Відомий та епатажний письменник сучасності, неперевершений автор «Пісні льоду та полум’я» Джорж Мартін в одному із своїх інтерв’ю сказав: «З усіх видів брехні, які можна пізнати, найбільш велична, – це любов». Сучасні літературні та кінокритики досі сперечаються: в чому ж таємниця успіху цієї людини – в духовній глибині його світогляду чи у вмінні ловити найменші нюанси забаганок масової культури?
«HBO» – не перша студія, яка зацікавилася тим, щоб адаптувати його титанічну книгу у видовищний серіал «Гра престолів». Слід зауважити, що HBO у своїй продукції, зазвичай, не цурається ані насильства, ані сексу, і найперше численну аудиторію глядачів саме це, а не любов до історичних саг, привертає до «Гри престолів».
«Звичайно, якщо ви хочете побачити середньовічні казкові замки а-ля Діснейленд з прекрасними принцесами і лицарями у сяючих обладунках, де нікого не вбивають, нікого не гвалтують, хороші хлопці перемагають і всі живуть мирно і щасливо, то для Діснейленду це підходить, – виправдовує свою позицію Мартін. – У вісім років мені самому подобалися такі історії. Але мені вже не вісім і моїм читачам теж, тому мені здається, що треба з більшою ретельністю і відвертістю підходити до опису того, що, власне, відбувалося в похмуре Середньовіччя, нехай воно навіть і «фентезійне».
Цікаво, що «Пісня льоду і полум’я» частково виросла з любові Мартіна до книг шотландського історика Найджела Трантона (знавця замків та інших укріплених споруд), циклу «Прокляті королі» французького новеліста Моріса Дрюона, історичних романів канадця Томаса Бертрама Костейна і до хронік сучасного автора, англійця Бернарда Корнуелла. Але й реальні події теж, звичайно, надихають. Наприклад, похмура, кривава та сповнена інтриг історія Шотландії.
Незважаючи на усю критику та звинувачення у антиморальних та антидуховних настроях, які автор нібито поширює в постмодерному столітті, Джордж Мартін насправді є доволі духовною людиною.
«Коли трохи поживеш на землі, починаєш розуміти, скільки вовків в овечих шкурах тебе оточують. Але не забувай – добро і справедливість, нехай для когось і нездійсненні ідеали, для інших – ідея серця. Якби на світі не було таких щирих і наївних борців із усім брудом, яким сповнене наше суспільство, мої книги нікому не були б потрібні. Я б міг побажати стати благородним як Старки, та ось тільки у них холодно. Мені більше до душі Ланністери. У них славний будинок, багато золота та інших переваг. Я можу себе уявити одним з них. Я завжди би платив свої борги. Зрештою, уособленням якого б персонажа моєї книги ви не були, пам’ятайте – наша боротьба починається всередині кожного. І лише той, хто ладен подолати своїх драконів або приручити їх, достойний називатися героєм», – Дж. Мартін.
У наш час книги цього автора будуть цікавими для багатьох українців, адже він пише саме про війну, про жорстокість і постійно, але поки безуспішно, намагається знайти ту силу, яка буде їм протистояти. Як говорив Цицерон: «Закони мовчать під час війни». І саме на таку мовчанку ми наштовхуємося в цьому творі та й у нашому житті. Хоча ні … Один закон тут все-таки діє – закон самозбереження та прагнення зайняти місце на вершині. Головне питання: «Яка ж ціна цієї вершини?», адже: «Той, хто бореться за трон, або гине, або перемагає».
Іноді в мене виникає думка, що Мартін сам намагається переконати себе в тому, що зло майже неможливо перемогти. Але водночас він створює клан Старків, мрійників, романтиків та борців за справедливість, яким притаманна якась наївна, але могутня доблесть. «Найбільш вразливою людина в бою стає, коли вона втікає від ворога», – сказав якось лорд Нед Старк.
Що ж намагається продемонструвати своєю історією Мартін? Думаю, насильство, криваві сцени вбивств, відверті та часто вульгарні сцени сексуального характеру, – всього лиш фон. І цей фон є мовчазним нагадуванням того, що іноді в своєму, вже реальному житті, ми зустрічаємо таких персон, знайомство з якими дарує нам усвідомлення того, що ми є справжніми людьми.
«Гра престолів» – це протистояння не тільки класичного кіно, арт-хаусу, «екшену» та філософської притчі, але й нагадування, що у сучасному світі триває боротьба добра і зла, але не можна дивитись на все тільки у чорно-білих тонах. Іноді героям доводиться перевтілюватись у поганців, щоб зрештою, перемогла справедливість.
Звісно, я не можу радити читачам нашого сайту читати книги Мартіна чи дивитись «Гру престолів». Проте, думаю, я знаю, чому ці твори так приваблюють людей. Автор показав відчайдушне і похмуре протистояння тіней і світла, прагматичного розуму і хоробрих сердець. В його книгах ці хоробрі серця залишаються постійними аутсадерами, що примушує нас ще більше за них вболівати.
Лідія Батіг
Повязані записи
