Одна моя знайома зізналася своєму духівнику, що перебуває у кризовій ситуації – у неї нема ніякого бажання творити і реалізовувати нові проекти, вона відмежовується у спілкуванні від людей, а місто видається перехрестям самітників. Тоді ж священик відповів, що вона перебуває у стані духовної посухи, насправді такі внутрішні кризи трапляються із кожним, важливо розуміти у цей момент, що ніщо не може віддалити тебе від любові Бога.
Після цього випадку я замислилась над тим, що означає духовна посуха, звідки вона береться. По-людськи ми відчуваємо сатисфакцію тоді, коли чуємося радісними і щасливими. Саме тоді виникає враження, що ти ніби перебуваєш близько до неба, відчуваєш смак на повну. Та коли ми засмучені, ніщо не має значення. Опускаються крила, життя набирає сірих барв, відсутній інтерес до справ та близьких людей.
Перебуваючи у австрійському Зальцбурзі, ознайомлюючись із ментальністю австрійців, зрозуміла кілька речей:
- Важливо пізнати свободу у собі і вміти відпочивати. Ми часто, зокрема це найбільше притаманно журналістам, живемо ерою дедлайнів, формуючи власне життя у форматі рутинного алгоритму – встигнути все на роботі, прибрати вдома, вчасно лягти спати, вчасно прокинутись. Часові межі створюють для нас невидиму клітку, у якій ми губимо свій внутрішній світ. Я знаю, наприклад, таких людей, які не знають, як воно відпочивати, дивитись фільми чи просо гуляти парком. Тут в Австрії все по-іншому. До речі, у неділю тут не працює жоден магазин чи офіс. Загалом неділя на окраїнах міста – це своєрідна пустеля, у якій важко побачити людей, бо вулиці – порожні. Всі намагаються відновити сили і присвятити час сім’ї. Внутрішній ресурс – значно дорожчий, ніж матеріальність. Не вміючи правильно відпочивати, ми ніколи не відчуватимемо себе повноцінно, адже навіть сам Господь на сьомий день вирішив відпочити.
- Побачити в інших цікавого співрозмовника. Цікаво, але Зальцбург швидко перестав бути для мене чужим. Мабуть, через мешканців. Особливо це відчутно у громадському просторі. Наприклад, якось в автобусі біля мене сів чоловік і просто так почав говорити німецькою про погоду. Коли я сказала, що спілкуюся англійською, він зразу ж перейшов на зручний для мене спосіб спілкування. А ось ще один випадок – у супермаркеті. Якось стою і розглядаю продукти, повертаю голову, а мій візочок перегородив дорогу якомусь літньому дядечку. І ось цей пан стояв терпеливо і чекав, допоки я відсуну візок. Я тільки на мить уявила, що було б Україні. На мене б посипалась зовсім неприємна лексика. І так, на жаль, всюди у приємних випадках я зіставляла дві шальки терезів – «у нас» і «вас». Мені прикро, що зовнішні суспільні обставини зробили в Україні людей байдужими, зневіреними, злими. Проте, гадаю, що не лише у цьому випадку впливає фактор держави, а ментальний підхід, наслідки пострадянського виховання. У зальцбурзькому громадському транспорті мені не доводилось бачити жодної сварки чи обурення. Можливо тому, що тут і тролейбуси, і автобуси рухаються пильно за графіком, всім вистачає місця і часу. Навпаки, транспорт – середовище приємних коротких бесід чи можливість допомогти мамі з візочком або особі із інвалідністю.
- Мати внутрішню гармонію у собі. Цей пункт дещо стосується першого. Знову-таки неділя у Зальцбурзі – це не просто добре відіспатись і відпочити, але й час провести зі сім’єю, не у гаморі закупок, але на прогулянці. До речі, в Австрії дуже культивують сімейний стан, його підтримують і на соціальному рівні, і на ментальному. У центрі міста, по одну і іншу сторону ріки, можна побачити велетенську кількість молодих сімей, бабусь і дідусів з онуками, літні пари. Гадаю, що у проведенні часу з близькими, ми віднаходимо оцю внутрішню гармонію, яку вичерпує робочий тиждень. Бути з дорогими серцю – ніби знайти цілющий оазис у щоденній пустелі.
Отож насправді рецептів – багато. Головне – це прагнути змінити свій стиль життя, бути більш відкритими і добрішими. Тоді не буде самовичерпання і самозгоряння, бо для нас світ буде не предметом обурення, а самозадоволення. Бережіть себе!
Юліана Лавриш
Львів – Зальцбург
Повязані записи
