«Для сучасної людини, яка існує в суперечливому інформаційному та емоційному світі, образ Преображеного Христа є не тільки символом майбутнього Життя Вічного, але й утвердження її духовної ідентичності», – Василь Кметь, історик

Преображение-Господне19 серпня українські християни, а саме православні та греко-католики, відзначають свято Преображення Господнього (Спаса). Про актуальну духовну місію цього дня, виклики, які ставить перед собою кожен віруючий в Ісуса Христа та неповторність традицій нам розповів Василь Кметь, кандидат історичних наук, доцент історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка, релігієзнавець, директор Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка.

– Василю Федоровичу, чи є якісь особливі історичні дослідження, які стосуються свята Преображення Господнього?

Насамперед, хотів би звернути увагу на один історичний, але дуже актуальний документ IV ст. – текст повчання на Преображення Господнє, авторство якого, за припущенням патрологів, належить архієпископові Константинопольському святителеві Іоану Золотоустому. Крізь товщу віків його слова звучать більш ніж актуально. Обравши дещо незвичну риторичну форму, богослов вказав на помилковість почуттєвого захоплення апостолів своїм тілесним та емоційним станом під час явленого чуда. Адже побачивши Христа у славі з пророками Мойсеєм та Іллею, апостоли відчули невимовну радість та забажали залишитися там, звівши намети. У своєму повчанні св. Іоан Золотоустий «присоромив» запального апостола Петра, який «побачивши духовним зором тих, яких ніколи не знав, не вникаючи особливо у чудо, називає пустинне місце прекрасним», а сам «з рибалки став ремісником наметів». Адже не гідним для Бога є встановлення наметів та вшанування Його так, як вшановують рабів, неправильно захоплюватися «людськими помислами» і не вбачати у явленні вищого сенсу. Якщо добре бути на землі, то хіба даремно прийшов на землю Спаситель – «Ключар небесний»? «Оскільки ти бажаєш цієї гори, тоді розлучися з небом; якщо хочеш поставити намети, відмовся бути основою Церкви», – звучить голос проповідника. Для людини і давньої, і сучасної, за вченням Святих Отців, найважливішим є уміння пізнати явлення як знак майбутнього преображення природи, майбутнього спасіння, «другого пришестя на хмарах з архангельським голосом».

– Як свято Спаса описує давня українська богословська традиція?

У давній українській богословській традиції наголошувалося також на розумінні Фаворського Преображення як утвердженні єдності Небесної та Земної («Воюючої») Церкви. «Коли хтось запитав би, чому в час Преображення Христового явилися на Фаворській горі, розмовляючи з Христом, Мойсей та Ілля, відповім – для того, щоб ми знали, що Христос є правдивий Бог, якому підвладні живі і мертві. Бо Іллі живому, а Мойсеєві померлому наказав постати перед Ним», – пояснював у XVII ст. ігумен Йоаникій (Галятовський).

Саме нагадування про істинність Бога та утвердження троїчного богослов’я є важливим сьогодні, коли техногенна цивілізація та глобальні кризи стають викликом моралі й традиційним цінностям християнства. Ілюзія логістичного пояснення принципів буття на тлі глобалізації та руйнування традиційних культур змушують постмодерного і постконфесійного європейця бути чутливим до зовнішніх викликів і також вміти розрізняти емоційне, настроєве, матеріальне від вічного.

– Розкажіть, будь ласка, про особливості вшанування цього дня Церквою.

Церковне вшанування події Преображення Господнього та Фаворського світла є важливою і з точки зору формування аскетичних традицій у християнстві. Богослов’я паламізму, що визначає специфіку православного осмислення світу, побудоване саме на молитовно-аскетичному розумінні внутрішнього просвітлення, преображення людини. Упродовж століть православні ісихасти шляхом внутрішнього преображення, пізнання Фаворського Світла, осягають і навчають «тезису» – обожнення як принципу і мети людського життя.

– Що можна сказати про важливий ретроспективний аспект народного святкування цього дня та його повчальну цінність для наступних поколінь українців-християн?

Важливим аспектом святкувань, хоч іноді й спокусою для віровизнання, є багата народна обрядовість, пов’язана з Преображенням Господнім. Адже освячення яблук та інших плодів у давньому сільськогосподарському циклі символізувало перехід до наступного, врожайного періоду року. В деяких регіонах України з цим днем пов’язувалося приготування спеціальних страв – вареників з картоплею, грибами, смаженої риби та ін. До свята у родинах готували три свічки – на вшанування Святої Трійці. До Преображення намагалися не їсти фруктів, щоб споживати уже освячені, а саму святкову трапезу в селах часто проводили в саду під деревами. Отож, після освячення вже можна було їсти яблука. У народі вважали, що сама Богородиця або святий апостол Петро трясе у Раю яблуню, а потім збирає душі померлих дітей і їх пригощає. Якби котрась з матерів, у кого померли діти, їла яблука до 19 серпня, тій душі Божа Матір яблука не давала. Разом з яблуками освячували колоски пшениці, зерна нового урожаю, іноді навіть плели вінки. Ці зерна залишали до наступного року, щоб засіяти ними ниву. Приблизно у цей час справляли обжинки – кінець дожинання поля. Зі святом Преображення пов’язували й завершення літньої пори – «Прийшов Спас – пішло літо від нас».

Отож, святковий день є й доброю нагодою згадати та дослідити давні звичаї українців, пам’ятаючи, як нагадує Святійший Патріарх Філарет (УПЦ КП), що сенс свята – не в освяченні яблук, а в утвердженні віри у Божественність Ісуса Христа.

– Який фундаментальний духовний аспект Ви, як історик та релігієзнавець, могли б виокремити у контексті свята Преображення Господнього і зокрема тих трагічних й водночас доленосних подій, які сьогодні відбуваються у нашій країні?

Насамперед, розуміння справжньої суті молитовної практики – не як вияву обрядовірства чи суспільного шаманізму – сьогодні є актуальним як ніколи. Адже саме втрата релігійними лідерами та спільнотами відчуття єдності Божого творіння та молитовного духу призводить до втрати церковності, а в суспільному вимірі – до банального обрядовірства, поклоніння народним звичаям, конфліктності та далеко не сотеріологічного ексклюзивізму. Прикладом такої втрати є участь декларативних християн у військовому конфлікті на Сході України та використання псевдорелігійної риторики для виправдання своєї позиції.

– Пане Василю, як Ви вважаєте, загалом наскільки важливим свято Преображення Господнього є для сучасного християнина в Україні?

Преображення Господа нашого Ісуса Христа є особливим святом у літургійному році. Його важливість для сьогодення визначається первісною метою події – Ісус Христос преобразився на горі Фаворі перед своїми учнями для того, щоб підтримати їхню віру і захистити від спокус, що будуть виникати серед апостолів та учнів Христа в час Його страждань і розп’яття. Саме тому Господь попередив трьох обраних – Петра, Якова та Іоана, про нерозголошування видіння аж до світлого Дня Воскресіння.
Для сучасної людини, що існує в суперечливому інформаційному та емоційному світі, образ Преображеного Христа стає не тільки символом майбутнього Життя Вічного, але й щоденної потреби у боротьбі зі спокусами та утвердження духовної ідентичності.

Розмовляла Лідія Батіг