аметті (Франція) у бідній сільській родині. Він був найстаршим з п’ятнадцяти дітей. З раннього дитинства вів глибоке молитовне життя і тому, після завершення освіти, у віці 16 років, попри опір сім’ї, бажав вступити до монастиря. Він кілька разів просив прийняти його до картузіанців, відомих своїми суворими правилами, але безуспішно. Він також стукав у двері монахів-трапістів, але і тут отримав відмову. Тож коли його прийняли до цистерціанців, здавалося, що його мрія нарешті здійснилася, але через короткий час йому довелося покинути монастир. Там вважали, що він недостатньо святий і занадто розсіяний, тому з нього не вийде доброго ченця.
Не знітившись від невдач, він вирушив до Риму, сподіваючись знайти відповідний монастир там. Однак, прибувши до Північної Італії, він почув у молитві внутрішній голос: «Твоє покликання – весь світ, твій монастир – вулиці, ти будеш Божим паломником». Того ж дня він написав прощального листа своїй родині та роздав усі свої дорожні речі. Він залишив собі лише одну мантію і торбину, в якій носив Новий Заповіт, бревіарій і книжечку «Про наслідування Христа», яка «навернула більше людей, ніж містить в собі букв» (св. Франциск де Сальський).
Слухняний внутрішньому голосу, він вирушив у світ. Він повісив на груди дерев’яний хрест, в одну руку взяв палицю, в іншу – вервицю. Підперезаний францисканським шнуром, який він отримав в Ассізі при вступі до Третього Ордену, він йшов від святині до святині в Італії, Франції, Іспанії, Швейцарії, Німеччині: «Твоїм покликанням є весь світ, а твоїм монастирем – вулиці». В епоху Просвітництва, яку називають епохою людського розуму, своїм життям він проповідував «безумство» Євангелія.
Спав він здебільшого просто неба, де б не застала його ніч. Одягався і харчувався тим, що отримував від людей. Ходив босоніж, шукаючи усамітнені місця для тихої молитви. Куди б він не приходив, втішав засмучених, доглядав хворих і годував голодних тим, що сам отримував. До нього ставилися по-різному: одні з добротою, інші з ворожістю і презирством. Він усе терпеливо зносив, бо сприймав своє паломництво як покуту за власні та чужі гріхи.
Останні шість років свого життя він провів у Римі. Ночував у руїнах Колізею. Одного ранку його знайшли на сходах сусідньої церкви Санта Марія дей Монті, де він часто молився. Він був повністю виснажений. Його віднесли на задній двір м’ясної крамниці й залишили там. Він помер через кілька днів, у Велику Середу, 16 квітня 1783 року. Йому було лише 35 років. Поховали в його улюбленій церкві, Санта Марія дей Монті, поруч з головним вівтарем.
Кажуть, що його обличчя, яке випромінювало святість, зачаровувало людей. Один римський художник навіть використав його, щоб намалювати обличчя Ісуса на Тайній Вечері. Коли через століття Бенедикта канонізували і постало питання, який його образ виставляти на Месі (адже ніхто не пам’ятав, як виглядав жебрак з Колізею), згадали про Таємну Вечерю. Так з’явився канонізаційний образ, на якому тепер Христос «позичив» своє обличчя Бенедикту.
«Хочемо побачити Ісуса» (Ів. 12, 21), — просили колись греки апостола Филипа. Люди нашого часу теж, хоча, можливо, не завжди усвідомлено, просять сьогоднішніх християн не тільки «говорити» про Христа, але в певному сенсі дозволити їм «побачити» Його. І хіба це не завдання Церкви — віддзеркалювати світло Христове в усі історичні епохи і зробити так, щоб сяйво Його обличчя променіло також для поколінь нового тисячоліття?» (Іван Павло ІІ, Апостольське послання “Novo Millennio Ineunte”, п. 16)
Святий Бенедикт Йосиф Лябре був особливою людиною, адже він виконав засадниче завдання кожного християнина – «позичити» своє обличчя Христу — в умовах, коли багато хто втрачає навіть своє людське обличчя.
P.S. Сповідник Лябре, Марконі, написав його біографію і записав 136 окремих зцілень за його заступництвом протягом трьох місяців після його смерті. Ці чудеса відіграли важливу роль у наверненні преподобного Джона Тейєра, першого американського протестантського священнослужителя (він намагався їх спростувати), який навернувся до католицизму і проживав у Римі під час смерті святого Бенедикта.
Повязані записи
