Доволі часто на нашому сайт загалом і у підрозділі «Богословські нотатки» зокрема пишемо про річ дуже поширену у сучасній Україні, а найбільше – у сучасній «побожній» Галичині. Ця річ виглядає таким собі «Крихіткою Цахес». Для тих, хто «не в темі»: засліплені люди вважають його чимось видатним і відкрито захоплюються, а хто розуміє істину, той бачить кволість і потворність цього явища, яке незаслужено пожинає чужі лаври. Мова іде про номінальне християнство.
У попередніх дописах ми вже згадували про те, що сучасний секулярний світ досяг величезного успіху у царині підміни понять, називаючи чорне білим. Подібно і наш Цахес – номінальне християнство, маніпулюючи ідіомами і лексемами, витворює видимість «причесаної», пристосованої до сучасного світу побожності, насправді не маючи із нею нічого спільного.
Вина в цьому, звичайно, не лежить виключно у нашому сьогоденні, значна її частина криється в минулому, у нашому радянському минулому. Адже якщо було реально неможливим вирвати потребу релігійності із душ людей, то робилося все (причому досить-таки успішно), аби через КГБшних псевдодухівників насадити певні міфи про побожність. Зокрема, чітко переконати більшість людей у тому, що Церква – такий собі комбінат із надання ритуальних послуг: прийшов, оплатив, піп щось проспівав – на вихід. На жаль, цей міф дуже популярний у сучасному світі, до того ж на його основі народився інший «суперпобожний», який вашому покірному слузі неодноразово доводилось чути: « Церква – це для мене щось піднесене, святе, чисте, бездоганне. Тому я не сприймаю, коли на сповіді іде мова про моє приватне життя…». На базі цього міфу сучасний люд (а ми пам’ятаємо, що він – митець у підміні понять) придумав інші суперові «відмазки»: «яка Богові різниця хто з ким спить», «чи Богові не все одно, як я веду бізнес», «де Бог і де моє навчання»,«і взагалі, чого ті ксьондзи лізуть туди, куди їх не просять». На підставі цих речей номінальні християни витворили собі зручні запобіжники від «проникнення» Бога у ті сфери їх життя, куди вони Його впускати не бажають. Маячня? Звичайно! Адже Бог всюдиприсутній. І є повсякчас із нами. Навіть коли порушуємо дошлюбну чистоту, і коли чинимо подружню зраду, і коли даємо хабара чи відкат, і навіть коли списуємо, купуємо наукову роботу, оцінку за іспит і т.п.
Саме на останньому хотілося б зупинитись із огляду на гарячу для всіх студентів пору – пору сесії і захисту курсових та магістерських робіт – котра саме триває. Отож, якщо я не вірю, що Бог всюдисущий, тоді у мене все «ОК», і я надалі суперпобожний номінальний студент-християнин. Але якщо я вірю в Господню всюдисущість і всемогутність, то я чітко усвідомлюю, що, коли даю хабар за успішне складання іспиту – я грішу, списуючи,- я грішу, купуючи наукову роботу – теж грішу.
У тексті «Не зрадь Майдан» ми з вами частково над цим роздумували. Небесна Сотня полягла за певні ідеали: чесність, рівність, добробут усіх громадян. Вони гинули за нову Україну – Україну, в якій не буде хабарів при вступі, при складанні сесії і т.п. А тепер, любий студенте, застановися, чи не стаєш ти снайпером із Інститутської, коли даєш хабара? Звичайно, ти відповіси мені, що твоя позиція нічого не змінить, ти із задоволенням складав би іспит без хабара, але… . Така система. І ти не в силах їй протистояти. Що це змінить – не здам іспиту, позбавлять стипендії, а якщо «заїмся» із кимось високопосадовим, то й відрахують. Чи думали хлопці-студенти із Небесної Сотні про те, відрахують їх чи ні, в той час, коли по них палили наймані снайпери? Чи думали про своє майбутнє? Мабуть, думали. І усвідомлювали, що куля може це все припинити,сміливо простували далі. Ішли, кажучи оте правдиво євангельське : «Якщо не я, то хто?». Якщо вони вміли віддати за високі, справді Божі ідеали – життя, то чи не варто нам із тобою пожертвувати кількома ночами, аби вивчити так, що найупередженіший викладач нічого із цим не зможе зробити? Чи не варто нам підняти бунт проти того, аби всім курсом «скидуватись» на іспит? Чи не варто нам послухати слів Митрополита Львівського Ігоря, і влаштувати обструкцію викладачу-хабарнику, не пустивши його на роботу. Вони жертвували життям. Ісус жертвував життям. За Тебе і за мене. То чи не варто Тобі і мені чимось пожертвувати, аби сповнити Його волю?
Володимир Мамчин
Повязані записи
