Легендарний мислитель Цицерон сказав: «Сповненими співчуття можуть бути тільки високі серця. Допомога слабшому – ось істинна сила хороброго». Про відданість та обов’язок, про принципи честі та любов до ближнього поговорили із Олегом Хороших, представником організації «Патріот», яка займається пошуком та визволенням українських військовополонених. Це історія про справжніх лицарів нашого часу, яким доводиться боротись не лише із ворогами, але й зрадниками та лицемірами в своїй державі.
– Пане Олеже, розкажіть, будь ласка, за яких обставин виникла організація «Патріот»?
– Ця організація виникла на початку вторгнення Росії та військових дій на території Східної України, у м. Слов’янську, завдяки Олегові Котенку із позивним «Патріот», який походить звідти, і був активним учасником Євромайдану (сотник 3-ї сотні самооборони). Тому й назва групи така – не тільки на його честь, але й на честь усіх відданих патріотів України. Потім ми почали об’єднуватись – в кожному місті по всій Україні в нас є свої координатори.
– Якими є першочергові завдання «Патріота»?
– Головна ціль – визначити місце знаходження військовополонених, а після цього починаються перемовини щодо обміну або звільнення наших воїнів. Є випадки, коли терористи погоджуються віддати наших воїнів батькам.
– Наскільки важко і чи можливо взагалі знаходити спільну мову із ополченцями, чи вони є абсолютними українофобами, які дуже важко йдуть на будь-який контакт?
– Ні, навіть серед терористів є різні люди – як україноненависники, так і адекватні люди, з якими можна знайти компроміс. Є такі, як покійний ватажок луганського сепаратистського бандитського формування бойовиків Олександр Бєднов (прізвисько «Бетмен»), до якого потрапив наш воїн Василь Боднарук. На жаль, їх доволі багато…
Читайте також: Той, що пройшов крізь вогонь: історія українського воїна Василя Боднарука
– Із моральної точки зору, що найважчим є в роботі, якою займається організація «Патріот»?
– Найскладнішим є пошук воїнів та спілкування із їхніми батьками. Тому що всі реагують по-різному. Дехто із батьків просто телефонує і запитує, чи знайшли їхніх дітей. Інші звертаються із вимогами. З чисто психологічної точки зору, їх потрібно заспокоювати, щоб вони не втрачали надії. Бо дуже багато з них перебувають у депресії. Але ми шукаємо кожного зниклого воїна, нікого не залишаючи в біді. Вчора, наприклад, телефонувала одна мама, запитуючи, чи ми ще не виключили її сина зі списків. Я запевнив, що оскільки він є зниклий безвісти, ми не можемо його виключити зі списків, якщо тіло не знайдено, ми будемо шукати цю людину до кінця. Якщо людина жива, надія її знати та визволити є завжди.
– Яким чином далі продовжуватиметься Ваша праця та робота організації «Патріот»?
– Наразі я прямую до м. Яремче (Івано-Франківська область), потім знову до м. Львова і повертаюсь на Схід. В нас люди є в Слов’янську, Краматорську тощо, які підтримують дух і завжди є нашою опорою.
– В організації «Патріот» працює лише завдяки волонтерській ініціативі чи держава також допомагає?
– Насправді, все тримається на волонтерській ініціативі. Проте, ми співпрацюємо із СБУ у випадках, якщо є варіанти обміну, а в нас відсутній обмінний фонд, Це прерогатива СБУ, яка виділяє нам ресурси для обмінного фонду, і ми разом зі Службою їдемо та обмінюємо бійців. Якщо це просто звільнення, то їдемо і звільняємо наших солдат, або з мамою чи іншими родичами, або в Донецьк заїжджає наша людина і забирає полоненого. Часто в таких операціях беруть участь цивільні люди. Дуже багато випадків, що й їх забирають в полон, коли вони приїжджають до батьків або ж інших родичів.
– Чи трапляється таке, що перешкоди в операціях звільнення або обміну наших військовополонених виникають із української сторони, коли самі свої заважають роботі, наражаючи на смертельну небезпеку життя воїнів?
– Безперечно. Ці перешкоди виникають, тому що є деякі люди, які просто роблять самопіар із цих обмінів, створюють картинку, яка не відповідає дійсності. Насправді це дуже важка робота, починаючи із дати зникнення бійця і до моменту його визволення – в ній задіяна праця багатьох людей: волонтерів, представників СБУ, Збройних сил України тощо. Тобто, не можна сказати, що людина, яка поїхала на обмін і забрала полоненого, має право називати це тільки своєю заслугою.
– Пане Олеже, Ви спілкувались із багатьма українськими солдатами. Як Ви вважаєте – чи не впали вони духом, чи не згас їхній патріотизм, і наскільки могутньою є їхня віра в Україну
– Звичайно наші воїни вірять в свою державу. Основна кількість бійців, які пробули в полоні, приїжджають додому, відпочивають, тоді знову беруть зброю і повертаються на передову. Не можу не згадати про допомогу, яку надає їм та нам Українська Греко-Католицька Церква, насамперед, група «Патріот» активно співпрацює з о. Юстином Бойком. Ми відчуваємо надзвичайно велику підтримку і дякуємо всім небайдужим українцям за їхню віру та їхні щоденні подвиги.
Розмовляла Лідія Батіг
Повязані записи
