До 37-мої річниці смерті: 7 унікальних споминів з життя Патріарха Йосифа

Сьогодні, 7 вересня 2021 року, виповнюється 37 років від дня смерті Патріарха Йосифа Сліпого. З цієї нагоди усією редакцією запрошуємо вас пригадати чи ознайомитися з короткими уривками споминів з життя Патріарха, які були записані ним особисто. А відтак у кінці статті є згадка про книжку, в  якій опубліковані спомини у повному обсязі. На наше переконання це найкращий спосіб відкрити для себе чи глибше познайомитися з нашим Патріархом.

Можливо, це чорно-біле зображення 1 person

Про рідне село «Заздрість»

«Моє родинне село називається Заздрість, кажуть тому, що всі довколишні міста і села завидували «його багатству» і говорили, що воно справді є оселею, медом і молоком пливучою. Замітне і те, що увесь степ, а передусім доли над озерами, красувалися щоразу то іншими цвітами, найперше білими, опісля синіми, жовтими і червоними. Так що справді левада вбиралася щораз то в нові шати і представляла для ока щораз то новий величавий вид килимів. Цей чарівний образ змінювався вже на жнива, а в осені прибирав «сумовитий меланхолійний тон». Зимою степ ввесь замерзав , вкривався снігом, а серед трощі і ситнику висвистували сильні вітри свої грізні, а то й тужливі мелодії. Весною і літом йшла праця на полях серед гомінких співів і вигуків на воли і коні. Прегарні були літні вечори, коли пастухи серед мелодійних співів приганяли худобу до села, а опісля пізно хлопці виводили коні на пасовиська на ніч, співаючи також прегарні пісні, ними самими уложені.

Пізною осінню і  зимою роздавалися монотонні, ритмічні удари терлиць і ціпів по стодолах. Привозили дерево з сусідніх лісів на будову хат , стоділ і хлівів, менше на опал, бо палили соломою. Довгими вечорами розказували собі при кужелі казки, оповідання  і різні історії. Книжок було мало, але й тоді деякі грамотніші читали собі книжки в неділі і свята та вечорами в будні. В дуже багатьох хатах мали молитовники і відчитували акафісти».

Музейно-меморіальний комплекс «Рідна хата» Патріярха Йосифа Сліпого — Вікіпедія

Про дитинство

«Моя тітка Розалія Янковська оповідала, що як дитина, був хоровитий, і що батьки стратили були надію на моє життя. Як перші спомини з діточих літ, пригадую собі, що я любив вбиратися в одежу й обуву старших, щоби забезпечитись від дощу. Так само тямлю, як ходив я по лавці коло вікна в присутності матері. Бачачи, як батьки молилися навколішки, клякав собі і прохав, щоби провели мені молитву батько перед їдою рано і перед спанням. Так само і в пості, за їх прикладом, бив щодня поклони і постив строго.  Пригадую також, як літом зранку вибігав я до городу, щоби подивитися, як розцвітає мак, бо ввечір зауважував на билинах замкнені пупляшки, а вранці розцвинувший цвіт , однак ніколи мені не вдавалося це побачити…»

Про роки навчання

У час канікул треба було думати про вибір звання, факультету і напряму життя. Хоч для мене це питання було перерішене, щоби стати священником, одначе велику трудність справляло мені те, що я хотів посвятитися науці, а вибір священничого стану в тодішньому моєму перекоанння обмежувався до женячки і душпастирської праці на селі, що зовсім мене не захоплювало. Я хотів віддатися науці і знайти становище, яке мені би допомагало в тому напрямі. Очевидно, що це було примітивне поняття, не лише моє, але і великої кількості тодішнього студентства, які дивилися на духовенство як на представників назадництва. Батьки дуже бажали собі, хоч мені цього не говорили, що я пішов на теологію. Виробивши в собі переконання, що можна бути священником і професором я вніс прохання до Митрополичого ординаріату у Львові.

Про закордонні студії в Інсбруку

Митрополит Андрей предложив мені виїзд до Інсбрука. Саме тоді Митрополит відпраляв туди на теологію руского сибіряка Кулакова, який прийняв католицьку віру і хотів учитися на священника. Він не знав німецької мови, і ми оба вибралися в дорогу до Інсбрука. Там я остався тайним католиком. В Інсбруці я побачив, що всі виклади у Львові треба залишити і віддатися студіям філософії і теології. Коли ми приїхали зі Львова до Відня , і через Альпи до Інсбрука, то вже падав сніг, бо було це при кінці жовтня. Як ми приїхали до «Канізіянума», то була десь шоста година ранку. Нас впроваджено до атріюм, в якому на підвищенні стояла велика статуя Серця Христового. І я тоді подумав собі: що то з мене буде?

Про провід семінарією

Порядок в семінарії не був уйнятий в правила, я бачив, що треба зробити якісь зміни і поліпшення, і присягнутися сучасному станові духовних семінарій і філософічнодуховних заведень в Європі. Я переробив і доповнив старі правила Духовної семінарії і почав видавати «Аскетичну бібліотеку Духовної семінарії». Останній томик мав мімтити духовні вправи Митрополита Андрея. Після перших поліпшень в Духовній семінарії я взявся і за студії, бо одна і друга установи мусіли йти  в парі. Духовне і фізичне життя належало до Духовної семінарії, а наука і студії до наукового заведення. Я був вибраний також як ректор головою Наукового Богословського Товариства і вся наукова, богословська, організаційна і видавнича праця звалилася на мене. Слава Богу я якось відмежив ті дві наукові установи так, що одна одній не входили в дорогу, хоч обидві мали за ціль науку. Бо академія – то висока богословська школа, а товариство приймає професорів і непрофесорів, священників і світських і має ширший науковий обсяг.

Про початки Митрополичого служіння

На другу неділю після похорону Митрополита відбулася моя інтронізація, в якій брали участь єпископи Будка, Чарнецький і архиєпископ Базяк. Щоб рушити справу студитів я іменував о. Климентія архимандритом, і як такий він мусів провести вибори ігуменів по студитських монастирях з достаточним числом ігуменів.

Я розпочав відвідини всіх наших церков у Львові, думаючи відвідати опісля всі церкви в єпархії, наскільки це було можливе. І так відправляв я в отців-василіян, редемптористів, студитів і інших Церквах, виголошуючи проповіді.

Все йшло в порядку. Отець протоігумен редемптористів де Вохт прийшов і тішився, кажучи, що «фіра котиться так добре», тобто ціла адміністрація функціонує добре.

Про арешт і слідство

Мене арештовано 11 квітня 1945 року, приблизно о 19-й годині вечером. Була це середа. Вже зрана Святий Юр кругом обставлено стійками. Нагадали, чи нема яких рухів і чи чого не виноситься. Наїхало дуже багато авт з поліцією. Полковник Мельников приніс мені рішення про арешт. Мене обшукали і забрали на авто і відвезли на Лонцького. Пригадую собі, яка то була прикра річ почути на собі розбишацькі руки. Після мого арешту настала страшна паніка, і НКВД почало акцію переведення на православіє. На Лонцького було дуже багато поліції. З арештованих я не пізнав нікого. Зранку під чильною екскортою відвезли мене на поїзд, який рушив на Київ. Там мене привели до найтяжчої слідчої тюрми на вул. Короленка ч. 33. Мене водили на слідство день і ніч, так що я буквально падав з ніг, і мене мусіли підтримувати, ведучи до слідчого.. По кількох днях я був вимучений допитами до краю…

Йосиф Сліпий. В'язень за віру Христову - YouTube

Заохочуємо усіх зацікавлених прочитати Спомини Патріарха Йосифа у повному обсягі у книзі Йосип Сліпий. Спомини// ред. Іван Дацько, Марія Горяча. Львів – Рим: Видавництво УКУ 2014. – 608 с. +40 іл.

Стаття підготовлена за матеріалами вищезгаданої книги.

Підготувала Христина Потерейко