У понеділок цього тижня світ сколихнула тривожна звістка – Собор Паризької Богоматері у полум’ї. Примітно, що все відбулося у межах Страсного тижня. У світових медіа ми бачили відео, коли молоді парижани навколішках, молячись вервицю, просили Бога, щоб їхня святиня не була знищеною, адже Нотр-Дам – серце Франції, чи правильніше сказати – душа. В українських соцмережах чимало користувачів обурились, що за останній час у нашій державі відбулось чимало підпалів святинь, проте це не набуло такого резонансу. Дехто обурювався, мовляв, навіщо так піарити пожежу, коли у власній державі повно справ.
Та все ж для мене ця подія містить певний символізм і знаки для глибинного розуміння. Коли я ввімкнула онлайн-трансляцію пожежі, найбільше переймалася за те, щоб полум’я не поглинуло скарби Собору, особливо горгульїв – це скульптури міфічних створінь, які споглядають за містом з даху Собору. У однойменному творі Віктора Гюго Есмеральда називає горгульїв, як і дзвони святині друзями Квазімодо. Горгульї на вигляд є химерними і демонічними, певними прообразами людської боротьби із внутрішніми перешкодами, гріхами, неміччю.
На думку сучасних богословів, ми живемо у світі, де процеси секуляризації набирають швидких обертів. Не так давно, минулого року ми стежили за тим, як у Німеччині знищували автентичні святині задля отримання додаткових ділянок під будівництво, а у Голландії на місці храму облаштували житловий будинок. Можливо, саме тому горять святині, бо коли ми підвищуємо планку запитів, піднімаємо рівень десакралізації. Кілька років тому мені доводилось приймати у Львові знайому з Парижу. Вона ніколи не вірила у Бога, проте останні події у її сім’ї змусили зробити переоцінку цінностей. Тому у Львові вона насамперед хотіла прогулятися храмами. Оскільки день був погожий, ми завітали у всі центральні святині міста. У Соборі святого Юра жінка зашепотіла: «Чому у храмі нема охорони?». Мене здивувало це запитання. Знайома пояснила, що тут дуже багато позолоченого посуду з реліквіями, доступного для відвідувачів, у Франції точно відбувалися б крадіжки. Я остовпіла – як можна красти з храму? Проте пізніше, подорожуючи Європою, зрозуміла, що запитання парижанки було цілком нормальним. У багатьох храмах міст стоять перегородки, після Богослужінь святині зачиняють на ключ. Богослов Томаш Галік писав в одній із своїх праць, що у церквах Чехії можна побачити павутиння у кутках храмів, бо так рідко навідуються туди віряни.
Гадаю, що десакралізація не може відбуватися просто так. Вона не є результатом халатності, а прямує з ціннісно-світоглядного виміру людини. Бо, коли у наших серцях з’являється павутиння, тоді ж і горить внутрішній Собор. Цікаво, що вогонь як стихія містить у собі чимало функцій. Вогнем можна зігрівати, але можна і руйнувати. Вогонь часто асоціюють із пристрастями, гріхами, внутрішніми промахами. Горить Нотр-Дам. Людство завмерло в очікуванні – полум’я захопило святиню. А може варто сприйняти глобально – це була видима боротьба між Божим і людським? Бо як влучно зауважив владика Борис Гудзяк: «Що означає, коли один з найвідвідуваніших храмів світу у вогні? В суспільстві, в політиці, в Церкві, в Україні і світі стільки розбиття, умертвлення, каліцтва». Тому все ж мені видалось метафоричним, що це насправді не вогонь, а простір наших промахів і відходження від Бога. Як відійти від пожежі і не спалити власної святині? Гадаю, що пожежа у Парижі має спонукати нас розплющити очі серця на ширший горизонт. Бо язики полум’я можуть спалахнути від наших емоцій, образ. Собор душі набагато важче відреставрувати. На щастя, деякі реліквії Нотр-Даму уціліли – це вікна-троянди, знамениті дві вежі та тереновий вінок Спасителя, а також горгульї. Отож не все втрачено! Тому варто звернутися до заклику Олеся Гончара: «Бережіть собори душ!»
Повязані записи
