У своєму посланні до Полікарпа Смирнського священномученик Ігнатій Богоносець, учень апостола Іоана Богослова, кілька разів наголошує на важливості доброго наставництва і керування паствою. “Проси більшого розуміня, ніж яке маєш… Говори з кожним, як допоможе Бог”, – каже він (гл. 1). “У всьому будь мудрий, як змія, і незлобивий як голуб… Як керманичам потрібні вітри або охопленому бурею пристань, так теперішньому часу потрібний ти для того, щоб досягнути Бога” (гл. 2). “Вникай в обставини часу!” (гл.3). І ось цей заклик “вникати в обставини часу” виглядає ключовим у проповіді євангельського вчення. У науці про ведення місії — місіології — можна виділити різні типи місій, але перший поділ — це поділ на місію внутрішню та зовнішню. Зрозуміло, що внутрішня місія — це місія в християнському середовищі, яке починає забувати, що воно християнське, це відновлення справжнього християнського життя. А от місія зовнішня — це те, що ми традиційно розуміємо під цим словом — проповідь Євангелія у нехристиянському середовищі. Першу і другу місію об’єднує принцип, що його окреслив найбільший місіонер, якого через це названо Апостолом Народів, апостол Павло: “Бо, будучи вiльним вiд усiх, я всiм пiдкорив себе, щоб бiльше придбати: для юдеїв я був як юдей, щоб придбати юдеїв; для пiдзаконних був як пiдзаконний, щоб придбати пiдзаконних; для тих, що не мають закону, – був як такий, що не має закону [не будучи таким, що не має закону перед Богом, але пiдзаконним Христу], щоб придбати тих, якi не мають закону; для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiчних. Для всiх я став усiм, щоб спасти хоч деяких. Це ж роблю задля Євангелiя, щоб бути спiвучасником його” (1 Кор. 9: 19-23). Отже стати “всім для усіх” – це перша умова успішної проповіді Євангелія. Звичайно, що вона не єдина. Їх насправді ще дуже багато. Але у контексті думок священномученика Ігнатія Богоносця хочеться виділити одну дуже важливу: “Вникай в обставини часу”. Ця умова апріорі не передбачає пристосуванства чи лицемірства. Тут зовсім інше. Тут, власне, апостольський принцип: “Бути всім для всіх”.
Благовістя слова Божого вимагає тільки активної динаміки. Неможливо пасивно проповідувати Євангеліє, неможливо у служінні Богові бути теплим (Одкр. 3: 16). Місіонер або холодний (і тоді він сторонній споглядач дії Божої благодаті), або гарячий (і тоді він – активне знаряддя і провідник цієї благодаті). Ось чому наша діяльність усередині і ззовні Церкви називається служінням. Бо служіння, на відміну від дозвілля – це завжди активна і повна самовіддача. Так повинно бути на службі у війську, в поліції, державних органах влади і, звичайно ж – у Церкві.
Ми говорили, що існують різні типи місії, але усі вони завжди активні. Проповідь християнського віровчення, євангелізація – це активна дія. Добрий проповідник, знавець Божого слова, оратор збирає повні храми чи цілі стадіони слухачів. Геронт, благочестивий духівник приймає щоденно десятки людей для настанов і порад. Відлюдник, анахорет подвигом свого благочестивого життя, духовними трудами, глибиною і тривалістю молитви захоплює до наслідування. Навіть звичайна сільська бабця, яка суворо дотримується постів, відвідує більшість богослужінь, усі свої справи починає і закінчує молитвою, приносить величезну користь християнській місії. Усі ці приклади показують, що євангелізація і катехізація не бувають пасивними. Вони вимагають дії.
Проте будь-яка активність і діяльність не можуть бути бездумними. Бо тоді вони можуть принести більше шкоди, аніж користі. “буква вбиває, а дух животворить” (2Кор. 3: 6). Бездумна зацикленість на канонах, правилах і щонайгірше, на традиціях, можуть у корені вбити місію. Таких прикладів історія Церкви знає сотні, коли акривія у зовнішній і навіть внутрішній місії приводила до сумних наслідків.
Тому визначальним у місіонерстві є принципи ікономії, коли не “субота для людини, а не людина для суботи” (Мк. 2:27). Сам Господь Ісус Христос постійно відходив від букви закону на користь спасіння людської душі. І це видно навіть поверхово оглядаючи біблійні тексти. Якщо ж глибоко вчитатись у Євангеліє та інші книги Нового Завіту, то цей принцип ікономії в сторону послаблення закону і на користь благодаті беззаперечний. Його започаткував Спаситель, розвинули святі апостолі (особливо ап. Іоан Богослов, проповідуючи любов, як єдиний дієвий зв’язок у християнській спільноті), виконували їх учні, але, на жаль, занедбали наступники. Процес переходу від ікономії до акривії почався близько золотої доби історії Церкви і тривав увесь період Середньовіччя. Для цього спричинилось багато факторів, ключовим із який була легалізація християнства та переформатування його у державну релігію Візантії. Питання: чи це принесло більше користі, ніж шкоди, – залишається відкритим.
Отже, пасивна місія, або місія, яка керується тільки акривією, однаково шкідливі у справі розповсюдження Євангелія та християнізації світу. Бути всім для усіх, вивчати обставини часу і все це єднати благодаттю любові – завдання, яке все ще стоїть перед нами.
Автор: прот. Назарій Лозинський
Повязані записи
