«Ти лишень поглянь, яке воно все…рожеве». – Пробурмотіла моя подруга тицяючи пальцем у велику вітрину магазину. За склом все було вщент заповнене всілякими сердечками, рожевими гірляндами й паперовими дарунками – такими ж рожевими. «А й справді». – Поглянула й я на вітрину. Місто наповнилось рожево-червоним кольором й валентинками: паперовими, скляними, плюшевими… Подруга ще щось пробурмотіла, а тоді міцно, кутаючись в шарфи у лютневий морозець, ми рушили далі обговорюючи те, що побачили. Наближається День святого Валентина.
От якось так завжди. Коли на календарі з’являється напис «лютий», місто охоплює якась «сердечкова» лихоманка. Усі вітрини майорять червоно-рожевим кольором. Мовби говорять тобі: «Купи! Обов’язково придбай: валентинку/букет/шоколадку». Все стає таким нав’язливим, що мені хочеться заритися вдома у ковдру й не вилазити звідтіля хоча б 14 лютого, щоб не бачити цього всього. Хочу одразу запевнити, що це пов’язане не з якимись внутрішніми переживаннями або ж комплексами. Це радше щорічне усвідомлення того, що люди забули про дещо важливіше у цей день, – про Любов.
Згадаймо, що це свято бере свій початок з життя святого Валентина. Мабуть кожен чув історію про те, як єпископ Валентин вів пастирську діяльність поміж молодих людей, таємно вінчав пари й всіляко підтримував закоханих. Саме за це його стратив імператор, однак згодом Католицька Церква причислила Валентина до лику святих й встановила днем його пам’яті – 14 лютого. Зі століттями постать святого обростала легендами, пов’язаними з його роллю у житті багатьох пар. Такими чином святий Валентин став покровителем закоханих й подружньої любові. Але чи має щось спільне зі св. Валентином сучасне свято закоханих?
На мою думку, спільного з роками стає усе менше й менше. Перш за все відбулась дехристиянізація цього свята. Воно втратило свій релігійний сенс як день пам’яті святого. У світі давно відбувається значна комерціалізація великих свят, а це стосується, на превеликий жаль, не лише Валентинового дня, а також ж Різдва й навіть Пасхи. Християнський зміст замінюється лишень пустим бажанням продавати й купувати. Тож відповідно й починається підміна понять, коли люди уже не здатні відчитати глибоких ідей того чи іншого свята.
По-друге, відчувається нівелювання поняття Любові. Воно зводиться до одного дня в році, коли закохані дарують один одному подарунки. А решта днів? Тим паче, ми почали забувати, що Любов – це щось геть інше, аніж валентинка з милим карапузом-амурчиком. Вона є основною християнською ідеєю. Бог є Любов, а отже кожна людина – створена на його образ та подобу – несе у собі цей дар Любові. Окрім цього, коли Бог творив людину він створив пару: чоловіка й жінку, наділивши нас неймовірною здатністю кохати один одного. Тож чому ми зводимо своє кохання лишень до однієї дати в календарі?
Я не говорю, що ми не маємо святкувати Валентинів день, чи не робити в цей день щось приємне для своєї другої половинки. Я говорю, що ми маємо повернути цьому дню його першочергове призначення – пам’ять про святого Валентина. Адже, як багато з нас у цей день згадує саме про нього, а не про «День усіх закоханих»? Тим паче, кохати потрібно щодня, а не раз у рік. Потрібно бути з людиною повністю, вивчати її, насолоджуватися її присутністю, губитися в розмовах, блукати вузькими вуличками міста, молитися разом й просити святого Валентина стати покровителем й вашої пари.
Ольга-Марія Гнип
Повязані записи
