Ще в 1933 році, в переддень великого свята “Українська молодь – Христові”, Митрополит Андрей Шептицький звернувся до української молоді зі своїм пастирським посланням, в якому привітав учасників свята, закликав до вірності Христові та наголосив на тому, щоб цей день залишався пам’ятним впродовж цілого життя: «Нинішній день хай буде для Вас пам’яткою на ціле життя. Хай буде початком кращого, вищого, більш християнського, більше Божого життя! Хай буде початком нового святого життя!». Про те, чим сьогодні живе спільнота УМХ, яким викликам протистоїть та які плани плекає на майбутнє – в ексклюзивному інтерв’ю із Христиною Кутнів, Головою ЛМГО «Українська молодь – Христові».
– Христино, розкажіть, будь ласка, про найосновніші ініціативи, події та акції, які відбулись протягом часу, відколи Вас обрали головою організації «Українська молодь – Христові»?
– Я стала головою УМХ у грудні 2016 року. Коли ми з колегами почали планувати діяльність, то побачили, що попереду нас чекає Ювілей УМХ у 2018 році – зрозуміли, що треба починати до нього підготовку.
А це неможливо зробити без чіткої ідентифікації себе і доброго розуміння свого минулого, – саме в цьому у нас відчувалася дуже сильна потреба. Отже, ми прийняли рішення на Управі зробити історичну наукову конференції, щоб разом із фахівцями дослідити історію УМХ. Відтак, 20-21 жовтня 2017 року відбулась наукова конференція на тему: «Українська молодь – Христові – заповіт Андрея Шептицького для молоді» .
Для мене це найважливіша подія, бо вже навіть підготовка, не кажучи про саму конференцію дала багато відповідей на ключове для нас запитання: «Що вкладав в УМХ сам Андрей Шептицький, коли планував рух»? Ми побачили, наскільки любив і поширював рух УМХ Патріарх Йосиф Сліпий. 
Викристалізувалось чітке усвідомлення УМХ як заповіту Шептицького для молоді і організації, яка вже постала з цього великого і масштабного руху.
Іншою важливою подією стала зустріч з владикою Борисом (Ґудзяком) в УМХ, адже вона дуже гарно доповнила нашу історичну конференцію свідченнями людини, яка стояла у 90-их роках при витоках УМХ. Тепер готуємо до друку матеріали з наукової конференції.
Також для мене важливими є наші молитовні заходи, бо вони будують основу спільноти, на якій все тримається і розвивається. Серед молитовних заходів ми маємо у першу середу місяця спільну Літургію, щовівторка молитву на вервиці і молитовне читання Святого Письма. Ми започаткували Біблійну школу, бо відчули гостру потребу у спільному вивченні Святого Письма. За рік нашої праці нові люди стали УМХівцями: а це показник того, що ми недаремно працюємо.
– Наскільки важливою, складною для Вас є ця відповідальна праця, та як Ви морально і духовно кожного дня протистоїте усім викликам, з якими доводиться стикатись?
– Ця праця мене вже затягнула з головою. Моє життя зараз повністю крутиться навколо УМХ. Не скажу, що це дуже важко, бо роблю те, що люблю і розумію, що це великий дар від Бога. Але не скажу, що легко, бо перешкод і викликів є чимало. Насамперед намагаюсь черпати сили з молитви – як приватної, так й спільнотної. По-друге, багато в чому завдячую своїй команді – це неймовірні і жертовні люди. Їхній запал, ентузіазм, ідеї додають великого натхнення. Також черпаю ентузіазм від людей, які знаходять себе в нашій спільноті. Це допомагає зрозуміти що моя праця приносить людям користь. А загалом я почуваю себе комфортно, бо перебуваю в середовищі людей, біля яких не потрібно одягати маски. Тут ти можеш бути собою.
Дякую Богу, що до моменту, коли я стала головою УМХ, посилав у моє життя неймовірних, харизматичних людей, серед яких: друзі, викладачі, вчителі чи просто знайомі. Знайомство з ними стало для мене сильною підтримкою і створює можливості розвивати спільноту УМХ.
– Чи можете детальніше розповісти про свою команду, про ентузіазм людей, з якими працюєш?
– Якби Ви мене запитали, що я найбільше ціную за час свого головування, то я б не задумуючись відповіла, що це моя команда і наша спільна праця. Ти можеш бути генієм, дуже сильною людиною, мати безліч ідей, мріяти про велике, багато працювати, але якщо ти будеш сам, то, можливо, ти щось і зробиш, можливо, тобі вдасться наполовину, але ти навряд чи зреалізуєш всі свої плани. Коли ти зі своєю ідеєю йдеш сам і ні з ким не ділишся, не слухаєш порад, не маєш підтримки, то при зустрічі з найменшим викликом ти захитаєшся і не буде кому тебе взяти за руку, бо ніхто навіть не знатиме, в якій ситуації ти знаходишся. А коли твоя ідея стає цінною і важливою для твоєї команди, то ти завжди маєш підтримку, і коли ти зустрічаєшся з викликами, то завжди легше їх долати разом. Звичайно, це не знімає з тебе обов’язку приймати рішення і брати на себе відповідальність, але разом завжди виходить краще.
Моя команда – це Управа. Вона складається з 10-ти УМХівців. Це дуже різні люди – як за віком, так і за професіями, вподобаннями, але всіх нас об’єднує дві речі: віра в Христа і бажання послужити людям, щоб і їх запалити вірою в Спасителя. В нашій команді є студенти, є люди, які працюють. Ми зустрічаємося щопонеділка і плануємо нашу діяльність, ділимось напрацюваннями, ідеями і мріями, обговорюємо, що нам вдалося, що не вдалося, і разом вчимося. Маємо також спільні виїзди, молитви, зараз плануємо спільні реколекції для нашої команди.
– Якою, на Твою думку, є основна місія УМХ у 21-му столітті
– Щоб відповісти на це питання, мушу заторкнути місію УМХ у 20-му столітті й пороздумувати над тим, чим все ж таки було і є УМХ. Суть УМХ полягає в тому, що молода людина публічно присягає своє життя на вірність Христові і просить Його у цьому про допомогу.
Для митрополита Андрея Шептицького «УМХ» – це була відповідь національним ворогам, які навколо себе об’єднували молодь. Організувавши свято УМХ, він об’єднав українських християн в часи, коли великого поширення і популярності набував культ особи: в Радянській Україні – Леніна і Сталіна, в Третьому Рейху вже обрали Гітлера. За цих обставин Шептицький вказав молоді орієнтир – Христа, навколо якого варто об’єднуватись.
В часи Шептицького свято УМХ було святом української християнської молоді. Молоді люди в своїх серцях несли цю ідею і в часі хресного шляху УГКЦ. Після 1946 року рух УМХ набув популярності у діаспорі. Свята УМХ, які згодом почали називати з’їздами молоді, отримали нову місію – вони стали нагодами для зустрічі українців на чужині. У 90-х роках, на світанку виходу УГКЦ з підпілля УМХ стало величною маніфестацією в 40 тисяч осіб на вулицях Львова яка засвідчила, що Церква жива і діяльна. Заклик бути вірним Христові став заповітом Андрея Шептицького для молоді, який вони пронесли в серцях крізь тернисту історію УГКЦ.
Коли говоримо про 21 століття, то УМХ є осередком молоді, де поширюється заповіт Шептицького, де створюють нагоди для духовного зростання, де твориться спільнота, в якій можна разом молитися, пізнавати Христа, вчитися, розвиватися, відпочивати, подорожувати, знаходити себе. Ми маємо гасло: «Тут знайдеш себе, Христа, і себе в Христі». Напевно, такою і є наша місія: допомагати людям у пошуках себе, Бога і свого місця в Церкві чи поруч з Богом. Мріємо, щоб такі середовище були у кожному місті чи селищі України.
А також мріємо, щоб УМХ знову стало святом Української християнської молоді. Ми прикладаємо зараз для цього багато зусиль. Якщо на це є Божа воля, то воно обов’язково станеться.
– Як Ви вважаєте, з усіх порад та моральних настанов Митрополита Андрея Шептицького, яка є найбільш актуальною для Вас та Вашого оточення?
– Не помилюсь, якщо скажу, що це є заклик: «Будь завжди вірним Христові», а також його пояснення:
– Вірність Христові – у цих двох словах програма цілого нашого життя;
– Вірність Христові – це всі християнські обов’язки;
– Вірність Христові – це християнський світогляд, це ціла релігія, зв’язок людей з небом, це дочасне щастя і вічне спасіння;
– Бути вірним Христові – це високо носити прапор віри й обов’язків щодо Бога;
– Бути вірним Христові – це любити Бога і ближніх задля Бога, бо вони Божі діти;
– Бути вірним Христові – це давати Богові перше місце в усьому;
– Бути вірним Христові – це високо цінити християнську молитву та до неї щодня, в кожній важливій потребі, вдаватися;
– Бути вірним Христові – це пам’ятати про потреби ближніх і по змозі давати милостиню;
– Бути вірнимХристові – це бути чистим, берегтися гріха та за гріхи покутувати;
– Бути вірним Христові – це часто причащатися Христового тіла і пити чашу Його крові;
– Бути вірним Христові – це любити нашу матір Католицьку Церкву, її знати і слухати, їй коритися у справах віри та моралі, до неї голосно признаватися.
– Сучасний УМХівець – яким він повинен бути? Опишіть, будь ласка.
– Є різні стереотипи про УМХівців. Хтось думає, що це спільнота вже святих, а хтось навпаки думає зовсім протилежне. Але насамперед УМХівець – це той, хто любить Христа, хто наважився публічно присвятити Йому своє життя і впродовж свого життя повертається до тієї постанови. УМХівець – це той, хто постійно працює над своїм духовним життям, хто вміє послужити; і навіть, якщо він збивається з тої дороги, то завжди повертається до джерела, тобто до Христа, який відкриває своє серце, щоб ми могли вчитися, розвиватися і вдосконалюватися…
– Сьогодні багато молодих людей віддаляються від Церкви, втрачають віру в себе, перебувають у депресії, бо не спроможні знайти самі себе. Що б Ви могли порадити цим людям?
– Якщо ми говоримо про молодь, яка віддаляється від Церкви, то говоримо про віруючу і охрещену молодь, яка, скоріш за все, була зранена негативним прикладом священика, чи не отримала вчасно належної підтримки і відповідей у важкий для себе час на свої запитання… Насамперед потрібно усвідомити, що Церква – то не спільнота єпископів і священиків, а це також і я. Якщо мене охрестили, то я теж частинка цієї Церкви – подобається мені це чи ні. Одного разу я почула цікаву думку від одного священика, який порівняв священика в Церкві з місією провідника у поїзді. Уявіть собі, що вам потрібно їхати зі Львова до Києва, ви купили квиток, зайшли у свій вагон і вас зустрів непривітний, абсолютно не такий, яким ви собі уявляли провідник, який має обов’язок зробити вам чаю, видати постіль, перевірити квиток і супроводжувати ваш комфортний переїзд до Києва. Ви ж не вийдете з поїзда тільки через те, що вам не сподобався провідник. Ваша ціль – Київ, вона є значно більша і значно вища за те, хто вам зробить чай. Отака роль священика у житті людини, щоб бути провідником до Бога…
Головне – не лежати на дивані, а пробувати себе у різних середовищах, за різними заняттями. Можливо, знайти свою спільноту, улюблену роботу, хобі чи будь-яке інше заняття. Стукати у всі двері, які тільки є. Якісь з них є точно твоїми, і ти відчуєш себе щасливим, зайшовши в них.
– Які Твої професійні плани як керівника УМХ на майбутнє?
– Розвивати УМХ як всеукраїнську організацію і як мирянський, християнський рух української молоді. А у львівській УМХ творити середовище для розвитку і формації молодого християнина.
Розмовляла Лідія Батіг
Фото: із приватного архіву Христини Кутнів
Повязані записи
