31 жовтня Східна Церква згадує апостола і євангелиста Луку. Про цю персоналію «Житіє святих» розповідає нам чимало. Батьки його не належали до єврейського племені, про це свідчить саме ім’я «Лука», яке є етимологічно скороченим від латинського «Лукан». Святий Лука походив з Антіохії Сирійської. Був дуже освіченим – на високому рівні знав грецьку мову та й загалом еллінську культуру. А ще був надзвичайно вправним лікарем. Якщо аналізувати Євангеліє від Луки, яке входить до синоптичних, воно захоплює своєю словесною багатогранністю і пишнотою. Передання також свідчить про його захоплення живописом. Коли чутка про чудеса і вчення Господа Ісуса Христа розповсюдилася з Галілеї по всій Сирії і всіх навколишніх місцях, тоді й Лука прибув з Антіохії в Галілею, згодом був зарахований до собору 70-ти апостолів Христових.
Ймовірно, під час розп’яття Його, у числі інших, тих, що знали Ісуса, стояв і Лука «віддалік» і зі скорботою поглядав на Розіп’ятого (Лк. 23, 49). Але незабаром скорбота його змінилася радістю, бо Воскреслий Господь у день Свого воскресіння втішив Луку, удостоївши його Свого явлення і бесіди, про що з особливими подробицями і жвавістю повідомляє сам Лука в своєму Євангелії.
Сумуючи через смерть свого Вчителя і дивуючись Його воскресінню, про яке його повідомили жінки-мироносиці, йшов Лука з іншим учеником Господа – Клеопою – з Єрусалима в Еммаус і дорогою в це селище удостоївся стати супутником Христа. Обидва ученики йшли і розмовляли один з одним, коли до них наблизився Сам Ісус і пішов з ними. Господь явився їм, за оповіддю євангелиста Марка, «в іншому образі» (Мк. 16, 12), а не в тому вигляді, в якому вони знали Його раніше. Крім того, за особливим влаштуванням Божим, «очі їхні були стримані» (Лк. 24, 16), так що вони не могли впізнати Господа, Який явився. Вони подумали, що з ними йде один з добродіїв, які ходили на свято Пасхи в Єрусалим.
Ймовірно, що Лука був свідком і мученицької кончини апостола Павла в Римі. Після кончини апостола Павла святий Лука, як розповідає церковне передання, благовіствував Христа в Італії, Далмації, Галлії, а особливо – в Македонії, в якій він і раніше трудився декілька років, а також і в сусідній з Македонією Ахаїї.
Уже у поважному віці апостол Лука вирушив до віддаленого Єгипту, багато потрудився там та переніс чимало негараздів заради поширення ідей християнства. Він прийшов у Єгипет, пройшовши всю Лівію, і в Єгипті, у Фіваїді, знову-таки багатьох навернув до Христа.
Помер святий Лука у віці 84-х років, в Ахаїї, мученицькою смертю. Його тіло поховали у Фівах – головному місті Беотії, де його святі мощі перебували до другої половини четвертого століття, а потім були перенесені в Константинополь.
Про місцезнаходження мощей святого апостола Луки стало відомо в четвертому столітті за тими зціленнями, які там звершувалися. Особливо багато зцілень отримували ті, хто страждав хворобою очей. Син рівноапостольного Констянтина Великого, імператор Констанцій, дізнавшись від одного Ахайського єпископа, що тіло святого Луки спочиває у Фівах, послав правителя Єгипту Артемія перенести мощі святого Луки в столицю, і той з великим торжеством здійснив це.
Під час перенесення святих мощей Луки з берега моря у храм також звершилось тіло. Такий собі Анатолій, євнух (з царських постільників), був невиліковно хворий. Він багато витратив грошей на лікарів, але зцілення отримати не міг, і тепер, з вірою в чудодійну силу чесних мощей апостола Луки, почав благати святого про оздоровлення. При цьому він підійшов до раки святого і, скільки в нього було сил, допомагав нести її. Хвороба залишила його, як тільки він пройшов декілька кроків. Після цього він з радістю ніс чесну раку до храму Святих апостолів, де мощі святого Луки були покладені під престолом, разом з мощами святих апостолів Андрія і Тимофія.
Як свідчать тексти давніх істориків Церкви, святий Лука перший написав образ Пресвятої Богородиці, Яка тримає на Своїх руках Господа нашого Ісуса Христа, а потім ще й інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх на благий розсуд Богоматері. Вона ж, подивившись на ці ікони, сказала: «Благодать Того, Хто народився від Мене, і Моя милість з цими іконами нехай буде!».
Отож, святий Лука був таким собі Леонардо да Вінчі свого часу – всесторонньо обдарована і універсальна людина, з високим рівнем освіти і неймовірно глибокою ерудицією, як на той час. Звичайно, що у перші століття християнства він міг бути успішним у кар’єрі, сміливо займати чиновницькі посади, бути надзвичайно багатим і відомим. Проте він відмовляється від благ матеріального світу і прямує за непопулярним Христом. Описуючи події із співжиття з Вчителем, залишає слід у світоглядних орієнтирах народів на довгі століття. Важливий аспект у житті Луки, на мій погляд, – це поєднання медицини і духовності. Ми вже згадували, що чимало християн зцілювались біля мощей святого. Гадаю, що апостол є гарним прикладом для сучасних лікарів, коли духовне нерозривно пов’язане з фізичним, а для того, щоб вилікувати пацієнта, не достатньо піклуватися про його тіло. На щастя, я натрапляла на багатьох медиків, які підтримували на дусі, піднімали настрій, особливо, коли був нестерпний біль чи страх перед процедурою. Зрештою, бути лікарем душі і тіла – це, мабуть, має бути одним із завдань кожного християнина. Адже не можна загерметизовувати у собі вогонь добра, милосердя і любові. Бути християнином – це не лише бути ним у храмі, тільки у своїй родині, у своєму домі. Вважаю, що тоді таке християнство є пасивним і навіть однобічним; якщо ж ти запалюєш своїм внутрішнім вогнем інших, «лікуючи» порадою, усмішкою, підтримкою, то це, мабуть, набагато більше надбання, ніж просто сумлінно виконувати основні заповіді. Зрештою, якщо говорити академічною мовою, це – практичний курс з використанням теоретичних знань, де теорія без практики – мертва.
Святий Лука є прикладом універсальності людської особистості, у якій талант – це радше пожертва для Бога, ніж особисте користання. Це приклад людини, яка не загубила власну обдарованість, але примножила її; знову-таки стиль життя апостола – гарний зразок для нас – взяти свій хрест, просто йти, йти впевнено і наполегливо, без нарікань і вигод, бути вірним власним позиціям і переконанням за будь-яких обставин!
Підготувала Юліана Лавриш,
За матеріалами «Житія святих»
Повязані записи
