Неодноразово у своїй священичій, та й, зрештою, студентській і викладацькій практиці, зустрічався із питанням донорства. Мав нагоду одного разу бути гостем телепередачі, де висвітлювалось, власне, це питання. І через це давно вже мав намір і для себе самого і для інших з’ясувати, як Святе Письмо дає відповідь на проблему переливання крові. А для цього необхідно вивчити взагалі актуальність на сьогоднішній день біблійних заборон на вживання крові.
Кров тварин у Старому Завіті мала особливе значення. У книзі Левіт Господь говорить: “…душа тіла в крові, і Я призначив її вам для жертовника, щоб очищати душі ваші, бо кров ця душу очищає” (Лев.17:11). Люди приносили тварин у жертву і кров цих тварин мала особливе, очищувальне символічне значення. Тому не можна було вживати цієї крові, але дати їй повністю витекти із тіла тварини. Так було. Але ж у Новому Завіті принесення тварин у жертву за гріх і значення їх крові втратили свій сенс через Хресну Жертву Спасителя. Його Свята Кров пролилась на Хресті і очистила душі замість крові жертовних тварин. Тому заборона на вживання крові, яка мала радше сакральний, аніж онтологічний характер повністю нівелювалась.
Слід пам’ятати, що заборона на вживання крові супроводжувалась і забороною на вживання жиру. У книзі Левіт 3:17 написано: “Ця постанова вічна в роди ваші, в усіх оселях ваших; ніякого жиру і ніякої крови не їжте.” І ще: “Скажи синам Ізраїлевим: ніякого жиру ні з вола, ні з вівці, ні з козла не їжте… тому що, хто буде їсти жир з худоби, що приноситься в жертву Господу, знищиться душа та з народу свого; і ніякої крови не їжте в усіх оселях ваших ні з птахів, ні з худоби; а хто буде їсти яку-небудь кров, знищиться душа та з народу свого.” (Лев.7:23-27). Отже, ті люди, які забороняють вживати кров, мають забороняти вживання і будь-якого жиру, чого ми в них не помічаємо.
Можна згадати і про інші суворі заборони Старого Завіту, які давно втратили своє сакральне значення: вживання м’яса чистих і нечистих тварин. Хто із противників вживання крові, наприклад, не вживає свинини, чи кролятини? Хто не поєднує в одній страві м’ясних і молочних продуктів і т.д.
Але противники вживання крові можуть сказати, що це було у Старому Завіті, у Новому ж повторюється лише заборона крові, про жир мови немає: “Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, якi навертаються до Бога, а написати їм, щоб вони утримувалися вiд оскверненого iдолами, вiд блуду, задушенини i крови i щоб не робили iншим того, чого не бажають собi… Бо вгодно Святому Духовi i нам не покладати на вас бiльше нiякого тягаря, крiм цього необхiдного: утримуватися вiд iдоложертовного, i крови, i задушенини, i блуду i не робити iншим того, чого собi не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите.” (Діян.15:20, 29). Слід розуміти, що ранньохристиянська спільнота складалась із навернених юдеїв та язичників. І християнам-євреям було важко відректись від обрядових постанов – обрізання, різниці між чистою і нечистою їжею – які вони генетично сприйняли від минулих десятків поколінь. Тим більше, що їх виконання було дуже суворим у тогочасному суспільстві. Тут можна згадати, скільки разів Самого Ісуса Христа звинувачували у їх порушенні. Тому із контексту видно, що заради миру і спілкування неофітів було постановлено стримуватись від того, що могло спокушати новонавернених юдеїв.
Згідно із посланням святого апостола Павла, християнин живе у Христовій свободі і знає, що ідол є ніщо, і що їжа не наближає віруючого до Бога і не віддаляє від Нього. Такий християнин може без шкоди собі і своєму спасінню вживати в тому числі і ідоложертовну їжу, так як розуміє, що їжа не може бути нечистою сама по собі (1Кор.8:4, 7-13). Проте апостол попереджає: “ Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нiчого не здобуваємо; чи не їмо, нiчого не втрачаємо. Однак бережiться, щоб ця свобода ваша не стала спокусою для немiчних. Бо коли хто-небудь побачить, що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищi, то совiсть його, як немiчного, чи не наверне i його їсти iдоложертовне? I вiд твого знання загине немiчний брат, за якого помер Христос. А грiшачи таким чином проти братiв i вражаючи немiчну совiсть їхню, ви грiшите проти Христа. Тому, якщо їжа спокушає брата мого, не буду їсти м’яса повiк, щоб не спокусити брата мого.” (1Кор.8:8-13). Саме виховне і застережне значення мала апостольська постанова про кров.
Отже, якщо Новий Завіт не є таким категоричним щодо вживання нечистої їжі ( в тому числі і крові), то тим паче, не може ця заборона стосуватись сучасного донорства, переливання крові. Про це свідчить навіть те, що ортодоксальні євреї, які категорично виконують усі старозавітні приписи, особливо щодо споживання їжі (кошрот), не мають жодних заборон на переливання крові чи своєї, чи іншої людини. А вони точно мають міцний зв’язок і розумінням старозавітних законів.
Ще один важливий момент: ми маємо розуміти різницю у крові людини і крові тварини. На початку ми зазначили, що у Біблії кров тварини називається її душею. І це справедливе порівняння. Бо кров наповнює кожну клітину, виконує дуже багато функцій в організмі, її втрата рівнозначна втраті життя, душі. То для людини ця теза не може мати жодного значення. Бо людина – істота, сотворена Богом по-іншому, ніж тварини. У людину Бог вдихнув душу, тому душа у ній зовсім інша. Взагалі слово “душа” (нефеш) у Старому Завіті вживається у дуже різних значеннях. Воно відноситься і до тварин, і до людини, і до Самого Бога. Наприклад, у книзі Левіт Господь говорить: “Розорю висоти ваші і зруйную стовпи ваші, і вивергну трупи ваші на уламки ідолів ваших, і гребуватиме душа Моя вами” (26:30), чи у книзі пророка Ісаї: “Новомісяччя ваші і свята ваші ненавидить душа Моя” (1:14). Чи можемо ми на основі цього говорити, що у Бога є душа? Тому слово “душа” і в заборонах щодо вживання крові тварин не можна розуміти буквально, а тим більше щодо використання крові людини.
Проливання крові людини є гріхом лише тоді, коли це чиниться з метою завдати шкоду, убити. А це зовсім не те, що відбувається при переливанні крові, коли людина, без шкоди для неї самої, допомагає, чи навіть рятує життя іншій людині. Це ж благе діло, яке чинять із любові до ближнього. “Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін.15:13).
Саме тому заборона на переливання крові у деяких релігійних організація суперечить самому духові Христового вчення. У Новому Завіті ми зустрічаємо декілька випадків, коли Ісус Христос свідомо порушував один із найважливіших приписів Мойсеєвого закону – закон про суботу. За це його навіть намагались убити (Мк.3:6). Це робив Він тільки для того, щоб допомогти людям: “Чи годиться в суботу добро робити, чи зло робити – душу спасти чи загубити? – ставив фарисеям Господь риторичне питання – Вони ж мовчали” (Мк.3:4). Отже, для Спасителя порушення обрядових постанов заради спасіння і добра людини було абсолютно нормальним: “Субота для людини, а не людина для суботи; тому Син Людський є господар і суботи” (Мк.2:27,28). Якщо людина є господар суботи, то вона є господарем і інших старозавітних приписів.
Для Бога не має значення як людина виконує зовнішню, обрядову сторону віри (фарисеї у цьому були неперевершені), Господь чекає іншого: “О, людино! сказано тобі, що – добро і чого жадає від тебе Господь: діяти справедливо, любити діла милосердя і смиренномудро ходити перед Богом твоїм” (Мих.6:8).
о.Назарій Лозинський
Повязані записи
