Богоявлення, Йордан, Водохреща: контраверсії і автентичне розуміння

_Дуже часто можемо почути різні «думки» з приводу тих чи інших християнських свят. Найчастіше Зіслання Святого Духа наші мало воцерковлені вірні називають «Зеленими святами», Різдво Йоана Хрестителя – «Івана Купала», Преображення Г.Н.І.Х. – «яблучним Спасом», Успення, Різдво і Покров Пресвятої Богородиці – першою, другою, та третьою Пречистою відповідно. Брак катехизації зумовлює категоричне нерозуміння «номінальними» прихожанами наших Церков суті тих чи інших християнських празників. В більшості випадків ці згадки спасительних подій із життя Г.Н.І.Х, Пресвятої Богородиці, чи святих є лише приводом зібратися за святковим столом за чаркою цілком відкидаючи, а інколи, вдаючись у «народні повір΄я, звичаї і традиції», до невпізнання спотворюючи автентичне і Спасительне значення цих подій для нас – відкуплених Христом. Ми в жодному разі не маємо на меті тут принизити чи зневажити елемент присутності у наших святкуваннях народних звичаїв і обрядів, хочемо лише сказати, що вони мусять мати належне місце і не спотворювати самої суті святкувань, як це часто буває. Тому, власне маємо бажання, посередництвом цієї нашої праці, донести правдиву суть християнського розуміння святкування празників Літургійного Року на прикладі Свята Богоявлення, котре нині святкуємо.

Отож, свято Господнього Богоявлення, нарівні із святами Воскресіння Г.Н.І.Х та Зіслання Св. Духа, у нашій Східній Церковні традиції є одним із найдавніших. Його почали святкувати наприкінці II або на початку III ст. Про нього згадує у своїх творах святий Климент Олександрійський († 215). В Апостольських постановах, творі IV століття, про цей празник сказано: “Нехай празнують празник Богоявлення, бо того дня явилося Христове божество, про яке свідчить Отець при хрещенні і Святий Дух у виді голубині, вказуючи на Христа”. Згодом святкування Богоявлення переходить і у Західну Церковну традицію. У остаточній формі й сьогоднішньому вигляді святкування цього празника отримуємо у IV-V ст.

Біблійною підставою святкування цього празника є тексти, котрі знаходимо в усіх чотирьох євангелистів: Мт. 3, 13-17; Мр. 1, 9-11; Лк. 3, 21-22; Ів. 1, 29-34. В уривках перших трьох (синоптичних) Євангелій маємо однакову картину: Ісус приходить на Йордан хреститися від Івана, в час Хрещення Іван бачить Духа, що сходить на Ісуса у вигляді голуба, та чується (без уточнення чи лише Іваном, чи всіма присутніми) голос із неба: «Це син мій улюблений, якого я вподобав». Натомість четверте Євангеліє зосереджене не так на самому описі події хрещення в Йордані, як на свідченні Івана про Ісуса із Назарету як про обіцяного Месію. Саме тому можемо говорити про доцільність саме назви «Богоявлення», адже по-перше тут маємо перше новозавітнє з΄явлення нашого Бога – Пресвятої Тройці, по-друге маємо свідчення Івана Хрестителя про Ісуса Христа як агнця і Сина Божого – черговий доказ Божества Ісуса з Назарету.

Як ми вже згадували, святкування Богоявлення сягає своїм корінням II століття. У цей час празник включав у себе поминання багатьох подій: Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного розмноження хліба. Тому й нашу назву “Богоявлення” треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь. Згодом, розуміння празника еволюціонувало, тому сьогодні 6 (19) січня святкуємо саме подію Хрещення Ісуса в Йордані, в часі якого об’явилася Новозавітня Тройця: Син хрестячись, Дух у вигляді голуба, а Отець – голосом із неба. Тому, сидячи у цей день за святковим столом, мусимо випередити цей «урочистий» акт участю в святковому богослужінні у знаменний день з΄явлення на Йордані нашого Бога – Пресвятої Трійці – єдиного Божества, та замислитися, що ця подія є не лише, за словами щедрівки «тим третім празником- святим Водохрещам», але й відкриттям у Його безмежній любові і милосерді нашого Всемогутнього і неосяжного Бога до нас грішних.

Окремо в контексті цього празника слід сказати про Йорданське Водосвяття, та зокрема освячену Йорданську воду. Саме на згадку Хрещення Г.Н.І.Х в річці Йордан і водосвяття і воду називаємо «йорданськими». До слова лише двічі в році: у день Богоявлення та у його переддень – Навечір΄я служимо Велике Водосвяття. З цим елементом святкування також пов’язано дуже багато м’яко кажучи не зовсім християнських елементів мислення і поведінки. Так Йорданська вода трактується як якась чарівна, магічна річ, «панацея» і т.п. Господь ніколи не діє посередництвом фокусів і ефектних атракцій, так як це часто роблять різного роду «цілителі» чи «екстрасенси», котрі у своїх диявольських практиках прикриваються використанням свяченої води. Насправді ж у освячених речей цілком інша мета – бути засобом скріплення у вірі. Саме віра тут є ключовою: бо не свячена вода рятує і зцілює, але віра, із якою ми її приймаємо. Іншим не вельми приємним, проте, на жаль, вже невід΄ємним елементом є жахливі тисняви біля ємкостей із Йорданською водою одразу ж після водосвяття… Я часто замислювався яка у них причина..? І дійшов до висновку, що їх дві: перша, як на мене неймовірно абсурдна – марновірство деяких «християн», що вода, якщо ти начерпав її першим(ою) має «більшу силу» – безумовно такі думки є квінтесенцією невірства і торжеством диявольського окультизму, друга – банальне безкультур’я і неповага до ближніх, а часто – невихованість і хамство – риси неприйнятні для християнина. Причин такої поведінки теж, як на мене, дві. Перша – негативна, як ми вже згадували – елементарний брак виховання, християнської любові і відчуття солідарності, друга – пам’ять наших людей про принизливі совкові черги за «дефіцитом» і намагання тут отримати «психологічну компенсацію» «прорвавшись» і не вистоюючи в черзі, котра, як показує практика, «розсмоктується» у природний спосіб хвилин за 15-20…

Іншим важливим елементом святкувань є душпастирські Йорданські відвідини – обхід священнослужителями осель вірних із Йорданською водою. Ці відвідини також слід розуміти не просто як «традицію» під час якої отець «кропить хату», але розцінювати її правильно – як вхід у свій дім разом із священнослужителем із Йорданською водою Господньої благодаті.

Тому, бажаю всім нам, через правдиве осмислення Празників Літургійного року і їх автентично християнське провадження ставати щораз святішими, як це заповідав нам Господь, і впевнено йти дорогою спасіння, сповна користуючись усіма середниками, які дарував нам наш Всемилостивий Бог для осягнення Його Царства.

бр. Володимир Мамчин

Зображення: ecumenicalcalendar.org.ua