За крок до Господнього Воскресіння, у цей надзвичайно важкий та визначний для України час, кожному із нас потрібно нарешті наважитись і вчинити так, як навчав Святий Іван Павло ІІ: «Не бійтеся! Відкрийте двері для Ісуса Христа». Стільки щирості, легкості і любові у цих простих та глибоких словах.
Сорок років водив Мойсей пустинею ізраїльський народ, сорок років ті, хто століттями жили у рабстві навчались бути вільними, сорок років вони вчились будувати власну державу, сорок років йшли до власної єдності та розуміння відчуття свободи. Змінювалось покоління, народжувались вільні люди, вони займали першість, їхні думки були свіжими, необхідними, їхні думки були майбутнім. Господь не покинув свій народ напризволяще, не забув про нього, коли почались перші сумніви, коли постало запитання, а як же бути із тією свободою? Не забув, Він дав йому вічні орієнтири, ті, які допоможуть збудувати міцну, надійну, стабільну та щасливу державу.
Україна на двадцять четвертому році свого шляху до вільної держави. Скільки попереду, на жаль, нікому не відомо. У нас також виникає безліч нарікань на владу, безліч запитань та протиріч, у когось не зникли сумніви щодо доцільності незалежності, а хтось народився у вільній країні та не уявляє іншого життя. Процеси життя незмінні, незмінні люди, змінюються лише декорації довкола. І скільки б часу не минуло з того дня, коли Мойсей повів до волі ізраїльський народ, шлях залишається – незмінним. Шлях прокладений Господом, не президентами, парламентами, радами чи думами – ні. Щоб пройти цей шлях з меншими втратами, щоб попри важку боротьбу відчувати себе, бути у гармонії із своєю сім’єю та світом, щоб, зрештою, не втратити себе, а знайти – є всього десять правил. Десять вічних тез: справедливості і добра, любові і вічності, щастя та гармонії, безмежності та майбутнього.
1. Я Господь Бог твій. Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене.
Тільки один Бог, єдина віра в єдиного Господа, здатна об’єднати людей. Адже створені ми за Його подобою і усе життя прагнемо до Нього. Хтось більшого мірою, хтось меншою. Згадаймо історію, коли Господь ще не об’явився людям, вони все одно шукали його, поклоняючись природі, яку Він створив. Тепер, на щастя, нам не потрібно шукати, Він у кожному місті, у кожному храмі, у кожному домі і хочеться вірити, що у кожному серці. Все, що створено з думкою про Бога довготривале, захоплююче та істинне. Скільки храмів у світі якими ми захоплюємось, скільки книг, ікон, реліквій, яким сотні і тисячі років. Цікаво, коли понад дві сотні років тому Америка приймали конституцію, то декілька місяців тривала дискусія, а бажаного результату не було. Допоки один із сенаторів не сказав: «Слухайте панове, візьмемо два тижні відпустки. Кожен із нас нехай піде додому і молиться за те, як зробити цю справу найкраще, а тоді знову зійдемося і, напевне, швидко зредагуємо конституцію». Після нетривалої відпустки, сенатори зійшлися і створили конституцію, в ній чотири рази згадується про Бога, з того часу її ніхто не змінював.
Митрополит Шептицький, 1937 року, написав у своєму посланні «Пересторога перед комунізмом»: « На світі ще не було такої релігії, такого віросповідання, чи такої ідеології, як комуністична, яка б у такий страшний спосіб заперечувала існування Бога». Як відомо, закінчилось все тисячами жертв та зникненням із геополітичної карти світу Радянського Союзу.
Не потрібно вірити у президента, депутатів, міністрів, чиновників та мерів. Кожен з нас повинен вірити у Бога, який перебуваючи серед нас допоможе нам вирішувати труднощі, які трапляються на шляху. Дотримання Божих законів нами та керівництвом держави дасть змогу побудувати справедливе суспільство.
2. Не взивай намерне імені Господа Бога твого.
Господь створив людину абсолютно вільну у своїх думках і словах. Але застерігає не взивати намерне імені Його. Бо в ім’я Господа зцілялися хворі, вставали померлі та творились дива. В Апостольських діяннях ми читаємо, як апостол Петро проходив попри Єрусалимську святиню, де лежало багато хворих, немічних. Один із них попросив у Петра допомоги. Петро ж відповів йому: « Ні золота, ні срібла я тобі дати не можу, але те, що можу тобі дати даю. В ім’я Господа нашого Ісуса Христа, встань і ходи». І сталось так. Ім’я Господа Бога всюдисуще та вічне, плюндрування його, зловживання ним, нарікання призводить до нашого відверення від Нього. А жити без Божої сили поряд, все одно, що жити без повітря в легенях – швидко забракне життя. Так і з суспільством та цілим світом, коли зневажається ім’я Господа, забракує у ньому Божої сили – гине суспільство, а за ним і світ.
Важливим у цій заповіді є слово «намарне». Господь застерігає нас, не робити того, що не потрібне нам. Не рубати дерева, не вбивати звірів, не засмічувати річку, які не потрібні нам. Не нищити світу навколо нас. Бо в усьому ньому ім’я Боже. Друга заповідь закликає нас шанувати Бога і все створене Ним.
3. Пам’ятай день святий святкувати.
«Я хліб життя, хто їсть цей хліб, матиме життя вічне», – споживати тіло і кров Ісуса Христа ми можемо на Службі Божій, хоча б кожної неділі. А отже, повинні відвідувати її. Ще у книзі Старого Завіту було написано, що сьомий день є днем Господа». І ніхто не повинен нічого робити в цей день, окрім як присвятити його Господу. Дуже часто, ми як ті гості, що були покликані паном на гостину, відмовляємось від неї. Пригадаємо, які відмовляння подає нам святе Євангеліє: « Я купив воли, повинен їх випробувати. Я купив поле, піду на нього дивитися. Я одружився». Чи не дивні причини? Адже, гостина влаштовується ввечері, як можна дивитись на поле у темряві? І як можна купити його, не оглянувши перед тим? Та ж сама історія з волами. «Багато запрошених, але мало вибраних», – такими словами закінчується притча Ісуса. Кожен сам робить вибір чи знайти відмовку для себе, чи все ж побути в цей день з Господом, відвідавши недільну літургію.
Церква годує нас Тілом і Кров’ю, яке дарує нам вічне життя. Вона є домом Господнім, де проповідується слово Боже. Церква навчає нас смиренності, любові, правдивості. Вона навчає нас всього, що потрібно для праведного життя. Люди, які відвідують щонеділі храм не переступають через Божі закони, а як наслідок будуть добрими громадянами.
4. Шануй батька твого й матір твою.
Все починається з малого. Не можливо побудувати державу, якщо перед тим, не збудувати доброї міцної родини. Бо коли в дитини немає пошани до батьків, то не буде і до рідної землі. Якщо немає любові до землі, то й патріотизму не варто чекати. Якщо батьки з дитинства не прищеплять малечі повагу до старших, ніяка подальша школа їх цьому не навчить. Держава будується на взаємоповазі та взаєморозумінні. Власне, сім’я – це мінімальна модель суспільства, у якій є голова, є душа і є діти, які потребують опіки. Як одні, так і другі повинні поважати один одного, любити та бути справедливими. За словами Митрополита Андрея Шептицького: « Здорова родина є основою здоров’я народу».
Наступні заповіді не вимагають ніяких додаткових слів, пояснень чи доведення їх необхідності. Це той фундамент, з якого власне й починається християнське життя у громадянському суспільстві.
5. Не вбий.
6. Не чужолож.
7. Не кради.
Залишились три заповіді, які стосуються нашого життя із ближніми людьми.
8. Не свідчи неправдиво на ближнього твого.
9. Не пожадай жінки ближнього твого.
10. Не пожадай нічого, що є власністю ближнього твого.
Гірка історія України має страшний досвід перебування у Радянському Союзі, державі, де панували доноси сусіда на сусіда, які в наслідку нерідко ставали причиною смерті одного із них. Зараз, на щастя, ми з Божою допомогою, вирвались із тих пут залежності, але працювати над собою потрібно ще більше. Адже багаторічне насадження атеїзму, крадіжок та колективізації, призвело то деградації людської духовності та відчуття власної країни. Сьогодні, коли Україна почала робити свої впевнені кроки до повного визволення, нам, громадянам, неабияк потрібні Божі закони, бо вони є не лише наказами, які не дозволяють робити того чи іншого, вони є своєрідним кормом для нашої душі. Коли наше життя буде сперте до цих законів, тоді нам не страшна матеріальна скрута, розвалені будинки, знищені дороги, попри все, якщо Божі заповіді плекаються – виростає новий народ, нова суспільність.
Кожен із нас, напередодні прийдешнього Великодня, нехай погляне на своє життя крізь Божі заповіді і навіть, якщо щось було не так, ніколи не пізно визнати свою провину та чимдужче «Відкрити двері для Ісуса Христа» і, з його приходом у душу, перестати боятися.
І ще додам, часто можна почути сьогодні, що церква відділена від держави, можливо, так воно і є. Але все ж церква перебуває в державі і якщо кожен громадянин буде мати церкву в собі, то одне від другого ніколи не відбереш.
Іванна Штрайсель
Повязані записи
