Упродовж 17-18 липня у Зарваниці відбувається загальнонаціональна проща. Сьогодні Архиєрейську Божественну Літургію у Марійському центрі очолив Блаженніший Святослав. У слові проповіді Отець і Глава УГКЦ закликав присутніх, аби їхня віра виявлялася у справах. Прощу особливо присвятили 425-річчю проголошенню Берестейської Унії. Втім, Блаженніший Святослав закцентував, що Церква має тисячолітню історію і є тією, яка завжди берегла у своєму серці неподільне християнство, яким воно було ще за часів князя Володимира.
“Сьогодні дякуємо Господу Богу за те, що ми змогли особисто прийти і зачерпнути з того Джерела Живої Води, з Джерела, яке так дуже наочно дарує нам Пречиста Діва Марія у її Зарваницькому чудотворному Джерелі. Ми пережили тяжкий рік, живемо у тяжких часах.Новітні виклики, всесвітня пандемія, обмеження, які накладає сучасний світ на можливість зустрічатися з людьми, ми відчуваємо сьогодні особливу радість, що можемо бути разом і разом молитися. Негаразди, труднощі, лиха, болі, страждання, навіть смерті,лише підсилюють нашу спрагу за Живим Богом. В умовах пандемії люди мають спрагу за Богом і державна влада має подбати про гідне забезпечення цих потреб. Ми разом молимося нині, разом переживаємо цю загальнонаціональну прощу. Боже Слово, яким сьогодні наш Господь до нас промовляє, є Слово Євангелія. Ми чуємо про те, що до Ісуса приходить римський сотник. Приходить, можливо, впокорюючи себе. Приходить до Христа щось просити. Представник окупаційної влади, до якого мали приходити і щось просити, але цей сотник сам приходить і стає перед Христом. Той, хто відчуває живу присутність Бога, відчуває також свою обмеженість. Той, хто відчуває велич Божу, усвідомлює,що ми обмежені, маленькі, по відношенню до Бога, Якого до кінця не може збагнути людський розум. Коли Христос каже сотникові: “Я прийду до твого дому,щоби оздоровити того, про кого мене просиш”. Перша реакція сотника:”Я недостойний”.
Коли Бог промовляє Слово, усе стає новим. Боже Слово є Словом оздоровлюючим, яке обновляє людське життя, відкриває нові горизонти, потамовує спрагу людини за Богом. В особливий спосіб звертаємо сьогодні увагу на віру цього сотника. Чому каже Христос, що десь у Ізраїлі Він чогось подібного не знайшов? Що у цій вірі є спільного для нас, віруючих постковідної епохи? Віра сотника – це не просто цікавість, намагання збагнути те, що розум не може. Але віра цього сотника є інакша. Часами ми трактуємо нашого Бога як “бюро добрих послуг”. Хочемо, щоб Господь Бог задовольнив наші особисті потреби і прохання. Тоді перетворюємо нашу віру як якийсь магічний захист перед негараздами. Сотник вживає військову термінологію. Віра сотника є вірою завданням. Вірою,яка втілює у вчинки, конкретні життєві рішення те у що він вірить. Як часто нам сьогодні, у новітніх часах, потрібно саме такої віри, яка кличе, розкриває горизонти, закликає до дії. Так як до конкретної дії-завдання, кличе військовослужбовця його начальник, офіцер. Адже так часто буває, що ми віримо, а не живемо відповідно до нашої віри. Ми у церкві з Богом є одні, а коли виходимо у той світ, то живемо як погани. Живемо так, як би Бог не існував. І тоді наші релігійні переконання не впливають на наше особисте життя. Тому, приклад віри сотника є для нас завданням жити так як ісповідуємо. Світ вірить лише свідоцтву і конкретним вчинкам.
Сьогодні, зійшовшись до Зарваниці, сприймаємо дар віри, яку передали нам наші батьки, як певне завдання, стиль життя, певний спосіб розуміння, певний вид дії, який ми, як християни, повинні звершити у цьому світі. Щоб по плодах нашої віри світ міг пізнати Бога.
Дорогі у Христі, сьогодні наша Церква святкує пам’ять всіх Святих українського народу. Ми сьогодні дякуємо, що саме завдяки тому, що вони вміли втілити свою християнську віру у своє життя,та віра передавалася з покоління до покоління. Ми сьогодні повинні перейняти “естафету” тих святих віра, яких засяяла. Зокрема 20 років тому, коли Папа Іван Павло ІІ прославив мучеників і ісповідників віри комуністичних часів. Сьогодні голос наших святих будить у нас спрагу за Живим Богом, закликає передавати віру, жити нею, свідчити у нашому непростому постковідному світі. Сьогодні ця проща, яку переживаємо, має особливу посвяту. Ми хочемо особливо подякувати Господу Богу за подію, яка відбулася у Бересті 425 років тому. Якийсь не дуже освічений історик скаже, що 425 років тому була створена Українська Греко-Католицька Церква. І помилиться. Наша Церква має тисячолітню історію, написану святістю подвижників християнського життя. 425 років відновили життєдайну єдність Київської Церкви із наслідником апостола Петра. Та єдність, яка існувала ще за часів князя Володимира. Тому, наша Церква зберігала пам’ять неподільного християнства. Саме тому, у Бересті Київські митрополити зрозуміли, що їхня віра у Бога має стати конкретною дією. Тому так ми сьогодні тішимося, що можемо бути разом, святкувати те, що було колись. І ті події з минулого це є те, чим сьогодні живемо. Ми сьогодні принесли сюди до цього Джерела, Джерела Богородиці, наші молитви і прохання. Найперше, просимо за мир в Україні, щоб агресор покинув Богом даровану нам рідну землю. Ми сьогодні молимося до Господа Бога, щоби відняв бич коронавірусу від України і світу. Минулого року, тут, перед чудотворною іконою, відновили акт посвяти з особливою молитвою, щоб Богородиця дарувала нам силу пережити ці болючі смертоносні часи. І дякуємо, що ми дожили до сьогоднішнього дня, мали сили прийти на цю особливу Марійську подію, цю прощу.
Нехай, Господь дарує нам геройських матерів і батьків, які не бояться прийняти дар життя. Скільки у Божому задумі є людей, які мають як українці народитися на цій землі, тільки Він знає. Але ми маємо співпрацювати з Богом, приймати той дар життя. Просимо Бога, щоб Він утер усі сльози, дав сили тим, які хворіють, прийшов до нашого дому, але як сотник можемо сказати, що ми негідні, щоб Господь завітав до нас. Але можемо сказати: “Господи, скажи тільки Слово і станеться по Твоєму Слову”. Слава Ісусу Христу!”
Повязані записи
