«Воскресіння день, просвітімось люди!», – такими словами в ці світлі Пасхальні дні до нас звертається наша мати – Церква. Радісні мелодії дзвонів, жвавий ритм богослужінь, по-святковому прибрані храми і оселі, а їхні господарі святково зодягнені в національні строї – все це наповнює нашу душу неабиякою радістю. Всі гучно святкують та споживають по-особливому смачні і запашні великодні страви, але чи в цьому святковому гаморі ми не забуваємо про найважливіше – про Винуватця цих святкувань, чи ми Його вітаємо та чи готові Його гостити, бо саме Він творить і дарує нам цю святкову радість.
В більшості випадків, серед номінальних і «практикуючих» християн особливо помітним є лише цей зовнішній вияв радості, однак у святі Пасхи є щось важливіше, щось, що наповнює наше серце воістину правдивою Радістю. Про це ми можемо дізнатися, поставивши собі питання: «А чи справді Христос воскрес? Чи я Його бачив? Чи я зустрічав Його після Воскресіння?» Так, саме зустріч із Воскреслим робить наше свято по-справжньому радісним і веселим. Однак, можемо задуматися над питанням: як можна тепер, за ХХI століття після Воскресіння, зустріти воскреслого Христа?
«Класична» відповідь на це питання говорить, що Живого Христа можна зустріти в Церкві, де він присутній в святих Тайнах під видами хліба і вина. Так, безумовно. Я не заперечую і не применшую важливість літургійного життя вірних, однак наша Літургія відбувається не лише в храмі, а мала би продовжуватися за його дверима у наших серцях, у нашому щоденному житті, у наших відносинах з ближніми. Так само і Церква, як спільнота вірних, не є обмежена лише будівлею храму, бо всі ми є братами і сестрами в Христі не тільки на святій Літургії, але всюди. Для нас – християн, Божественна Літургія є виявом нашої єдності у Христі Ісусі, бо саме беручи участь у ній, всі ми стаємо причасниками одного і того ж самого Бога, тобто духовно єднаємося через Пресвяту Євхаристію, виконуючи заповіт Христа, «…щоб усі були одно» (Йо 17,22). Саме тоді нас сповнює невимовна радість зустрічі з Розп’ятим і Воскреслим, який входить до кожного серця і преображає його, тобто надихає його свідчити в світі Божу всюди присутність.
Ми не можемо свідчити про Господа мовчки, не можемо присвоїти радість нашої з Ним зустрічі, а маємо надихати нею інших. Ми не можемо «закопати» подарованого нам спасіння, а навпаки мусимо його помножувати, тобто жити так, щоб інші нам повірили, що ми справді зустріли Христа. Яскравим прикладом такого життя і проповіді є апостоли і перші християни. Якби вони не свідчили своїми словами і ділами про таїнственну Божу присутність у світі, то думаю, що ми в ХХI столітті вже би і не знали про Воскресіння Христове. Ця спасенна подія б стерлася з пам’яті історії людства. Отже, для нас, сучасних християн, є також важливо показати своїм життям, що Бог живий, Він не мертвий, Він і тепер діє, більше того ми Його знаємо і щоденно з Ним зустрічаємося.
Безперечно ми віримо, що всі ми є улюбленими синами і дочками Божими, більше того ми є Його іконами, тобто відображеннями. Тому важливо для нас в ці Пасхальні дні задуматися чи справді ми схожі на Бога? Для нас, земних людей, є досить не просто бути «такими як Бог», бо ми немічні та слабкі, однак є покликані бути досконалими як Отець наш Небесний. Його безмірна любов і прощення відкривають нам недослідиму глибину Його милосердя та досконалості. Саме в цьому ми і є покликані бути подібними до нашого Небесного Батька.
Якщо ми схожі на Бога, то чи бачимо ми Боже обличчя і в наших ближніх? Чи ставимося ми до них, як до тих через кого промовляє до нас Бог ? Чи може ми в них бачимо лише своїх опонентів та ворогів? Всі ми живі люди, зі своїми недосконалостями і не все є так просто, однак до цього запрошує нас Господь Ісус: «Це моя заповідь, щоб ви любили один одного, як я вас полюбив!» (Йо 15,12). Саме ця взаємна любов у світі є великим свідченням Божої любові, а її відсутність – антисвідченням. Тому є абсурдно коли люди живуть в неприязні та гордо заявляють, що вони християни, тобто послідовники Того, Хто дав нам Заповідь любові. Ісус не тільки дав Заповідь, але і сам цю свою любов до нас засвідчив своєю смертю на хресті. Він і нам дарує духовні сили, щоб це сповнювати. Тож, будьмо справжніми свідками цієї Божої Любові. Це буде одним з основних свідчень нашої зустрічі з Воскреслим.
Христос також запевняє нас, що кожна зустріч з ним не є безрезультатною, бо кожного, хто в Нього повірить супроводитимуть чуда (див. Мк 16,17). Найчастіше ми, сучасні християни, ставимося до цього доволі скептично. Але в нашому християнському житті чуда все ж таки відбуваються. Наприклад, кожна наша сповідь є чудом зцілення духовних ран нашого серця. Кожний наш поступ в духовному житті є також чудом, бо робить нас ближчими до Бога. На мою думку, наша добра християнська постава є великим свідченням, тому може також зцілити і серце нашого ближнього в різноманітних труднощах, подарувати йому іскру надії та попровадити до Воскреслого. І це є також одне з чудес, які дарує нам Ісус. Також не слід забувати, що найбільшим Божим чудом для нас є дар Спасіння та нового – Вічного життя в радості, яку приніс нам Воскреслий Христос.
Отже, ми, християни ХХI століття, хоч і не бачили Воскреслого Христа тілесними очима, однак в нашому духовному житті Господь дарує нам безліч можливостей з Ним зустрітися і його побачити. Він у своїй любові і милосерді з нами «по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28,20).
Отож, чи бачили ми Воскреслого Христа? Чи причастилися ми Його любов’ю та милосердям? Чи ведемо ми до Нього і своїх ближніх? Чи може цього Великодня Він стояв біля дверей нашого серця, а ми серед святкового гамору Його не зауважили? Не розчаровуймося, бо «Владика милосердний. Він приймає останнього, як і першого. Він задовольняє однаково і того, хто спізнився, і того, хто працює від ранку. І останнього він милує, і про першого дбає; і тому щедро дає, і цього обдаровує. І вчинки Він приймає, і наміри вітає; і зроблене шанує, і щирі бажання Він хвалить» (Цитата зі слова святителя Івана Золотоустого на Пасху).
Роман Птасюк
Повязані записи
