Щороку тисячі українців гуртуються обабіч церков, щоб освятити гілля вербового дерева. Позаяк ця традиція вже глибоко укорінилася у звичаї українців, сьогодні, у ХХІ столітті, люди схильні сприймати її як належне. Однак мало хто цікавиться історичним значенням цього архетипу.
У давнину верба була для українців сакральним образом, адже її вважали тотемним деревом. А все тому, що верба є надзвичайно витривалою, тож вислів «де не посади, там вродить» часто-густо стосується саме цієї рослини. Тож не дивно, що вербу споконвіку оспівували в народних піснях, називаючи її символом національної витривалості, родючості та приходу чогось нового з початком весни. У Галичині вербу нарікали шуткою, проте така назва аж ніяк не стосується російського відповідника, що в перекладі означає «жарт». Ця назва походить від німецького слова «шуцен», тобто оберіг.
Тим не менш, така історична значущість не пояснює релігійного контексту верби. Згідно з Євангелієм, саме за тиждень до Великодня Ісус в’їжджав до Єрусалима верхи на віслюку. Мешканці вітали спасителя, устеляючи шлях перед ним пальмовим листям. Звідси й походить так звана Пальмова неділя, яку святкують у багатьох державах світу. Втім, країни у яких не ростуть пальми пов’язали це свято з іншими весняними рослинами. Наприклад, італійці використовують гілки оливкового дерева, що символізують мир, чешці святять горішник, а хорватці – кизил.
Українці ж святять вербу, адже це дерево розквітає з приходом весни. Саме завдяки унікальному вигляду, пухнастим брунькам, вербове гілля також відоме в народі як «котики». Окрім цього, у різних регіонах України вербові букети доповнюють іншими травами та квітами, до прикладу, деревієм, м’ятою, чорнобривцями, пижмою або ж безсмертником. Львів’яни зазвичай використовували сашмит. Це вічнозелена рослина, що також зветься букшпан або мірта, є символом безсмертя.
Раніше побутувала думка, що у сухій вербі криється усіляка нечисть, адже вона не відкидала тіні та не давала плодів. Проте освячена верба, навпаки, мала для українців неабияку захисну силу. Згідно з повір’ями східних слов’ян, освячення вимивало з верби чортів, які ховалися там у період від Водохреща аж до Вербної неділі. Наділяли вербу і цілющими властивостями: легке биття вербовими гілочками вважали запорукою здоров’я та добробуту. З давніх-давен «побиття» розпочиналося з тих, хто не пішов до церкви. Таким чином, верба надавала їм сили, яких не вистачало, щоб відвідати богослужіння.
Цього року Вербну неділю українці святкуватимуть 12 квітня, рівно за тиждень до Великодня. Саме у період з 12 до 18 квітня триватиме Страсний тиждень, час дотримання строгого посту. На жаль, пандемія коронавірусу внесла свої корективи до традиційного святкування Великодня. На вулицях уже не зустрінеш усміхнених бабусь з букетом вербового гілля чи трав, що наче провісниці свята, зазвичай діляться частинкою стародавніх традицій з містянами.
Уряд просить залишатись вірян вдома. Однак такі вказівки змушують українців задуматися: «Чи бути Великодню у 2020?». Наразі розпорядження державної влади та церкви дозволяють перебувати у церковних приміщеннях групам не більше 10 осіб при дотриманні дистанції у 1,5-2 метри. Втім, церковний синод УПЦ ще не оприлюднив рішення синоду щодо правил проведення Великодніх богослужінь під час карантину. Попри можливість відвідин невеликими групами, священики закликають людей залишатися вдома та переглядати трансляції в режимі онлайн.
Декан богословського факультету Львівської православної богословської академії отець Назар Лозинський у своєму коментарі для телепорталу Твоє Місто повідомив, що принесена до церкви вербова гілочка символізує початок Великодніх свят. Тим не менш, на його думку, спільна молитва, що прославлятиме Христа у такий важкий для України час, може бути проведена і в мережі: «Я завжди в своїх проповідях наголошую, що потрібно молитися спільно, але це не означає лише в храмі, а й онлайн. Варто ще й пам’ятати, що піст має значення зовнішнє і внутрішнє. Якщо ми були вдома на свято, дивилися онлайн богослужіння, а хто не мав можливості, то з молитовника або читав духовну літературу, то це теж долучення до спільної молитви».
Насамкінець, не має значення, святитимемо ми пальму чи вербу, відвідуватимемо храм чи дивитимемося богослужіння з екранів комп’ютера. Врешті-решт, Великдень це не про місце, атрибутику чи час. Це свято душі, чистої та відкритої до Божого благословення. Саме тому молитва у колі родини, найближчих людей, може стати джерелом витримки, віри та надії на краще, яких нам так не вистачає у зв’язку з останніми трагічними подіями у світі.
Підготувала Дарина Цуканова
Повязані записи
