Під час молитви у храмі задумалась над тим, що люди навколо мене, як і я, приходять до Бога з проханнями. Просять, бо мають велику потребу і надію на те, що Добрий і Всемогутній Господь їх почує.
Я також прийшла з проханням, яке зринало з уст під час молитви неодноразово. Промовляю його настільки часто, що мимоволі виникають думки про те, чи здійсниться воно? Невже Господь мене не чує? Невже не помічає, скільки разів я у щирій молитві живу, надіючись, на отримання того, про що прошу?
Звичайно, Бог чує нас! Той, хто створив нас і подарував слух, мову, відчуття, не може не чути. Він чує нас і знає про наше прохання вже з моменту наміру сказати про нашу потребу.
Та ми повинні розуміти, що Його мудрість настільки досконала, що часто змушена оберігати нас від наших прохань, які часом є цілком непотрібними.
Виходячи з храму, ми думаємо, що прийшли з проханням, а, натомість, нічого не отримали. Насправді ж Господь дає нам необхідні дари, які є корисними для нас саме в цю мить. Дає розуміння, силу, розраду, посилає людей, які можуть допомогти. Як Добрий і Всемогутній Батько, Він ніколи не відпускає нас з порожніми руками.
Ми постійно повинні про це пам’ятати і вірити, що Господь нас почув і безперечно обдарував. Він дав нам набагато більше, ніж ми просили. Ми отримали дари досконалі, мудрі, перевірені пильним оком доброго Батька.
Тому, виходячи з храму, задумаймося: чи я вірю у те, що Господь мене почув і обдарував? І якщо наша відповідь є ствердною, то це означатиме, що наше життя вже не може бути таким, як раніше, ми маємо подивитися на нього іншими очима. Віра у Божу допомогу має зміцнити нас. Якщо ж ми не віримо у те, що Бог обдарував нас і дав усе необхідне, то Богові буде значно важче обдаровувати, адже він хоче зробити нас співтворцями чудес у власному житті.
Але і тут не все втрачено, навіть якщо ми, як невіруючий Тома, «поки не торкнемося, не повіримо», повинні пам’ятати, що лише апостол Тома удостоївся доторкнутися ран Господніх, які зцілили його. Отож молімося, щоб добрий Господь зцілив і нашу віру, дозволивши нам торкнутися до Нього.
Надія Притика
Джерело: umh.org.ua
Повязані записи
