Рівно 3 роки тому четверо семінаристів Львівської Духовної Семінарії Святого Духа створили християнський музичний гурт. За цей час відбулися десятки концертів, а світ побачив альбом «Попри все». На черзі нові композиції і подальші творчі звершення. Про те, як живе і розвивається популярний серед молоді колектив, ми розпитали у гітариста та вокаліста, вже отця-диякона, Степана Мишковського.
Склад гурту «SofiBand»: фронтмен і гітарист Степан Мишковський; скрипаль Роман Заблоцький; басист Юрій Пітила; барабанщик Роман Ментих. Музичний стиль гурту багатогранний: поєднання інді, року, поп зі вставками блюзу та джазу.
– Отче-дияконе, якою була Ваша особиста музична історія? Чому почали грати на гітарі?
– Коли я був малий, то жив разом із батьками і братом у гуртожитку. У іншому блоці мешкала ще одна сім’я, де теж було двоє синів (наших однолітків). І на Новий рік ми завжди збиралися разом, спільно слухали новорічні програми, де зазвичай лунало багато атмосферних пісень. Наші друзі брали мітли, і ми підігрували, ніби справжні гітаристи. Найбільше ми полюбляли радянський гурт «На-На», що складався з 4-х хлопців, які співали і грали на гітарах. Так я захотів. Тому я почав вчитися гри на класичній гітарі у музичній школі, хоч це тяжко давалося, але заклало основу. Проте людина, яка справді в мені відкрила талант і бажання до гри на гітарі, – це Габріель Бравін. Він приходив нам давати урок із гітари щотижня. Так я почав вже більше розвивати свій талант.
– В Україні Ви не облишили музику?
– У Львові в ораторії оо. Салезіан, де я проходив практику (з 2011-2013), я шукав творчих людей, які б мали бажання вчитись та ділитись своїми талантами. Так ми створили гурт «VertikalStreet». Ми часто збирались, писали пісні, співали, вчились. Але нам не вийшло стати діючим гуртом. Проте Бог якось так провадить, що все стає на свої місця. І вже під час навчання у семінарії, в 213 кімнаті, де ми часто зустрічалися на чаювання, я познайомився із однодумцями – і так виникло бажання створити гурт.
Колектив допоміг нам відкритися. Наприклад, наш скрипаль 7 років не брав скрипки до рук, аж доки не долучився до нас. А барабанщик гурту не є професійним, але чудово грає. Басист також до гурту не грав на бас-гітарі.
– Якою концепцією був об’єднаний перший альбом?
– Загалом у альбом «Попри все» увійшло 10 композицій. Він про буденність, яку ми повинні перемагати через радість, через життя з Богом. Однак у половині цих композицій немає жодного слова про Бога. Вони покликані промовити про певну цінність, стиль життя. Наприклад, «Carpediem» – ми маємо на увазі, що варто «ловити момент» життя, у позитивному сенсі цього слова. Або співаємо «Для нас світить сонце у потребі», або «Лети». Таким чином ми промовляємо у зрозумілий спосіб. Формуємо фрази так, щоб вони давали певний поштовх слухачам, щоб надихали. І для мене поділ духовної і світської музики – це тонка грань. Через мистецтво маємо змогу наголошувати на цінності людини, радості, чистоті та інших важливих моментах нашого життя. Наприклад, для мене близька пісня Rag’n’BoneMan «Human». Вона завоювала багато хіт-парадів у світі. Там головна ідея: «Незважаючи, хто ти, якої раси, ти залишаєшся людиною». І це круто. Це – музика. Це спосіб спілкування, тому залежить як ти промовиш щоб надихати… Бо це важливо.
– Ви неодноразово «промовляли» своєю музикою для широкої аудиторії. Який концерт запам’ятався найбільше?
– Коли гурт тільки починав перші кроки, нас запросили виступити в Одесі. Ми ще були дуже «зелені», без достатнього досвіду, але хотіли спробувати свої сили. Слухачів не було надто багато, адже на Півдні України УГКЦ лише розвивається. Раптом ми дізналися, що маємо грати майже годину, а це фактично сольний концерт. Все ж таки підібрали пісні і розпочали. Потім так увійшли в кураж, що не зчулися, як час промайнув. На останніх піснях у мене почали лускати струни. З кожною композицією їх залишалося все менше, і останні акорди відіграв лише на трьох. Наприкінці концерту до нас підійшла нечуюча та німа дівчинка, і подякувала за музику. Це вражаюче, що вона не могла почути слів, але відчула. Це справді те, що ми покликані робити промовляти, надихати!
– А як приходять слова пісень?
– Ми – майбутні священики і прагнемо, щоб цей гурт розвивався саме у такому дусі. Наприклад, коли готувалися два роки тому до коляди, то не вистачало колядки, і ми вирішили написати власну: зібрались та визначили, що ми хочемо сказати колядою, так з’явилась нова композиція. Одна з наших нових пісень народилася у кімнаті, коли я хворів, молився псалми. Фраза запам’яталася, і слово-за-слово вийшла пісня-молитва. І хлопцям сподобалося, зробили аранжування. Але основний автор гурту – Юрко Пітила. Йому дуже гарно вдається підібрати слова так щоб вони промовили. Я створюю музику. Ромко Заблоцькийв вміло робить аранжування. Він вміє, знає і бачить, як це має виглядати. Щоб музика була цілісною, потрібно так з’єднати всі компоненти, аби людині, яка слухає, справді сподобалося.
– Які плани на майбутнє у Вашого гурту?
– Вже маємо напрацювання для наступного альбому. Але як завжди проблема у фінансах, зараз шукаємо підтримки, щоб записати наш другий диск. У нас постійно відбуваються репетиції. Тепер співпрацюємо з Олею Лісновською – авторкою пісні «Бог спасає». Плануємо і надалі розвиватися. От, уявіть собі ситуацію – на фестивалі «ZAHIDFEST» (дуже хотіли б дорости до цього рівня) на центральну, чи бічну сцену виходять чотири чувака у підрясниках і грають християнську музику, і молодь слухає. Зараз в Україні потребують такої музики, хоча вона тяжко сприймається. Ще формується цей погляд. Але для нас головна мета – допомогти молоді зустрітися із Христом. Адже музика – це спосіб спілкування. На творчість нас надихає фраза із Святого Письма: «Я сильний в тому, Хто мені дає силу».
Послухати музику гурту можна ТУТ
Розмовляла: Оксана Бабенко
Фото і відео надані співрозмовником
Повязані записи
