Події, які зараз відбуваються в країні, змінили нас назавжди. Якщо ще ніби вчора ми захоплювалися одними «недосяжними» людьми, то зараз з гордістю називаємо героями інших. Достатньо лише добре озирнутися навколо себе. Здавалося б, звичайна людина з вигляду, але не душею… І одну з таких людей мені, одного разу, пощастило зустріти.
Розумна, добра й гарна 19-річна Наталя Ярошенко за своє життя вже встигла активно займатися не лише навчанням та спортом, а й волонтерствами, читанням сучасної української літератури та подорожами. Своїм прикладом вона доводить – якщо ти хочеш не лише досягнути своєї цілі, але й бути корисним суспільству, то все зможеш. Головне – це бажання та віра в себе.
– Наталю, розкажи як ти стала такою активною особистістю?
– Проблема самовизначення турбувала мене завжди, ще зі школи. Якось я знайшла одну дуже цікаву інтернет-спільноту, яка навчила мене працювати в команді та читати українську літературу – це «Перша українська школа магії» (це лише назва, яку не варто сприймати буквально, – ред.). Там я познайомилася з людьми, які тепер є моїми близькими друзями. Серед них здебільшого львів’яни, кияни, харків’яни… І тут я почала читати українську літературу і зрозуміла, а ось воно – щастя.
Після цього я просто закохалася в українську літературу, в українську культуру. Взагалі, я стала більш відкритою до світу, з появою таких друзів та знайомих. І, звісно ж, великий вплив на мене здійснювали подорожі. Подорожі та волонтерства настільки тісно переплітаються, немов створюють сіточку. І цю сіточку я намагаюся завжди тримати в тонусі, адже вона допомагає мені саморозвиватися.
– Ти вчишся одразу на кількох факультетах одночасно і займаєшся науковою діяльністю. Чим зумовлена така активність і відданість навчанню?
– Вчитися мені подобалося завжди. І найцікавіше, що мене батьки ніколи не змушували цього. Я сама ходила в бібліотеку і заходилася читати різні книги. До того ж, в школі доводилося брати участь у різних олімпіадах… Одним словом, мені це просто подобається, бо це моє.
– Окрім навчання, ти присвячуєш практично весь свій вільний час волонтерству. Розкажи, будь ласка, про свій волонтерський досвід.
– Загалом зі всіх волонтерств, які в мене були, я надаю перевагу громадським і культурним заходам. Тому що мені подобається контактувати з людьми. Заходи допомагають для себе відкривати людей і відкриватись людям. Проте, часом доводиться вибирати між подіями. Крім того під час волонтерської праці доводилося куштувати і меду, і дьогтю. Як правило, люблю відвідувати заходи із благодійними намірами.
На мою думку, найперше, з чого варто починати, – це з Форуму видавців у Львові. Чому саме з нього? Бо там збираються справжні українські патріоти та знавці своєї справи. Чесно кажучи, некомпетентних людей я ще там не зустрічала. І загалом, я мрію стати спеціалістом своєї справи не тільки в плані біології та хімії, але й у сфері волонтерства.
– Ведучи такий активний спосіб життя, ти ще й встигаєш подорожувати. Яке місце тебе привабило найбільше? І куди б ти ще хотіла поїхати?
– Я відвідала вже десь 19 обласних центрів нашої країни. І не можу виокремити якийсь один, адже скрізь залишилися якісь враження та спогади. Хоча Вінниця сподобалася мені найбільше, бо дуже нагадує Суми, тільки менш радянізовані. Вінниця – це місто контрастів, які мені дуже імпонують.
– Ти також є учасником АТО. Наскільки відомо, кожен має «свою правду» у цій війні. Тож яка «правда» у тебе?
– Все почалося зі столичного Майдану. І так плавно переросло з одного в інше, що я, м’яко кажучи, й сама не помітила що й до чого. Бо потім зразу почалася анексія Криму, заворушення на сході… Ніхто не розумів, що відбувається. І тут я збагнула суто для себе, що треба просто діяти. Причина, можливо, банальна, але я не могла сидіти і дивитися на це все по телевізору чи обговорювати, наприклад, з одногрупниками. Мене часом найбільше вражає в сучасній молоді байдужість. Байдужість до українського народу, до тієї країни, де ти живеш.
– Як ти вважаєш, що таке успіх?
– Для мене успіх – це можливість самоідентифікуватися, саморозвиватися і знаходити час на улюблені справи. Доки ці три складові я можу вмістити в один день, де їм має бути місце, тоді і я зможу вважати себе успішною людиною.
– Що для тебе означає духовність? Яке місце посідає Бог у твоєму житті?
– Я людина віруюча. Тож вірю в Бога, адже він мене неодноразово рятував і в прямому, і в переносному значенні. Думаю, що доки існує для українців Бог, доти й існуватиме сама Україна. Бачачи події Майдану, де інколи вже ніхто й не вірив, що жах закінчиться – Михайлівський собор тоді дуже допомагав. І не лише матеріально, і не лише морально… А допомагав піднімати український дух. Як на мене, то українська нація і Бог – це дві невід’ємні частини.
– Щоб ти побажала молодим людям, які хочуть розбудовувати свою країну?
– Я б хотіла побажати українцям побільше займатися самоосвітою. Наприклад, не можна називатися українцем, якщо ти не знаєш історію свого народу. Я сподіваюся, що українська свідомість почне розвиватися. І що українці сприйматимуть українізацію як належне явище для єдиної України.
Історія Наталі спростовує усі негативні стереотипи щодо української молоді, і навпаки доводить, що тільки за нею майбутнє. Як писав колись австрійський психіатр та психолог Віктор Франкл: «У наше життя приходить радість, коли у нас є чим зайнятися, є кого любити і є на що сподіватися». Тому нехай приклад Наталі надихає Вас на нові звершення та вчить радіти життю, а все решта неодмінно буде!..
Розмовляла Оксана Войтко
Довідка
Ярошенко Наталія Павлівна (28.04.1996) – студентка ІІІ курсу природничо-географічного факультету за спеціальністю “Біологія/Хімія”, ІІІ курсу факультету іноземної та слов’янської літератури за спеціальністю “Іспанська мова” та І курсу за спеціальністю “Англійська мова” в Сумському державному педагогічному університеті імені А.С.Макаренка.
З 18-ти років займається волонтерською діяльністю. Досвід волонтерства за 2 роки у близько 20 благодійних, культурних та громадських заходах, зокрема вже двічі Наталя була волонтером Форуму видавців у Львові, крім того працювала у Сумах, Вінниці, Харкові, Полтаві та Києві.
Повязані записи
