У цьому році ми відзначаємо 160 років з дня народження Івана Франка, а також 100 років з дня смерті. Безумовно, про цю постать можна говорити безкінечно, використовуючи чимало означень, оскільки сьогодні маємо надзвичайно велику спадщину не лише літературних надбань, але наукових розвідок та публіцистичних матеріалів. Багатовимірність Івана Франка досліджують і досліджуватимуть не одні покоління літературознавців, філософів, журналістів. Тому сайт «Духовна велич Львова» розпочинає цикл матеріалів, присвячених цим великим датам.
Наразі пропонуємо зосередити увагу на поемі «Мойсей», яка містить у собі біблійну основу, а також духовні аспекти. Передумовою написання поеми була поїздка поета до Італії у 1904 році. Саме там він побачив знамениту скульптуру Мойсея Мікеланджело. Це стало своєрідним поштовхом для написання поеми. Писав свій твір Іван Франко протягом січня-липня 1905 р. Знаменитий пролог до поеми був написаний аж тоді, коли саму поему зверстали. Ідейним поштовхом до написання прологу були революційні події 1905 р. в Росії та в Україні. Іван Франко сподівався, що ці події нарешті принесуть визволення українському народові. Проте слова прологу виявилися пророчо-актуальними для цілого ХХ і почасти ХХІ століття, які ознаменували змагання українців за свою незалежність. Для мене особисто пролог до поеми завжди асоціюється з молитвою, яку обов’язково, ніби «Отче наш», повинен знати кожен українець!
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш не судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов’ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстання.
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,
Що міліони порива з собою,
Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,
Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,
Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
Вже у цьому уривку є глибинне розуміння духовного світу українців, де є піднесення справжньої свободи, волі, гідності і справедливості. Читаючи текст самої поеми, можемо виділити 5 пунктів духовних розважань:
- Протистояння віри і зневіри.
З перших рядків твору прочитуємо про важкі поневіряння народу, який прямує до Обітованої землі. Їхні серця часто сковує розпач, вони не вірять у слова пророків, що досягнуть омріяного. Це прекрасно розуміє Мойсей, який намагається зробити все для заспокоєння, натхнення до боротьби; але і сам подекуди падає духом, зокрема через спокуси сатани. Віра – це одна із визначних християнських чеснот, яка провадить кожну людину у милості Божій, додає внутрішніх сил, виводить на новий рівень. Саме тому, на мій погляд, Іван Франко зосереджує свій поетичний меседж саме на цьому, бо горе тому народові, який блукає у зневірі, який не знає власної мети.
2. Проблема лідерства і мислячого народу.
Ми бачимо, що у кожного народу є свої керманичі і псевдолідери. Так само і у поемі «Мойсей», де є постаті Датана та Авірона, які підбурюють народ не лише не слухати порад Мойсея, але навіть вбити його. Значна частина підтримує ці гасла. І тут ми прочитуємо алюзію з Нового Заповіту, де підбурений люд кричить: «Розпни його!». У текстах Старого Завіту маємо чимало згадок про те, що Господь посилав пророків, проте народ не хотів слухати їхніх порад, тому рухався по колу у стражданнях і випробуваннях, а ще спокусах псевдопророків. Іван Франко показує, що ця історія – нескінченна, народ завжди обиратиме широкий шлях, ніж вузьку стежку; «ситі» гасла на відміну від цілеспрямованої праці.
3. Цінність жертви і загроза гордині. У поемі маємо легенду про терен, коли рослини обирали серед себе достойника, який стане їхнім проводирем. Ні гордовитий кедр, ні імпозантна пальма не пішли на цю пропозицію, оскільки їхні інтереси були дорожчі за спільну справу для громади. Лише терен погодився присвятити себе заради блага інших. Знову-таки маємо алюзію на постать Ісуса Христа у стражданнях і муках, адже терновий вінець на Його голові був символом кпину, зневаги, але водночас величезної жертовності. Поет підкреслює, що гординя – це величезний гріх, він веде до загибелі внутрішнього світу людини, водночас християнство вносить гординю до списку семи найважчих гріхів. Тема жертовності і гордині тісно переплетена із попередніми розважаннями про справжнє лідерство. Тільки та людина може бути цінною для суспільства, яка відкине найгірше у собі і відчинить внутрішні двері для інших.
4. Бути дитиною Божою.
Коли Мойсей вирішив покинути дорогий серцю люд, таємно піти від нього, його зустріли діти, які дуже любили старця і просили залишитись. Пам’ятаємо слова Ісуса Христа: «Будьте, як діти, бо таких Царство Боже…» Діти – це символ нової генерації, еліти, яка провадитиме народ. Саме їм Мойсей дає свої настанови. Діти – це знову-таки символ величезної довіри. Пророк дуже добре розумів, що вони є геть іншими від своїх батьків, адже народжені і виховані не у тих умовах і тому часі. Ця генерація буде зразком великої віри і витком нового життя, зрештою назавжди залишиться дітьми Божими, які не купуватимуться на пусті обіцянки. Тому вони є символом не лише віри, але й надії.
5. Боротьба зі спокусами серця.
Ще один духовний аспект – це Азазель та Мойсей. Азазель – «темний демон пустині», який спокушує пророка на основі зневіри. По-перше, сатана намагається довести Мойсею, що його справа – марна, а все, що він робив, – це не для спільного блага, а задля задоволення власного егоїзму. По-друге, демон змушує засумніватися також у Божій силі. Зрештою, сюжет дещо повториться у Новому Завіті, коли диявол спокушатиме Ісуса Христа. Поет намагається довести, що лише боротьба із внутрішніми спокусами, цілеспрямованість виводять людину на інший шлях. Протистояння зі злом є вічною трагедією, але будь-які наступи можна витримати, якщо довіряти Богові.
Поема «Мойсей», яка написана понад століття тому, без сумніву є актуальною і для нашого часу. Думаю, що на початку ХХ століття ці меседжі Івана Франка не всі відчитали, зрештою, мабуть, лише вузьке коло зрозуміло те, що мав на увазі поет. Ми, люди ХХІ століття, де за плечима ціла епоха змагань за незалежність і Обітовану землю, у серцях яких сучасні тривоги і боротьба за новий виток історії, можемо осмислити більше! Проте не варто забувати, що кожна боротьба має свій глибинний духовний вимір, і вийти переможцем у цьому внутрішньому протистоянні більш важливо, ніж перемогти на зовнішньому фронті.
Юліана Лавриш
Фото: primordial.org.ua, oblosvita.com, www.slideserve.com та opera.lviv.ua
Повязані записи
