У Львові є безліч місць, де подих історії відчувається на кожному кроці. Перебуваючи там, стаєш часточкою атмосфери, яку важко передати словами, яка єднає із чимось Вищим і надихає на нові звершення. Такі місця варто не лише відвідувати, але й знати їхнє минуле. Тоді і магія місця, і магія символів, які довкола, даруватимуть відчуття блаженства, спокою та єдності з Вічним. Усе сказане чи не найбільше стосуються незвичної і дуже унікальної святині нашого міста – храму святого Андрія Первозваного, який також відомий як костел бернардинів. Пропонуємо разом дізнатися про таємниці, приховані за товстими стінами цієї святині.
З глибини віків
Початки комплексу монастиря та костелу бернардинів губляться далеко у минулому. Окремі таємниці настільки присипані пилом історії, що не завжди піддаються розкриттю та розумінню, але сама святиня від цього лише виграє. Земля, де сьогодні розташований храм святого Андрія Первозваного, належала львівському старості й подільському воєводі Анджею Одровонжу (? – 1465 рр.) і примикала до міських оборонних мурів, тобто була за межами давнього Львова. Виявом доброї волі львівського старости ці території було передано монахам бернардинцям. Сам меценат і звів перший дерев’яний монастир та каплицю – на честь свого патрона святого Андрія.
Монахи-бернардинці, під опіку яких було передано комплекс, є відгалуження францисканців. Загальна їх назва – Орден менших братів обсервантів. На теренах Речі Посполитої, до складу якої входили і сучасні українські території, цих монахів називали бернардинцями. Пов’язано це з першою обителлю даної спільноти, збудованою під Краковом, яку назвали в честь святого Бернарда Сієнського. До збільшення чисельності бернардинців у Речі Посполитій активно долучився учень Бернарда Сієнського, святий Ян Капістран, а до Львова ці монахи прибули у 1460 році.
Революційний для католицизму Тридентський собор (1545 – 1563 рр.) став знаковим і для львівських бернардинців. У той час храм св. Андрія зробили головним у Руській провінції ордену. Тому замислили і перебудову комплексу у Львові. На той час старий дерев’яний мав уже біля сотні років історії. Оскільки бернардинці були військовими капеланами, у підземеллях костелу хоронили не тільки представників духовенства, але й знатних лицарів. Інтер’єр святині прикрашали військові прапори. У храмі ніби зберігалися реліквії першого угорського короля Іштвана, а ще патрона Львова Яна з Дуклі; під вівтарем був похований благодійник ордену Анджей Одровонж.
Сучасне “обличчя” храму
Перебудову, яка надала храму сучасного вигляду, запланували на кінець XVI століття. Автором проекту цієї реконструкції інколи називають провізора ордену Бернарда Авіледеса. Навіть відомий львівський хроніст Бартоломей Зиморович писав, що той “primus illius architectus”. Проте більш імовірним є те, що розробка проекту, а також його реалізація на початках – це старання Павла Римлянина. Останній прибув з італійських земель і був залучений при будівництві Успенської церкви та деяких інших архітектурних об’єктів у Львові. Бернард Авіледес, очевидно, займався організацією робочого процесу. Розпочате ними зведення храму завершували інші видатні майстри – Амвросій Прихильний та Андреас Бемер.
Жолкевські, Чарторийські, Стадницькі, Жевуські – хто тільки не давав коштів на будівництво величезного і дивовижного костелу бернардинців у Львові. Тим не менше, процес йшов повільно. Дуже протестував магістрат міста. Апелювали до того, що новий кам’яний храм і монастир поруч з міськими мурами будуть шкодити обороноздатності. З цим питанням зверталися до самого короля. Було призначено спеціальну комісію, укріплено споруди, що прилягали до оборонного муру. Зрештою, у 1603 році король Зиґмунд ІІІ Ваза таки видав привілей на будівництво.
Наріжний камінь освятив львівський латинський архієпископ Ян Димитр Соліковський. Деревину зі своїх яворівських лісів давав Адам Сенявський, а Єжи Мнішек забезпечив будівництво камінням. У оборонні мури Львова було вписано новий, фортечного типу, сакральний комплекс. Уже 1609 року відбулося перше богослужіння, хоч на той момент ще не всі роботи було закінчено. У 1613 році костел остаточно відкрили для віруючих. Увесь цей період часу старий дерев’яний храм стояв посеред будівництва і в ньому тривали богослужіння. Розібрали його лише згодом. Освятив новий костел римо-католицький єпископ Ян Анджей Прухніцький.
“Душа” храму
Після відкриття храму і перших богослужінь, роботи у святині тривали й надалі. До 1630 року займалися розписами інтер’єру, а поруч з костелом будували монастир. Уже згадуваного Андреаса Бемера називаються автором скульптур на фасаді храму – Христа, Богородиці, апостолів і ін. Трохи пізніше, у 1730 – 1740-х роках, храм розписував Бенедикт Мазуркевич. Він був учнем італійського художника Джузеппе Педретті і навчався у Болоньї. Очевидно, саме звідти і те, що частину розписів – їх сюжетність, семантику, ландшафти місцевості, дуже складно поставити в один ряд з нашими теренами. У 1736 – 1740 рр. у храмі встановили комплекс із 17 монументальних вівтарів, амвон, сповідальницю і ін. Таким чином, на сьогодні храм Андрія є одним із найбільш багатих у Львові в плані внутрішнього декорування.
У 1740 році до костелу святого Андрія урочисто перенесли реліквії святого Яна з Дуклі. Цей монах, який прийшов до Львова 1463 року, велику частину життя провів саме у нашому місті. Під кінець він осліп, але продовжував проповідувати. Ян з Дуклі уславився багатьма чудами. Помер 1484 року і був похований на території монастиря. У 1737 році був беатифікований і проголошений патроном Польщі, Русі і Литви, а у 1998 році папа Івана Павло ІІ його канонізував.
Костел бернардинів у всі часи дуже цінували шляхтичі. На храм давали щедрі пожертви. Крім того, існувала практика розпочинати військові походи саме відвідуванням богослужіння у цьому храмі.
Храм і плинні часи
У австрійський період мешканцям наших теренів став зрозумілішим термін “касація”. Стосувалося це і комплексу бернардинців. Хоч костел і сподобався імператору Йосифу ІІ, став парафіяльним, але монастир планували закрити, віддавши це приміщення під потреби пошти. Зрештою, частину обителі монахам таки повернули, а з 1806 року бернардинці знову опікувалися і костелом. У храмі, який постраждав у роки Другої світової війни (пошкоджені вітражі і дах), вони залишалися до 1946 року. У радянський період святиню спочатку використовували як склад, а потім як сховище сакральної скульптури Львівської картинної галереї.
На початку 1990-х років міська влада передала святиню громаді УГКЦ. Сьогодні храмом святого Андрія Первозваного опікуються василіани. У більшій частині колишніх монастирських приміщень розташовано фонди однієї з найстаріших та найбагатших в Україні архівних установ – Центрального державного історичного архіву у Львові.
Сім цікавих фактів про комплекс бернардинців у Львові:
- Комплекс будувався за підтримки та сприяння короля Речі Посполитої Зиґмунда ІІІ Ваза. І хоч ми сьогодні називаємо храм Андрія одним із найкрасивіших у місті, але коли костел побачив сам монарх, то визнав його непропорційним і невдалим.
- У 1730-х роках на площі перед костелом поставили колону блаженного Яна з Дуклі. Зробили це коштом Северина Жевуського. На вершині колони була фігура Яна з Дуклі, який застиг у молитовній позі. Сьогодні на цьому місці декоративна ваза. Хоч Ян з Дуклі вважався одним із заступників Львова, до подій Хмельниччини ця колона жодного відношення не має.
- У 1748 – 1755 роках на південному подвір’ї збудували криницю. Над її куполом була позолочена скульптура Яна з Дуклі, а склепіння розписали, зобразивши труну святого з ангелам. На стовпах криниці були віршовані написи про одужання людей, які пили воду з криниці. За легендою, на місці криниці було поховано Яна з Дуклі і звідти било джерело. Про криницю є багато легенд, але не всі з них вписуються у рамки здорової думки.
- Храм святого Андрія один з найбагатших у місті за кількістю вівтарів. Є між ними і вівтар архангела Михаїла, де зустрічаємо рідкісну візуалізацію нечистої сили. У зображених фігурах проглядається апокрифічний сюжет скидання бунтівних ангелів.
- Північну наву храму прикрашає скульптура Матері Божої. До 1950 року вона знаходилась на площі Адама Міцкевича.
- У 1604 році Лжедмитрій І саме з бернардинського костелу у Львові розпочав свій похід на Москву. У цьому храмі він взяв шлюб з Мариною Мнішек.
- У 1641 році кримінальний суд Львова звинуватив монаха Альберта Віроземський у богохульстві. Йому закидали угоду з дияволом. У матеріалах справи зазначалося, що це найбільш ганебний людський вчинок за всю історію міста. Віроземського звинувачували і в тому, що проживаючи у Бернардинському монастирі, він викрав у настоятеля печатку і підробив документи. У такий спосіб видавав себе за священнослужителя, який має право сповідати, причащати, давати шлюб і хрестити дітей. Так він їздив селами біля Львова, доки не був схоплений монахами-бернардинцями. Через якийсь час у його камері знайшли контракт із дияволом, написаний кров’ю на стіні. Віроземський віддав себе під владу Люцифера і зрікся Бога та Богородиці. За це його ніби мали звільнити з в’язниці і дарувати двадцять років спокійного життя. Важко сказати, чи Альберт Віроземський вірив у це все, але його історія закінчилася суворим покаранням через спалення.
Дізнатися більше можна з наступних публікацій:
- Вуйцик В. Бернардинський монастир у Львові // Вісник інституту “Укрзахідпроектреставрація”. – Львів: Інститут “Укрзахідпроектреставрація”, 2004. – число 14. – С. 82 – 94.
- Качор І., Качор Л. Львів крізь віки. – Львів: Центр Європи, 2004. – С. 202 – 204.
- Козицький А., Білостоцький С. Кримінальний світ старого Львова. – Львів: Афіша, 2001. – С. 126 – 127.
- Смірнов Ю. Костел бернардинців (костел святого апостола Андрія) // Енциклопедія Львова / за ред. А. Козицького. – Львів: Літопис, 2010. – Т.3. – С. 457 – 464.
- Bostel F. Kolumna bł. Jana z Dukli we Lwowie // Księga pamiątkowa ku czci Oswalda Balzera. – Lwów, 1925. – T. I. – S. 75 – 88.
Автор: Євген Гулюк
Перше та третє фото з Інтернету, друге фото – реконструкція Бернардинського комплексу авторства Ігоря Качора, світлина із його книги “Львів крізь віки”, четверте фото із сайту http://www.fototeka.ihs.uj.edu.pl,
Повязані записи
