Евтаназія ще не означає безболісної і швидкої смерті, бо лише у 16 зі 100 випадків люди помирали без агонії, а решта йшли з життя у тривалих і більших стражданнях. Як аргументують свою позицію прихильники евтаназії, чи полегшує вона передсмертні дні невиліковно хворої людини?
У багатьох країнах евтаназію обґрунтовують правом на смерть і свободою вибору людини. Згоду на умертвіння вважають достатньою умовою для того, щоб пришвидшити відхід людини із земного життя. Ще з часів античності дітей вбивали через генетичні прояви фізичних вад, а старших людей – через непродуктивність з економічної точки зору. У нацистській Німеччині також умертвляли людей, посилаючись на процедуру медичної гігієни. На початку ХХ ст. у багатьох європейських країнах все більше голосів лунає за легалізацію евтаназії. У 1935 році створено товариства, які боролися за легалізацію евтаназії «Англійське товариство добровільної євтаназії», у 1938 році – «Американське товариство евтаназії». У 1936 році вийшов фільм, який пропагував лагідну смерть. У 1980 році Г. Атротт засновує «Німецьке Товариство гідної смерті людини».
Нідерланди – перша країна, у якій легалізували евтаназію. У 1982 році заснували Комісію з питань евтаназії, 10 квітня 2001 року прийняли закон про Контроль над закінченням життя за бажанням і допомогою у самогубстві. Якщо у Нідерландах ще були обмеження щодо віку для дітей (від 12 до 16 років), то в Бельгії у 2002 році прийняли закон, який дозволив евтаназію без вікових обмежень.
У Швейцарії дозволена евтаназія для іноземців, атестовану лікарем. Це єдина країна, до якої приїздять проводити самогубство. У листопаді 2015 року Німеччина також прийняла закон про евтаназію.
Міф 1: Людина має право прийняти рішення про закінчення життя, бо вона є вільною
Прихильники евтаназії вважають, що людина має право прийняти рішення про закінчення життя, бо вона є вільною. Свободу людини розглядають як беззаперечне право. Насправді евтаназія стає виявом абсолютизації свободи і призводить до того, що людина вважає себе єдиною нормою і мірилом усіх дій, приписуючи свободу обирати долю виключно з моментом своєї смерті. З точки зору морального богослов’я життя є Божим даром і тільки Він є господарем життя і смерті. На цьому наголошують не лише в християнстві, але й інших релігіях.
Міф 2. Євтаназія як вияв любові і співчуття
Евтаназію розглядають як метод допомоги невиліковно хворій людині. Треба ще усвідомити, чи справді людина прагне смерті чи лише полегшення болісних відчуттів. Можливо, це лише підміна понять. Евтаназія не є правдивим співчуттям. Справжня любов – це присутність біля стражденного і допомога йому. Гуманність не в тому, щоб позбавити болі, а в тому, щоб підтримати і бути з людиною до кінця.
Міф 3. Евтаназія допустима як право на гідну смерть
Прихильники евтаназії стверджують, що людина має право вимагати від лікаря скорочення своїх страждань. Начебто невиліковно хворий сам просить про позбавлення життя, і невиконання його прохання є злочином. Це софізм. Дуже часто благання хворого про смерть не є його свідомим рішенням. Коли людині болить, вона будь-яким чином хочеться позбутися болю і не завжди усвідомлює, як це можна зробити.
Міф 4. Невиліковно хвора людина є непродуктивною для суспільства
Дехто виступає на захист евтаназії суто з економічних показників непродуктивності хворої людини. Начебто невиліковно хворі лише даремно займають місце в лікарні, використовуючи медичні ресурси, які можна було б віддати іншому пацієнту. Саме такими аргументами керувалися у своїй політиці нацисти. Вони не вірили у вартісність хворої людини та проголошували оздоровлення нації.
Евтаназія спотворює покликання лікаря і її використання може привезти до медичного тоталітаризму. Адже саме лікар має широкі права визначати, чи варто боротися за життя чи не варто. При цьому важливе ставлення рідних. У Бельгії у кінці 2015 року жінка подала в суд на лікаря, який відмовився зробити евтаназію невиліковно хворій матері. З міркувань жінки, така відмова спричинила як фізичні, так і моральні страждання матері.
За матеріалами доповіді «Евтаназія від античності до сьогодення: міфи, реальність та сучасні виклики» доктора морального богослов’я, викладача біоетики, старшої медсестри паліативного відділення у Шпиталі ім. Митрополита Андрея Шептицького с. Йосафати Дробик зі Згромадження сестер милосердя св. Вікентія.
Джерело: theologia
Фото: dyvensvit.org
Повязані записи
