«Страждання святого мученика Нестора», пам’ять якого Східна Церква вшановує 27 жовтня, мало нагадує житіє святого. Швидше — це опис гладіаторського бою між християнином та язичником.
Де тут християнські чесноти? — запитував я себе. Де любов, милосердя, доброта, зрештою, та сама «друга щока», підставлена тому, хто вдарить тебе? Чого я, християнин, можу навчитись із цієї історії? Здавалось би, нічого. А сама розповідь стала житійною випадково і має цінність хіба що історичну. Тож варто перегорнути сторінку і почитати щось більш надихаюче і духовне.
Ще раніше я взяв для себе правило: віднаходити в кожній історії святого якесь повчання, корисне для душі. У цьому ж випадку, здавалося, зробити цього не вдасться. Та через довіру до церковного передання я не поспішав — і довго чекати не довелося. Картина повчання постала настільки ясною і доступною, що сумнівів не залишалось: її автором є Святий Дух.
Читайте Житіє цілком
Існує правило, в якому не раз переконуєшся: для того, щоб отримати духовну користь із житія, варто читати його цілком — не в стислому переказі чи інформаційній довідці. Бо нерідко важливі уроки криються саме в описі чи висловлюваннях, які покорочені тексти упускають.
Про Нестора Солунського
Святий Нестор Солунський, про якого йдеться, прославився через два вчинки: перший — він убив Лія, улюбленого бійця римського правителя Максиміана. Другий — став християнським мучеником.
Згаданий Лій був непереможним і жорстоким убивцею багатьох людей під час масових розваг. «Оцьому поганому Лію учинив цар посеред міста на стовпах помоста високого й великого, на якому мав боротьбу чинити, щоб усі бачили. Під помостом же безліч списів та іншого гострого оружжя і заліз поставлено гостряками догори, щоб Лій, коли кого поборов, то й скинув на те гостре оружжя, на якому впалий, проткнувшись, помирав. І так Лій боровся з людьми і кидав їх під помоста на списи і смерті їх віддавав. Цар же з усією множністю своїх воїнів на те дивився з радістю і гордий був зі свого борця», — розповідає Житіє.
Нестор, молодий чоловік, який не вирізнявся атлетичними чи особливими бійцівськими якостями, вирішив покласти цим кривавим розвагам край. Він пішов до св. Димитрія Солунського, який перебував у вʼязниці, та взяв у нього благословення на бій. Після чого, отримавши дозвіл від правителя, під час спарингу вбив непереможного Лія, якого автор Житія порівнював із Голіафом.
Дізнавшись, що Нестор — християнин, і на бій благословив його Димитрій, правитель наказав стратити переможця. А святого великомученика Димитрія Солунського саме після цього випадку цар звелів проколоти списами.
Історія
Для того, щоб зрозуміти урок, якому навчає нас ця розповідь, варто звернути увагу на ті частини житія, які, на перший погляд, слугують лише фоном, тлом яскравих подій на бійцівській сцені, в тюремній камері Димитрія та в долі Нестора.
Впродовж довгого часу Лій вбивав людей на потіху публіці, це була безжальна, кривава розвага; постраждати міг будь-хто, «багатьох-бо християн убив, їх-бо примусом нечестиві на помоста тягли і примушували, щоб боролися з Лієм».
Якою була реакція притомних людей на ці звірства перед обличчям правителя? «Дивився те видовище й солунський люд, серед якого було багато вірних, і, бачачи, як проливається кров людська від нелюдського того звіра, тяжко зітхав», — розповідає житіє.
І так могло тривати довго, жертв було би більше, аж поки одна людина відчула, що лише «тяжко зітхати» недостатньо — потрібно покласти цьому край. Цією людиною був Нестор.
Однак він не мав тієї сили, що й жорстокий професійний убивця — «великий тілом більше всіх людей, страшний на вигляд, звіроподібний і звіроноровний, голос же його ніби голос лева рикливий, аж від самого його вигляду й голосу тремтіли всі, що дивилися на нього». «Міць же його була невимовна й нездоланна сила, бо нечисті духи в ньому жили, і ніхто супроти них постати не міг».
Попри це, як розповідає житіє, Нестор, хоча й був малий зростом та молодий літами, бачачи ці страшні вбивства і страждання невинних християн, запалився ревністю за Господа. «Він вирішив вийти на бій проти непереможного Лія, щоб припинити його злодіяння і показати силу істинного Бога».
Розуміючи свої обмеження, Нестор, подібно до Давида, покладався на Божу допомогу. Для цього він пішов до Димитрія. Той осінив юнака хресним знаменням, благословив і пророчо передрік: «Лія ти переможеш, але й сам за Христа постраждаєш!».
Отже, Нестор розумів, що навіть якщо він переможе, то сам утратить життя. Це не змінило його рішення, а, навпаки, підбадьорило. Зі словами «Боже Димитрія, поможи мені!» Нестор вступив у бій.
В результаті Лій був переможений (загинув на списах подібно до своїх жертв), цар — шокований, а Нестор та Димитрій — убиті за віру в Христа. Це сталося близько 306 року.
Де тут мораль?
Урок цієї, хоча й давньої, але досі живої історії, настільки на поверхні, що його можна відразу й не помітити. Нестор не був зобовʼязаний вбивати Лія, він міг разом із натовпом «тяжко зітхати» і щонайбільше чекати чуда, але в одну мить відчув у своєму серці поклик: ти маєш зупинити це зло!
У Нестора була не одна причина, чому не варто йти на бій із Лієм. Однак його віра в Бога, духовна підтримка Димитрія та велика любов до своїх братів не дали йому вибору. Він знав, що йде на вірну смерть в обох випадках: переможе він чи програє цей бій. Однак Нестор також знав, що не зможе жити, лише тяжко зітхаючи та споглядаючи на те, як безкарно діє зло.
Не раз ми також чекаємо. А треба діяти.
Також читайте: Три Нестори — три шляхи до святості
Μετάσταση: Чи помер апостол Іван Богослов?
Зачаття Івана Хрестителя: чудо, яке вчить цінувати кожну мить життя
Повязані записи
