Майже кожна людина задумується над створенням власного гармонійного шлюбу. Якщо запитати, що насамперед необхідно для того, щоб подружжя було щасливим, то у відповідь найчастіше почуємо: “Любов!” Адже це жахливо – одружитися з нелюбом, перебувати поруч усе життя з людиною, яку зовсім не кохаєш. Проте, як це не парадоксально, але вступити у шлюб “по любові” – неможливо! Крім того, жодна людина не одружилася з любові. Ви, можливо, здивовані, але варто знати, що одружуються люди не через почуття любові, а – закоханості. Отже, необхідно розуміти, що таке “любов”, “кохання” та “закоханість”. Це особливо важливо в наш час, коли слово “любов” не сприймається у своєму істинному значенні, а ототожнюється частково лише зі статевими відносинами чи певною психологічною залежністю один до одного.
Отже, закоханість – це насамперед почуття, а любов – це стан. Для закоханості характерна полум’яність почуттів. Погодьтеся, що в дорослої сімейної людини поведінка закоханих інколи викликає легку усмішку. По-друге, закохуються у щось. Існують певні риси в зовнішності чи характері людини, у які закохуються, і саме вони безпосередньо і підкорюють серце закоханого. Щоб краще зрозуміти закоханість, розглянемо, як вона зароджується та формується, іншими словами, проходить певні етапи. А це власне: симпатія, захоплення, закоханість, та, нарешті, кохання.
Симпатія
Усе починається з неї, із симпатії. Вона може виникнути через зовнішню привабливість, подібність поглядів, особливість характеру… У людини з’являється бажання познайомитися з об’єктом своїх захоплень, частіше бачити його, тісніше увійти в його світ.
Захоплення
Після знайомства та виникнення симпатії, у хлопця чи дівчини, думки про привабливу особу не виходять із голови. Як наслідок, з’являється захоплення. У цей період дуже часто виникає ідеалізація партнера (людина бачить лише позитивні якості коханого, а недоліків чомусь не помічає). Захоплення поступово переростає в закоханість.
Закоханість
Закоханість – це “святкове почуття”, що перетворює світосприйняття людини. Жінка хоче стати гарнішою, добрішою; чоловік – сміливішим, винахідливішим, оригінальнішим. Закоханість, немов чарівниця, перетворює людину. Під захопленими очима закоханості негарні стають гарними, грубі – ніжними та чуйними, розв’язні – зібраними, боязкі – сміливими, нещасні – щасливими. Закоханий бачить увесь світ через призму свого почуття. Виникає нестримне бажання бути завжди поруч. Закохані починають вбачати один в одному майбутню дружину чи чоловіка.
Після тривалого періоду закоханості приходить “вища форма” закоханості – кохання.
Кохання
Багато хто плутає ці два поняття: “кохання” і “любов”. Дуже гарно різницю між ними пояснює священик Ілля Шугаєв. Він каже: “Припустимо, що ви одержали травму ноги і цілий рік пролежали в лікарні, не маючи можливості ходити. І ось відчуваєте одужання. Вам радісно від думки, що зможете ходити, емоції вас переповнюють. Проте, ставши на ноги, перші кроки будуть надзвичайно болісними, аж поки людина, долаючи цей біль, не навчиться нормально ходити. Так само і в коханні”. Кохання є лише передчуттям того, що людина зможе любити.
А справжня християнська любов – це стан, коли двоє воістину є однією істотою. Коли чоловік і дружина, навіть перебуваючи на відстані, духовно відчувають один одного, коли подружжя не може жити один без одного, коли без будь-яких вагань, при необхідності, готові віддати своє життя заради коханої людини. Але таку любов ще треба розвинути, зростити, досягти. І цей процес вимагає зусиль, терпеливості, самопожертви. Вона (любов) приходить лише із часом.
Читайте також: Секрети міцного подружжя, або як вибрати собі чоловіка чи дружину?
Більшість розлучень стаються саме через те, що люди чекають любові, як чогось уже готового, і не усвідомлюють, що дане Богом почуття кохання необхідно переродити у справжню любов, яка вкорінюється вже не стільки в почуттях, а у волі людини, її характері. І все більше живиться духовними силами людини, а не душевними. Але, на жаль, буває так, що молодята, ведені коханням, нічого не роблять для того, аби розвинути любов. Внаслідок цього – почуття кохання вгасає, і люди стають ніби зовсім чужими – шлюб опиняється під загрозою руйнування.
Протоієрей Михайло Сивак,
проректор Львівської православної
богословської академії УПЦ КП
Повязані записи
