Храм, який дуже хочеться подивитись і … з’їсти

Львів, як і будь-яке інше місто, має багато облич – зовсім не три, як про це писав один із найвідоміших бургомістрів міста Лева, Бартоломей Зиморович. І зараз про одне з таких облич поговоримо більше. Відкривається воно як тільки залишити центральну частину міста і віддалитися від неї буквально на двадцять хвилин. Це обличчя загадкове, малознане і неймовірно чарівне; воно потопає у зелені і з радістю приймає відвідувачів. Незвідане там переплітається з прекрасним, а тиша зі спокоєм. І це місце – це Знесіння. Одним із його сердець, справжньою окрасою, є неповторна святиня – храм Вознесіння Господнього (вулиця Старознесенська, 23).

Галицький, але не Данило

Дивлячись на храм, трошки важко повірити, що побудовано цю святиню у 1897 – 1901 роках. Ретельно припасоване одне до одного каміння, стилізовані під давні історичні епохи вікна, вежоподібні виступи на стінах та гострий шпиль над куполом роблять цю споруду схожою на казковий замок, або ж – храм середньовічного типу. Ще більш атмосферною цю церкву робить місце її розташування – на пагорбі, з якого відкривається непоганий вид на місто.

Але храм Вознесіння Господнього і дійсно є відносно недавньою побудовою, фактично – ровесником Львівської Опери. Чому ж святиня виглядає саме так, а не інакше і нагадує нам про давні романські та готичні храми – питання до автора проекту її побудови. А таким був львівський архітектор Владислав Галицький (1850 – 1940-ві). Саме він був одним із головних творців цієї неймовірної краси. Й через обрану ним модель, у якій поєднуються риси неороманського стилю та неоготики, відповідаючи на питання про час побудови церкви, ми сьогодні змушені задуматися.

Зустрічається інформація, що святиню на цьому місці могли зводити за проектом іншого відомого архітектора – Василя Нагірного. Сакральні об’єкти, побудовані за його сприяння, зустрічаються по цілій Галичині. Але з храмом Вознесіння Господнього не склалося. Відтак проект доручили Владиславу Галицькому, який запропонував дуже цікаву ідею.

Характерно, роботи проводились на місці, де ще стояла попередня церква – дерев’яна. Її вирішили не чіпати і розібрали аж після закінчення будівництва нової святині. У 1922 році над входом до храму збудували неоготичну арку стрільчастого типу. Ще через два роки завершили роботи над зведенням дзвіниці храму. Дату будівництва останньої на ній можна побачити і сьогодні.

Секрети побудови храму

Хоч цього і не скажеш одразу, але церкву Вознесіння будували із цегли. По тому, її ззовні було обмуровано місцевим великозернистим каменем пісковиком. Також, для виготовлення цікавіших архітектурних елементів – колон, вікон, фризів, використовували дрібнозернистий білий вапняк із села Демня, що біля Миколаєва. Останній добре надавався для виконання різного роду тонких і високо мистецьких робіт. До прикладу, головного порталу з романськими колонами і вікон готичного типу з масверками.

По тому храм було накрито оцинкованою бляхою. Над куполом здіймається високий гострий шпиль готичного типу. Разом із ним висота споруди сягає 31 метра. Поруч з храмом, про що вже згадувалося, двоярусна дзвіниця з трьома арковими отворами для дзвонів, а ще – вхідна брама у вигляді готичної арки.  

Храм у середині

За розрахунками проектантів, церква мала би поміщати 450-500 осіб. У це трохи складно повірити, коли заходиш до храму – святиня видається не такою вже й великою. Натомість, одразу звертаєш увагу на оригінальність та унікальність інтер’єру. Компактна нава, арки у внутрішній частині, достатньо масивний барабан і склепіння готичного типу. Над головним входом до храму – хори, а над вівтарною частиною склепіння.

Іконостас у храмі Вознесіння одноярусний, але з різьбленими царськими та дияконськими воротами. Намісні ікони Христа й Богородиці виконані на дереві. Дві інші – святого Миколая і Вознесіння Господнього, на полотні. Оскільки на іконі святого Миколая є авторська монограма (“Х. Р”), це дає підстави припускати, що автором останньої міг бути монах студит зі Святоіванівської Лаври на Знесінні під іменем Рафаїл Хомик. Така думка зустрічається у дослідженнях мистецтвознавця Володимира Вуйцика.

Наприкінці 30-х років ХХ століття окремі роботи для храму виконав знаний місцевий майстер, скульптор і різьбяр, автор пам’ятника митрополиту Андрею Шептицькому Андрій Коверко (1893 – 1967). Зокрема, це головний престол, оздоблений рельєфами “Блудний син” і “Жертва Авраама”. Також рельєф “Добрий пастир” з монограмою “А. К.” на південній стіні і престол бічного вівтаря, шо у південній наві. На підніжжі вівтаря бачимо сцену “Хрещення Русі”, а по боках “Антоній Печерський” i “Нестор Літописець” тощо. У храмі Вознесіння також можна побачити образ Христа у повний зріст, який намалював для святині Антон Манастирський (1878 – 1969) – на цій роботі знову ж можна знайти монограму автора: “А. М”.

При стіні північної нави є вівтар з іконою Богородиці-Елеуси, яку датують початком XVIII століття. Ікона намальована на дошці, а на зворотній стороні напис, який і вказує на 1701 рік. Також на стінах святині зустрічаються розписи новішого часу: “Вознесіння”, “Благовіщення”, “Різдво”, “Воскресіння”, а також на мотив “Давид із арфою”.  

Про те, чого не побачити сьогодні

Храм, про який йшла мова вище, не перший на вершині даного пагорба і на цьому місці. Врешті, як і храми на території Знесіння загалом. Очевидно, що церкви на цих теренах існували вже у княжий період, хоч фактографічно підтвердити це місцями складно. До прикладу, на місці сучасної церкви Вознесіння Господнього раніше стояв дерев’яний храм. За дату будівництва останнього прийнято вважати 1602 рік. Є документи XVII і XVIII століття, які стосується цієї церкви і присвячені призначенню парохів. Також зустрічається фрагментарна інформація, що дана церква горіла під час облоги 1648 року, а по тому була відбудована.

Одним із перших дослідників історії храму Вознесіння Господнього, що на Знесінні, був археолог Адольф Вольфскрон. Церкву на цьому місці він називав однією з найстаріших пам’яток дерев’яної архітектури Галичини. До всього, цей вчений ще й зафіксував вигляд попереднього храму і в окремих зі своїх публікацій подав план святині. Відтак у нас є нагода говорити про те, що давніший храм був розписаний у середині сюжетами на теми зі Старого і Нового Завітів. Біля вівтаря знаходились образи навіть на історичні сюжети. У тому числі – тема протистояння з турками і татарами. Була ікона “Вознесіння Господнього” середини XVII століття, а у пресвітерії ікона “Розп’яття з ктиторами”. При храмі було рукописне Євангеліє 1603 і дзвін XVI століття з якоїсь давнішої святині.  

Автор тексту – Євген Гулюк,

фото – Оксана Бабенко

Більше дізнатися можна з наступних джерел:

  1. Вуйцик В. Церкви Знесіння // Вісник інституту Укрзахідпроектреставрація. – Львів: інститут Укрзахідпроектреставрація, 2004. – Число 14. – С. 72 – 75.
  2. Вуйцик В. Церкви Знесіння // Галицька брама. – Львів: Центр Європи, 1997. – Число 6. – С. 5 – 6.
  3. Долинська М. Хто був автором проекту церкви на Знесінні // Галицька брама. – Львів: Центр Європи, 1997. – Число 6. – С. 6.
  4. Царьова Н. Два описи однієї церкви // Галицька брама. – Львів: Центр Європи, 1997. – Число 6. – С. 7.