Дмитро Кацал:”Мрію бачити Львів мультикультурним містом, в якому є цінності, а негативні речі позначені яскравими маркерами”

Духовну велич Львова творять люди. Сьогодні ставимо собі за ціль розповісти вам про них. Про тих, хто щоденно муравлиною працею вкладає свій безцінний внесок у духовність нашого міста.  Спілкуємося з непересічною особистістю. Він музикант, диригент, композитор і педагог, а ще керівник капели «Дударик».  Пан Дмитро Кацал зустрічає нас біля храму св. Лазаря та репетиційних приміщень капели,  далі запрошує на  невеличку екскурсію, в якій розповідає нам історію комплексу,  згадує як біля храму колись працювала автошкола, а саму церкву було понівечено.

Немає опису.

З храму звучить спів.. Розуміємо, що так виглядає репетиція “Дударика”. А ми заходимо у приміщення, де стіни вкриті живими фотографіями з життя капели. На світлинах  зображено сотні розмаїтих моментів з коцертного життя хорової капели, а також з їхнього дозвілля. Зустрічаємо на фото Блаженнішого Любомира під час одного з концертів, о. Василя Вороновського, отця Ярослава Дуду та інших єпископів та священників.

Немає опису.

Так пан Дмитро запроваджує нас до свого кабінету, де і розпочинаємо нашу ексклюзивну розмову. 

Немає опису.

Пане Дмитре, для початку розкажіть, будь ласка, трішки про себе. Чим ви любили займатися у дитинстві? Якою була Ваша сім’я? Як і які цінності чи любов до мистецтва Вам прищіпали батьки?

Скажу відверто, що був дуже збиточною дитиною. Не знаю в кого я вдався цим характером, але збитків робив повно (усміхається – ред.) Я вчився одночасно в трьох школах і в четверту був переведений через те, що мене не хотіло тримати в останній. Мав трохи таке гастрольне життя, бо батько в різних школах започатковував виховні класи й відповідно я був там,  де був він. Цікаво, що з першої школи можу пригадати прізвища всіх своїх однокласників, а з інших ні. Найбільше часу зі мною проводила мама і фактично вона була такою зв’язковою у передачі цінностей і вихованні. Позаяк батька ми бачили трошки зранку і пізно ввечері. В нього був Дударик і нічого більше. Таким чином я був запроєктований, виношений і народжений добре, що не на репетиції (сміється п. Кацал -ред) у Дударику. З наймолодшого віку я був на репетиціях і спав там собі добре, бо мама більше не мала куди мене подіти. Згодом я вступив в хор і вже навіть був його солістом. Літочислення моє можна починати з мого проєкту у Дударику. Потім батько дав можливість мені себе збудувати і я встиг співпрацювати зі всіма цікавими для мене оркестрами, солістами, диригентами, з розмаїтими проектами за кордоном. В міру мого зростання також зростали й мої друзі. Кореневище Дударика проникло у всі можливі соціальні прошарки. Тому мені було достатньо легко комунікувати та щось робити.
У всіх вищих навчальних закладах наші випускники є працівниками, викладачами чи навіть деканами. Наші випускники також є в Церкві  священниками. Серед них о. Юрій Коласа, о. Тарас Жеплінський… З 2007 року батько мене покликав працювати у Дударику. На той час я вже мав управлінський і композиторський хист і гарт, оскільки вже закінчив університет, де мав чарівних викладачів, яких тільки зараз починаю розуміти. Я вже мав достатньо досвіду, щоб підставити батькові плече. Згодом він відійшов залишивши мені настанови, яких мені вистачить до кінця мого життя.

Хорова капела "Дударик" — Засновник

 Чи мали ви вибір співати чи не співати у Дударику?

Звичайно, що я мав вибір. Ба більше на мене ніхто прямих сподівань не покладав. Я перепробував усі доступні види спорту. Серед яких: плавання,  п’ятиборство, стрільба й інші. Спорт мені не підійшов, бо Дударик забирав багато часу. Батьки зі всіх сторін оточили мене музикою.

Чи мали ви в сім’ї традицію відвідувати Церкву і який храм є вашим улюбленим?

Моє дитинство минуло в час підпілля. Відвідати можна було лише одну церкву Московського патріархату, але справа була не в конфесійній приналежності. На той час нашою релігією і джерелом духовного зростання була музика, зокрема хоровий спів. Ми робили реальні кроки по відродженню хорового співу. В той час на репетиціях ми мали посланців з СБУ, які сиділи і занотовували що відбувалося. Також в цей час візувалися всі програми та схвалювалися тодішнім управлінням культури на тематику лояльності до радянської влади. Сам батько хрестився пізно, у 56 років. В його вцерковленні дуже важливу роль відіграв о Ярослав Дуда й о. Степан Кащук. Відповідно після того і ми прийняли Тайну Хрещення. В юнацькому віці я перебував в тривалих пошуках Бога і остаточно прийняв рішення охреститися. Мені було в цей час вже за 20.
В мене нема улюблених церков. Я вірю в єдину святу соборну апостольську Церкву.  Приятелюю з єпископами усіх конфесій, окрім Московського Патріархату. Пригадую, як в час “потепління” кнаші хлопці вирішили співати під час концерту на новий рік в органному залі не “Новий Рік народився”, а “Син Божий…” За таке можна було повторити долю Стуса. Чимало українських родин приводили своїх дітей в Дударик, як в оазу українськості, бо тут зберігалися традиції та ми тут вчили українських пісень і робили це на професійному рівні. Для багатьох українських родин “Дударик” був портом останньої української надії. 

Чим для вас насамперед є  “Дударик”?

“Дударик” для мене є Сходом і Заходом. В ньому я віднаходжу радість і щастя від самореалізації.  Також усвідомюю потребу його розвитку. Будучи керівником я свідомий, що від рівня моєї відповідальності залежить якість цієї структури. 

Хорова капела «Дударик» запрошує на "Ретро коляду" • Фотографії старого Львова

 Що Вам вдається найважче, а що є найлегшим у керівництві “Дудариком”?

Немає чогось, що могло б бути найважчим чи найлегшим. Найкраще вдається те, що робимо з Божою допомогою. Дуже часто очі бояться, а руки роблять.  До речі ,21 вересня до нас прийшла звістка про те, що  капела Дударик стає національною.

Які перспективи відкриває перед вами цей статус?

На цю мить крім гонору – нічого. Згодом такий статус  відкриє для нас можливість участі у загальнонаціональних проектах. Таки, як Шевченко Revolution, чи від Шевченка до Костенко… Чи будь-який наш інший проект  відтепер буде показаний не виключно львів’янам і фінансово підтриманий лише львівською обласною держадміністрацією. Тепер ми зможемо наші проєкти показати в Дніпрі, в Харкові і в Запоріжжі. Повірте, що там воно є більше необхідно, чим в нас. Дударик мусить їхати і в центр і на схід і бути там регулярним концертуючим колективом для того, щоб люди побачили і подихали культурним повітрям, яким дихає український Львів.

Цю Україну потрібно змінювати й ми отримали такий шанс. Мені на тому кипить і болить, що ми не в міру своїх можливостей це робимо, а зараз я щаслива людина, бо ми отримали таку можливість і отримали її на Різдво Пресвятої Богородиці. Чи можна сказати, що ми ходимо під Божим покровом? Та звичайно. 

Учасники хорової капели "Дударик" розповіли про національний титул

 Хто для Вас є найбільшою підтримкою у цьому?

За кожним чоловіком стоїть дружина, або жінка. Ви здивуєтеся, але якби не карантин, то тут точно б десь лежала канапка, яку б принесла мама. Відчуваю від неї унікальну підтримку. І звичайно – це мої хлопці з “Дударика”, а також команда людей, яка працює в офісі.

 Які основні цінності “Дударика” і в чому його основна місія?

Бог, правда і праця – три константи, на яких ми стоїмо. Пріоритет – духовний розвиток і спрямування. Ми часто перевіряємо наскільки якісно ми цього дотримуюся. В цьому також проявляється наше ставлення до національних цінностей. Пріоритет завжди є пріоритетом попри різні обставини.
Працюємо також над якістю відносин в середині колективу. Загалом праця – інструмент, який нам допомагає йти вперед і розвивати ці пріоритети.

У Львові відбувся Акафіст та спільна молитва за Україну (фото) | Новини Дивись.info

 Чи маєте якісь особливі традиції у “Дударику”?

Однозначно маємо чимало розмаїтих і виключно внутрішніх традицій. Взяти хоча б Акафіст, який ми співаємо на День Незалежності. Також ми завжди співаємо на Різдво і на Великдень Всеношні Богослужіння. На Великдень ми співаємо одночасно у двох Церквах: Тройці й Лазаря. Маємо традицію – “Дударик назавжди”, де люди збираються разом і співають, бо мають дуже багато років спільно пройденого шляху і розмаїтого досвіду, який не можуть залишити. Відповідно ми зустрічаємося три чи чотири рази на рік і маємо спільні акції. Вони слугують нам серйозною підтримкою.

Ми маємо літній оздоровчо-репетиційний табір, який тільки цього року не відбувся. Ми знайшли для себе формулу відпочинку: сонце і море, щоб пролікувати дихальну систему.  Табір проходить три тижні. Під час табору займаємося спортом, вирушаємо в походи, а також маємо подовженні репетиції. З 80-х років розпочалися літні і зимові табори. Відповідно дуже багато досвіду, кілометри пішки, як автобусом, так і літаком.

 В який спосіб відновлюєте сили після гастролей по Україні та за межами?
Після великих концертів завжди треба віддихатися. Яка б не була тотальна втома є джерело енергії – це діти. Вони її просто виплескують. Приходиш на репетицію втомленим, а з репетиції виходиш сповненим сил. Так ніби заїхав підзарядитися на атомну електростанцію.

 Які маєте плани на найближчий час?

Маємо дві концертні програми: Соломія Чубай “Колискові для Олекси” і  Оксани Линів “Ковчег. Україна”.  Це  величезний проєкт з великою кількістю людей.

 Львів має славу духовної столиці України і власне вважається серцем українськості. Все ж за останні роки все більш модною стає тенденція «какая разница»? Яким чином ми можемо це подолати?

Вигадувати точно  нічого не треба.  Читайте дітям “Повчання”  Володимира Мономаха.  Також потрібно слухати наших  старішин таких,  як шістедесятники і від них переймати досвід. Друге – важливо тривати. Основне завдання – це перетривати не змінивши геному, уберегтися від зла. Митцям потрібно чесно і відповідально робити свою справу. Працювати і діяти.

Новини Львова: На львівській площі Ринок заспівав Дударик

Про що Ви особисто мрієте? Як львів’янин яким ви бачите духовний Львів?

Львів я мрію бачити мультикультурним містом, яким він впринципі завжди був. Львів завжди був центром Західноєвропейської вселеної. Тут було найкраще представлено усі культури, окрім російської. Це важливо. Наприклад ми співпрацюємо з усіма Церквами за виключенням російської. До нашого репертуару входять пісні різними мовами, окрім російської. Ці речі потрібно зазначити яскравими маркерами. Таким хочу бачити Львів, в якому є цінності, а  негативні речі позначені маркерами. На Львові наші сподівання. Бо як Галичина визначає, так і стається.
Щодо Дударика, особисто я мрію, щоб  на його базі  постав український молодіжний національний центр хорової культури. Окрім капели, школи, братства має діяти методичний відділ, який буде продукувати і стимулювати активності. Це має бути профейсійне місце, кудинаприклад парафіяльний хор зможе приїхати за матеріалом. Туди ж прийдуть дяки з церков і зрозуміють тональний план Святої Літургії. Священники навчаться керувати емоційною кривою Літургії за посередництвом музики. Мрію, щоб в наших Церквах фантастично звучали хори і священники не їздили по тональності як по Буковелі. Мрію, щоб священники мали поставлені голоси , а дяки вивчили ще якийсь глас, окрім четвертого.

Щиро дякую за розмову! Нехай Вам Господь у цьому допомагає!

Розмовляла Христина Кутнів

Фотографії Юліани Лавриш та з інтерент-мережі