Він і Вона довго не могли знайти собі пари. У Нього вже була одна болісна пригода. Здавалося, що знайшов одну-єдину, купив навіть каблучку, проте тільки-но освідчився, отримав «гарбуза». Ось уже майже півтора року ця подія мучить Його, Він ніби і прагне знайти другу половинку, проте переживає, а чи сценарій не повториться. Коли бродить вулицями пізнього вечора, наштовхується на закохані пари. Тоді сідає на найближчу лавку, обіймає обличчя руками, і лише місяць є свідком Його дуже скупої чоловічої сльози. Вона теж у пошуках. Завжди прагнула побачити кохане обличчя, відчути теплі долоні і послухати приховані порухи серця. Часто падала перед іконою Матері Божої на коліна і благала віднайти Його, Того, хто не покине у самотності, Того, хто подарує величезну радість.
Можливо, вони ще б довго вимірювали кроками свої орбіти, якби не друзі. Якось Його друг спитав: «Хочеш познайомлю з дівчиною?» Він зашарівся, але вмить вимовлене, на перший погляд, незнайоме ім’я і прізвище видались дуже рідними. Прийшовши додому, нервово ввімкнув ноутбук, на хвилю завмер, думав, що робити далі. Пізніше мить – пальці простукали на клавіатурі кілька букв і ось – потрібний профіль знайдено. На фото – мила і ніжна дівчина з тендітною душею. Він кілька разів збільшував профільне фото і вдивлявся у її очі. Потім вимкнув і відвернувся від монітора. Схлипнув… У цих очах все те, що так довго шукав. Проте надіслати запит на дружбу так і не зміг…
Їй розповіла про Нього подруга, дівчина Його друга. Випадково, навіть не домовляючись наперед зі своїм хлопцем. Так, між іншим, подруга розповіла у бесіді Його нещасливу історію, використавши для порівняння. Для Неї ця розповідь стала чимось близьким. Подруга також вимовила незнайоме прізвище та ім’я. Це ім’я виявилось Її улюбленим серед чоловічих. І ось перед монітором. Мимоволі заходить у Фейсбук, знаходить посилання на Його профіль. Її зразу ж вразила доброта і теплий погляд. Але рука так і не піднялась відправити запит – як він сприйме це? Це ж він – чоловік!
…Сьогодні Він знову не наважився написати. У приватних – цілий стос меседжів від колишньої з однаковим текстом: «Вибач! Я помилялась! Почнімо знову!» Проте хлопець розумів, якби це кохання не тягнуло Його у минуле, історію завершено, сторінку перегорнуто. Тому нервово чистить приватні, раз у раз клацаючи «Delete». Така тонка межа між серцем і написаним. Він відчуває відповідальність за кожну букву і слово. Довго вдивляється у монітор і тут зненацька маленький прямокутник у лівому кутку екрану – як це??? Вона пропонує дружбу…
Цього тижня у Неї був чудовий настрій. Не зважаючи на холодний дощ і перші поцілунки осені, хотілось теплої казки. Отак закутатись у плед, сісти на підвіконня і розділити з кимось горнятко запашного чаю з корицею і медом. Його очі тепер у щонічних снах. Знову переглянула профіль. Можливо, Він нерішучий? А може faber sue quisque fortune, себто самі ми – ковалі свого щастя, як казали древні римляни? Незчулася у роздумах, як сама клікнула на запит дружби…
Він не знав, що відбувається… Як Вона Його знайшла? Як??? У цьому натовпі користувачів і у безкінечній онлайн-матриці стрічки новин? Кілька секунд Його опанував шок, не знав, що діяти, а потім одним кліком підтвердив запит. Нервово вимкнув мережу. Впав на ліжко і заплющив очі. Це виглядало на погоню і переслідування власного страху і сором’язливості, бо ж Він – чоловік! Він мав зробити перший крок, тут Його випередили і водночас ввели у незручну ситуацію. Як тепер поводитись? Що писати? Хлопець почав молитись. Відчайдушно, всі молитви, які тільки зберігала Його пам’ять. І ось невідомий голос у душі мовив: «Зачекай завтра».
Вона отримала підтвердження запиту. Зраділа. Не вимикала комп’ютер цілий вечір – чекала на повідомлення. Перший крок Вона вже зробила. Гадала, що тепер Його черга, принаймні поцікавитись, хто така і що їй треба. Але у чат-стрічці навпроти Його прізвища чомусь не з’являвся зелений кружечок…
Цілий день Він не міг сформулювати повідомлення. Спочатку заходив на профіль, вже відкривав чат, а потім швидко вимикався. Боже, а може Вона така ж, як колишня? Розтопче моє серце, викине на сміття почуття, висміє перед подругами? Проте думка про не надіслане повідомлення не давала спокійно працювати. О-о… Вона в онлайн. Зараз або ніколи… Робить останні зусилля, глибоко вдихає повітря. Враз не розуміє, як сам вивів у полі чату з Нею «привіт» і клацнув на «Enter». І знову охопив сором: як вона мене зрозуміє? Що подумає? Чому лише «привіт»?
Проте відповідь не затрималась у дорозі, через мить отримав «Привіт! Як справи?»
На Його обличчі вперше за півтора року – щира усмішка. Він з радістю написав про робочий день, дрібні клопоти. Таке враження, що знаються ціле життя, не треба зайвих пояснень і ліричних відступів. Так розпочалася довга-довга переписка, яка поглинула всі робочі обіди, вільні хвилини і короткі ночі. Коли вони зупинялися, щоб подивитись на годинники, одночасно надсилали наліпку котика, який на прощання махає лапкою.
Вони кохали онлайн, настільки сильно, що не хотілося виходити у реальний світ; туди, де у кожного із них є свої незагоєні рани.
Та все ж Йому і Їй хотілося побачити одне одного, доторкнутись до свого приватного дива і поринути у ще один сон. Тому Він запропонував зустрітись. «Можливо, не варто», – роїлось у Її голові. Можливо, не варто виходити у реальність, бо казка може швидко закінчитись? Проте бажання доторкнутись до Його руки, яка десь там, за моніторною стіною вистукує такі теплі повідомлення, перебороли страх.
«А як я тебе впізнаю?» – зовсім недоречно спитала Вона, на хвилю забувши очі із профілю.
«У моїх руках багрянітимуть троянди», – прочитала у відповідь.
Наше життя – це плетиво різних подій і ситуацій. У вирі сучасного світу, через особисті зранення і упадки, часто боїмось довіритись власному серцю, у якому схований голос Бога. Ми боїмося любити, бо напередодні на шляху вже бачимо можливі граблі минулого. Проте маємо завжди шанс змінити своє життя, зробити його радісним і щасливим. Єдине, що мусимо навчитись, – Любити – безкорисно і безкомпромісно, з образами і болем. Дорога життя без ран неможлива. Але пам’ятаймо, що Любов неможливо знайти на полицях аптек!
Юліана Лавриш
Повязані записи
