Істинна мужність небагатомовна: захист правди і справедливості вона сприймає як честь, а не як подвиг. Люди, сповнені цього благородного відчуття, здатні долати щоденну кривду, боронячи добро і велич духу. Таким же рішучим і милосердним, щирим і водночас сильним був й дух Верховного Архиєпископа УГКЦ Мирослава Івана Любачівського, 100-й ювілей якого відзначаємо 24 червня 2014 року.
Ця людина стала ключовою постаттю в історії Української Греко-Католицької Церкви, адже на його плечі випав важкий, проте благословенний тягар проторувати їй шлях до світлого майбутнього. Наступник двох титанів віри, які стали фундаментом, на якому до сьогодні тримається наша Церква: Митрополита Андрея Шептицького і Патріарха Йосипа Сліпого, Блаженніший Мирослав Іван Любачівський мав продовжити їхню справу заради своєї землі, своєї віри й життя, позбавленого страхів та осуду.
Він був спокійним і тихим, задумливим і виваженим, але за всім цим ховалися незламна надія, хоробре серце і сталевий характер. Провівши 43 роки в еміграції, Блаженніший Мирослав Іван знав, що його завданням є знайти орієнтир для Церкви, яка хоча вже й піднялася з колін, але тільки починала робити перші кроки. У неї та її вірних вже було коріння, почуття ментальної спорідненості та відповідальності, Господньої ласки, залишалося тільки вивести її із тіні та подарувати крила. Заради цього Блаженніший Мирослав-Іван невтомно працював, жив і перебував у постійних пошуках.
«Ми повинні задуматися, якою ж була людина, яка дала нам стільки? Протягом свого життя і тепер Блаженніший Мирослав Іван Любачівський був і є прикладом правди, скромності, смиренності й великої довіри, яку він виявляв до ближніх. Його щоденна щира молитва і батьківська опіка впливали на людей та події. Ставши Главою УГКЦ у переломний момент історії, він продемонстрував справжню честь і людяність, а це заслуговує на нашу пам’ять і на вічну пам’ять», – Преосвященний Владика Борис, президент УКУ.
Блаженніший Мирослав Іван не просто легалізував УГКЦ в Україні, він перетворив цю Церкву на джерело надії, на справжню домівку для кожного віруючого. Це був той Батько, якого так потребували і душпастирі, й прості люди. А ще – Слуга Божий і справжній патріот, який не мовою агресії, а закликами до миру спромігся модернізувати свідомість багатьох українців, яких десятиліттями зомбувала безбожна і кривава радянська система. Він також засновує й Архиєпископську Курію, створює нові єпархії, реорганізує структури клиру, висвячує нових священиків тощо. Крім того, Блаженніший діяв за принципами екуменізму, налагодивши напружені стосунки з православними заради порозуміння та миру.
Усвідомлючи, що без молоді, її активності й запалу, її життєвої енергії, Церква багато втратить, велику увагу Блаженніший звертає на освіту та молодих людей, а ще – намагається втілити ідею визнання УГКЦ як Патріархату. Наприклад, 1992 року відкрив перший Синод єпископів УГКЦ. Вже з 1992 по 1994 рр. Любачівський докладає чимало зусиль, щоб відновити Львівську богословську академію (тепер УКУ). Завдяки йому було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут Пресвятої Трійці.
Сучасна УГКЦ й справді багато в нього перейняла, а саме: аристократичний дух, завзяття у праці та велику любов до свого багатостраждального, але нездоланного народу. І ці риси, запозичені у всіх Патріархів нашої Церкви, сформували новий генетичний код християнина, який допомагає прямо дивитися у вічі злу і не лякатися захищати власну свободу. Саме цю відданість Богові й Україні священики УГКЦ проявили під час подій на Майдані й продовжують проявляти у моменті війни, яка триває на Сході країни.
«Блаженніший Мирослав Іван Любачівський став уособленням трьох головних чеснот християнина: гідності, свободи і молитви. Він був носієм надії, через яку творилася Господня благодать, жив, керуючись Божим Словом. Це людина, яка відкрила своє серце для Бога, і через Всевишнього в ній відобразився образ Батька для своєї Церкви. Блаженніший навчив нас, що свобода – не вибір між добром і злом, а дар Божий вибирати добро, адже тільки тоді ми уподібнимося до Творця”, – о. д-р. Михайло Димид, викладач УКУ.
На жаль, сьогодні більшість віруючих УГКЦ ще дуже мало знають про постать Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського, проте його ідеї та погляди є надзвичайно актуальними. Юнак, який народився у маленькому м. Долина Івано-Франківської області, довгий час служив у Філадельфії (США), невдовзі став Главою і щитом для своєї Церкви, із яким вона мужньо долала випробування часу, маніпуляції та інтриги ворогів, без якого вона б не змогла утвердитися як нескорена фортеця українського духу. Він не зрадив і не підвів свого народу. Блаженніший Мирослав Іван Любачівський жив тим даром, яким Господь його наділив: даром любити свій край, бути щирим патріотом, ніколи не втрачати віри й людського обличчя, багато працювати, що й стало свідченням справжнього дива – відродження УГКЦ.
Лідія Батіг
За матеріалами “УГКЦ. Львівська Архиєпархія”.
Повязані записи
