Сьогодні о.Жан-Клод Ебер – священник Fidei Donum[1] в невеликому французькому містечку Сальбрі , за плечима якого життя у спільноті богопосвяченого життя, 30-літнє місіонерське служіння і навіть доволі успішна акторська кар’єра.
О 1975-му році режисер Рене Алліо розпочав пошук акторів для свого нового фільму «Я, П’єр Рів’єр, убив свою матір, сестру і брата» серед звичайних жителів Нормандії. Фільм, побудований на реальних подіях, розповідав про трагедію у нормадському селищі ХIXст. і виник як спроба осмислити психологічні та особистісні мотиви злочину на основі роздумів відомого філософа Мішеля Фуко. Клод, 18-річний юнак із простої фермерської сім’ї, відгукнувся на оголошення і його було затверджено на головну роль. Далі його акторська кар’єра розвивалась стрімко, але вже за кілька років юнак все залишає, щоб повністю посвятити себе Богу.
Багато років про те, як склалось його життя, не було відомо. У 2007 році, для зйомок свого документального фільму «Повернення до Нормандії», режисер Ніколя Філібер віднайшов його на Гаїті, де він проводив своє служіння як парафіяльний священник серед найбідніших мешканців у Жеремі. У фільмі «Повернення до Нормандії» Філібер пригадує, як вперше познайомився з Клодом Ебером у 1975-му:
“Він побачив оголошення (про зйомки фільму «Я,П’ єр Рів’єр…»), довго вагався, бродив ззовні, перш ніж зайти в центр зайнятості, де ми повинні були зустрітись. Як він пізніше сказав, він шукав свій шлях і хотів отримати «новий досвід».(…)У нього не було акторського досвіду, але його особистість, а також схожість з головним персонажем, була настільки вражаюча, що режисер стрічки Рене Алліо віддав йому роль, навіть не знаючи, наскільки сильний він для неї буде .” [2]
Для того, хто не почувався бажаним, хто виріс на фермі, розташованій за кілометр від будь-якого іншого житла, хто пережив самотність, прагнучи зустрітися з іншими людьми, то був позитивний досвід. «Я любив цю роль, мене любили на роботі, мені довіряли, і все це було дуже цілющим. Тут можна було б процитувати псалмоспівця і говорити про дива Господні».[3]
Після досвіду «П’єра Рів’єра» Клод переїхав до Парижа. Рене Алліо взяв його до себе, сказав, що він може залишатись, скільки захоче. В жовтні 1976, після виходу фільму, про нього писали деякі газети і з’явились перші пропозиції про роботу. Скоро він дебютував на сцені паризького театру. В 1979-му вийшов фільм Жака Дуайона «Дивне дівча», в якому він грав головну роль разом із 11-річною дівчинкою, Мадлен Дедевіс. Вони обоє потрапили на Канський фестиваль, на якому фільм отримав нагороду Молодіжного кіно.
Як він згадує, вже тоді Господь зродив у його серці бажання жити «в чистоті заради Божого царства». Через три роки Мадлен Дедевіс помирає від лейкемії, перед смертю вона каже: «Лікарі нічим мені не можуть допомогти, але Бог зі мною.» Саме в той період юнак почав активно шукати своє покликання. Він часто відмовляється від запропонованих ролей, які суперечать його вірі, а через два роки і зовсім залишає Париж, щоб стати непомітним Божим слугою.
***
Майбутній священник та місіонер, Жан-Клод Ебер народився 11 травня 1957 року в невеликому селі Меніль-де-Бріоз, в Орні, у рідній єпархії Св.Терези з Лізьє. Це був день сорокових роковин об’яви Фатімської Богоматері. Ця дата неодноразово приходила йому на гадку впродовж життя…[4] Клод був третім з п’яти дітей у католицькій сім’ї, що займалася сільським господарством. Обоє, як батько, так і матір, також були з багатодітних сімей; виховані на “Терезіанській духовності”, вони намагалися передати свою живу віру дітям. «Колись святий Іоанн Павло II сказав, що сім’я – це “перша семінарія”, я в цьому переконаний; маючи лише одну, думаю, я пішов у гарну школу. Я дякую Богу за це.»
Одного разу 1974 року під час відвідин перукаря у своєму селищі юнак пережив подію, яку ніколи не забуде: «Тоді я вперше у житті побачив темношкіру дитину «наживо». Я бачив їх в ілюстрованому репортажі про канонізацію папою Павлом VI мучеників Уганди у журналі «Паломник». Але саме цього дня (чи трохи згодом?) я отримав справжнє зішестя Святого Духа, яке переконало мене стати місіонером в Африці». [5]
Згодом, в Парижі, Клод, поступово відмовляючись від акторської кар’єри, знайшов постійну роботу. Він почав регулярно відвідувати паризьку церкву і присвятив частину свого часу праці з бездомними. Юнак також часто подорожував разом із паломниками, розпізнаючи та утверджуючись у своєму покликанні. «Відкриття мого покликання було поступовим. Віра мене ніколи не покидала, вона живилася багатьма зустрічами Тезе, SMJ (Молодіжна місіонерська служба) … і моєю прихильністю до Марії (вірніше, навпаки – Марія завжди прив’язувала мене до Себе з моменту мого зачаття – і мого хрещення). Я обрав її “Мамою” після смерті нашої Мами 23.12.1970р., за два дні до Різдва. Я шукав своє покликання “давно”, але це нетерплячість молодості. За два дні до Вознесіння 1982 року я кинув свою акторську професію, щоб шукати того, що Господь хотів для мене.
За два дні до П’ятидесятниці 1984 року, у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі, я сказав “так” безшлюбності для Царства Божого “[Mт 19, 12b]!». В жовтні 1985-го юнак виїхав до Квебеку, давши собі рік, щоб впевнитись у своєму покликанні.
Як стало відомо згодом, у Канаді Клод приєднався до молодої спільноти богопосвяченого життя «Міріам Бетлехем», яка виникла о 1978 році під натхненням ІІ Ватканського Собору. [6] У Квебеку, на місці заснування цієї духовної сім’ї (Бає Комо), говорилося, що ця нова громада може бути пов’язана з французькою школою духовності, яка заснувала Церкву Нової Франції. Саме в цій спільноті він отримав нове ім’я Жан-Клод.
У 1987 році разом із Сім’єю він виїхав на Гаїті. Спеціально для цієї місії відкрили можливість вивчення богослов’я в університеті Лаваля в Квебеку. 13 січня 1995 року його було висвячено на священника і прикріплено до парафії Жеремі (Гаїті). Отець Жан-Клод підкреслює, що “часто трапляється, що заклик Господа передається наступному поколінню”. Можливо, саме його батько мав «священиче покликання»; але дуже погане здоров’я та бідність його сім’ї не дозволяли цього. «Покликання передається наступному поколінню. Батьківська впевненість під час мого висвячення дозволяє мені так думати. “Ми, твоя мати та я, попросили у Господа священичого покликання; Він дав нам двох ”. І справді, мій старший брат є єпархіальним священиком в Орні, нашому рідному департаменті (і департаменті Св.Терези)».
Кілька років тому, о 2017-му, він повернувся з Гаїті, де близько 30-ти років здійснював своє місіонерське служіння в різний спосіб: як парафіяльний священник, духівник Сестер Місіонерок Любові, заснованих Матір’ю Терезою, як служитель Центру катехизації. Ці роки були повними випробувань –священникові довелось бачити чимало труднощів, які випадали на долю його пастви. Бідність, часті природні катаклізми, корумпована політика місцевої влади і високий рівень злочинності – всі ці обставини зродили в його серці щире співпереживання і батьківську любов до церкви на Гаїті.
Сьогодні, отець Жан-Клод вважає, що увійшов у «третій період» свого життя. Повернувшись на батьківщину після стількох років, проведених на чужині, він зазначає і висловлює жаль, що у його рідній Франції «ідея важливіша, ніж реальність»[7] – «мої брати і церква Франції забули саме Провидіння… Держава соціального забезпечення є прямо протилежною задуму Божого провидіння; проголошуються елементи демократії, але я тільки чую ці слова».
Са́ме Провидіння, почитання Пресвятої Діви та любов до євхаристійного Ісуса є для цього священника справжніми джерелами його харизми для проголошення Євангелія. Завдяки досвіду, пережитому поряд з гаїтянами, він відчуває радість – перебування з ними було для нього ясним і конкретним знаком всеосяжності Церкви.
Підготувала с.Софія Кіт (Святопокровський м-р Студійського уставу, УГКЦ)
Переклад з французької: Ярина Тарасюк
[1] У 1957 папа Пій XII своєю енциклікою “Fidei Donum” заохотив та дозволив багатьом єпархіальним священикам виїхати на 3 або 6 років у країну місії (насамперед, у країни Африки та Латинської Америки).
[2] Цитата з фільму «Повернення до Нормандії»,про сам фільм на офіційному сайті режисера Ніколя Філібера: http://www.nicolasphilibert.fr/fr/film/23/retour-en-normandie
[3] https://www.sainte-rita.net/revue-sainte-rita-magazine-chretien/lire-des-extraits/janvier-2021#page/4
[4] https://www.sainte-rita.net/revue-sainte-rita-magazine-chretien/lire-des-extraits/janvier-2021#page/4
[5] https://www.sainte-rita.net/revue-sainte-rita-magazine-chretien/lire-des-extraits/janvier-2021#page/4
[6] https://www.famillemyriam.org/russie/k%D1%82%D0%BE%D0%BC%D1%8B.html
[7] https://www.sainte-rita.net/revue-sainte-rita-magazine-chretien/lire-des-extraits/janvier-2021#page/6
У публікації використано матеріали Revue Sainte Rita
Повязані записи
