Чи місце соцмережам у монастирях?

Упродовж трьох днів у Львові тривав Форум “Богопосвячене життя в добу цифрової культури”. Під час події близько 150 ченців і черниць із УГКЦ та РКЦ навчалися методів ефективного “просування” сторінок у соціальних мережах та піару благодійних проектів.   Однак якщо сучасні монахи настільки активно користуються Інтернетом, то чи вдається їм знайти достатньо часу для молитви? “Так” – відповідає сестра Тереса Данилевич із Згромадження Дочок Матері Божої Неустанної Помочі. Як це – бути монахинею із ґаджетом у руках спілкуємося.

220


Сестро Тересо, коли Ви розпочинали жити у монастирі, чи складно було обмежити час перебування у соціальних мережах?

-Коли я пішла до монастиря, то “Вконтакті” були найбільш популярними. Але тоді молодь не проводила стільки часу у віртуальному світі. Попри це, у монастирі початківцям обмежували доступ у спілкуванні в соцмережах чи в користуванні телефоном. Бо поки людина живе у світі,  то веде певний спосіб життя. Коли ж іде в монастир, то потребує часу, щоб відійти від звичного. Не для того, щоб згубити дружні зв’язки, але щоб переосмислити, чи справді я хочу жити монашим життям? Якщо ж ні від чого не відмовлятися, то не будеш мати і змін до яких прагнеш.


520


-А яким місіонерство є у Інтернеті?

– Насамперед йдеться про змогу євангелізувати через мережу, показувати, яким є монаше життя. Щоб долати певні стереотипи про монахів, які поки що існують у суспільстві. А ще, через соціальні мережі, дуже зручно доносити інформацію про різноманітні проекти, які втілює Церква. Адже без Інтернету ми можемо просто розповісти своєму оточенню про нашу ініціативу, а у соціальних мережах є змога промовити до значно більшого кола людей. І під час Форуму “Богопосвячене життя в епоху цифрової культури”, я ще більше заохотилася до цього.

210

-Іноді можна почути, що надмірна присутність у соціальних мережах заважає монахам молитися. Як знайти баланс?

-Тут треба особисто дивитися. Я дуже пильную, щоб не сидіти у соціальних мережах забагато. Хоча певну частину свого вільного часу я цьому приділяю. Прагну дізнатися, що відбувається у світі, або поділитися із друзями необхідною інформацією. Але не варто “втягуватися” занадто сильно. Бо  у віртуальному світі час плине дуже швидко. Але це гарний досвід. Нові знайомства. Наприклад, задля вивчення англійської мови я спілкуюся із іноземцями. Особа ставить мені запитання на духовну тематику, а я мушу відповісти зрозумілою мовою. І шукаю переклад. Тобто соціальні мережі також сприяють навчанню.

-Інтернет підсилює “інформаційний шум”. І прийти до тиші у власній душі стає все складніше. Що можете порадити?

-Якщо є закохана пара, то їй ніщо не здатне завадити бути разом.  Так само і з Богом. Якийсь гаджет не може перешкодити прийти на молитву. Коли у мене під час молитви починають приходити думки, то  не кажу: “О, це спокуса”. Я розумію, що цю ситуацію, чи проблему потрібно перевести у молитву. Треба вчитися ділитися з Богом, тим, що носимо у своїх серцях. Як із другом. Розповісти про думки, переживання. Тобто молитва – це не лише “Отче Наш” ( “Отче Наш” безперечно дуже важливий і богонатхненний текст), але також є молитва серця. Молитва має стати стилем життя, подихом життя. Бачачи красу природи, можемо прославляти Творця, що так предивно все створив. І це теж стає молитвою. Вчитися жити у Божій присутності.

-Як постійний користувач соціальних мереж маю зізнатися, що іноді Фейсбук спонукає до заздрості, до негативних думок. Як віднайти радість у світі віртуальному та реальному?

-Ну якщо чесно, я такого у своєму житті не зауважила (посміхається). Можливо вони є. Втім це нормальна річ – деколи посумувати, інколи порадіти. Але треба завжди пам’ятати мету свого життя, для Кого я живу. Тому немає складнощів. Просто черпати радість від Бога. Ісус Христос також жив на землі, багато страждав, але він знав, що найбільша Його жертва з любові до нас. І навіть якщо маю труднощі, то їх пожертвувати Богові. І у тому знайти радість. Цьому просто потрібно вчитися.