Хто такі українські студити? З якою метою вони були засновані? Що привело словака в Унівську Лавру та де повинен сидіти монах – в монастирі чи в соцмережі? Про це та інше, розповів сайту «Духовна велич Львова» ігумен Свято-Успенської Унівської Лаври Студійського Уставу ієромонах Йона (Максім).
Андрій Толстой: Отче Йоно, чому така назва «студити»?
Отець Йона: Назва нашої обителі чи студійських монастирів пов’язана зі святим Теодором Студитом. Він жив у VII-VIII ст. в Константинополі, в будинку Студіос, який взяв свою назву від багатої сім’ї, що переїхала до цього міста з Рима з Костянтином Великим. Теодор Студит відновлював там монаше життя і трохи його реформував. Тому всі монахи Візантії, які взяли свою віднову звідти, почали називатись за іменем того монастиря. І, коли Теодор став святим, його назвали Студійським.
Митрополит Шептицький наприкінці XIX ст. мав бажання відновити чернецтво на Західній Україні на кшталт візантійського. Ми також знаємо, що матір всіх монастирів Київської Руси Києво-Печерська Лавра взяла з Візантії Типікон – або спосіб життя, яким жили в Студіоні. Андрей Шептицький на це орієнтувався і так пішла назва «студити».
Який канонічний статус вашої спільноти? В Католицькій церкві існують чини (ордени), згромадження різного права. Студити – це хто?
Ми є монастир, ми – монахи. І наша Свято-Успенська Унівська Лавра має статус ставропігійного монастиря. Ми напряму підпорядковуємось Блаженнішому Патріарху (Святославу, ред.), який має свій осідок в Києві. Ми не є ні єпархіального права, ні митрополичого права, ні папського права, ми – ставропігійні, і це означає, що ми підлягаємо Патріархові.
Скільки студитів зараз є і який їхній середній вік?
На сьогоднішній день нас 69.
Саме українських студитів?
Важко сказати, бо, наприклад, я сам зі Словаччини. Маємо також брата з Білорусі. Зі Словаччини нас є троє, і маємо ще одного новика (послушник, людина, яка готується до прийняття перших обітів, ред.) звідти. Маємо з Латвії одного монаха. Так що, я би сказав, ми – міжнародна спільнота. Звичайно, більшість – це українці, які тут народилися і живуть. Навіть маємо двох з Польщі, але вони – українці за походженням. Треба сказати, що атмосфера в Україні дуже сприятлива щодо інших національностей. Точний середній вік важко назвати, але в більшості це 40-50 років. Наймолодший має 21 рік, найстаршому біля 74.
Читайте також: Ігумен Крехівського монастиря: «Мій тато сказав: то тут нормальні хлопці, можеш залишатися»
Ви заінтригували. Як зі Словаччини ви опинились на Львівщині?
Я свого часу шукав класичного монастиря, де існує монаше правило: Утреня, Вечірня, Часи, Повечір’я, Літургія… І в Словаччині, в Греко-католицькій церкві, такого монастиря я не знайшов. Потім певний час хотів йти до римо-католиків, до бенедектинів. Але я розумів, що є греко-католиком, тому мав би реалізувати своє покликання в Східній Церкві. І десь був знайшов, що в Україні є такий монастир, це були 1990-ті роки, до мене попала скромненька зелена брошура – «Свічадо» її видрукувало в 1993-му чи 94-му році. Там було коротенько описано розпорядок дня, чим монахи-студити в Уневі займаються. Мені це сподобалося, це якраз було приблизно те, яке життя я хотів мати. З того часу я плекав у собі цю думку.
Перший раз мені вдалося потрапити до України під час візиту Папи Івана Павла ІІ, був у Львові і в Києві. Я потрапив нарешті до Унева і побував на вечірній службі, це запало мені в серце, і тоді всі пазли склалися, я зрозумів, що це моє місце. Опісля ще було обдумування, спілкування з духівником, монахами, іншими людьми, і остаточно я зголосився восени 2004-го. Мене прийняли і я пройшов формацію.
А українська мова як вам давалась?
Коли я вчився в Римі, то ще з 1998 року спілкувався там з українцями. А коли вже приїхав сюди, то, спілкуючись із братами, поступово покращував свої знання мови. Я не знаю її досконало, але говорю десь так само, як наші брати.
Читайте також: Брат Бенуа: «Щоб помітити дію Бога у своєму житті потрібно бути уважним»
Студитська братія підкорює не лише духовні вершини. Фото: ігумен Йона
Чесно кажучи, я здивувався, я думав, що ви українець. Ваша історія дуже цікава, а чи є зараз у студитів покликання?
Впродовж ковідних років монастир був майже закритий. Було трохи важко. А тепер почалася війна. В цей час дуже різко впала кількість покликань. Маємо тепер одного новика зі Словаччини, і кандидата з Львівської області. Приходили люди, які мали вже поза 40, але ми зрозуміли, що вони або втікають від війни, або мають іншого роду проблеми.
Ви вважаєте, що це ковід вплинув, чи є ще якісь причини?
Ковід і війна. Перші півроку (від початку широкомасштабної війни, ред.) ми вирішили, що не будемо нікого приймати. Могли прийти всілякі неукраїнські елементи та щось провокувати, ми дуже обережно до того ставились. Лише в січні цього року прийняли новика. Але це серйозна людина, я знаю його батька.
Як ви взагалі бачите майбутнє монашого життя? Така мала кількість покликань – не тільки в студитів, а й в інших чернечих спільнотах, хоча винятки звичайно є.
Та майбутнє є.
Але яке?
Монаше життя завжди було актуальним, але в різні періоди воно розвивалось по-різному. Після 1990-х та початку 2000-х років був такий собі бум покликань, тепер їх набагато менше, але оскільки монаше життя є автентичним, воно завжди має перспективу. Бо це є життя, посвячене Богові, і цей виклик завжди існує, тому що Христос завжди живий. Він завжди проходить поміж людей і доторкається до тих, хто, як Він вважає, має Йому посвятитися. А наскільки люди відгукуються – це вже інше питання. Звичайно, і теперішні обставини, і те, що люди хочуть гроші заробити та мати успіх, напевне впливає.
Бо в монастирі ти грошей не заробляєш, ти не маєш перспективи якогось кар’єрного росту, треба мати глибоку свідомість, заради чого прийшов до монастиря. Треба жертвувати собою з любові до Христа. В цьому плані йде певна переоцінка цінностей.
Може є проблема і в самих монастирях, що ми трохи відхилились від радикального євангельського життя. І може є проблема з тим, що суспільство переживає певні пертурбації, але все ж таки є люди, які приходять і цікавляться. Наскільки Євангеліє актуальне, то й монаше життя актуальне.
Читайте також: «Моє ім’я в монастирі – “Теона”, що означає – “Божа”»
Отче, скільки вам років?
Мені 49. Я вступив у монастир, коли мав 30 років.
Отже, ви в монастирі майже 20 років.
Так.
Існує вікова психологія, і людина в цьому відтинку часу, між 30 і 50 роками, проходить через певне переосмислення. Людина починає оцінювати своє життя, як вона його прожила, які в неї перспективи. Якщо би повернути час, чи ви вступили би до студійського монастиря, і взагалі до монастиря?
Я переконаний, що так, я би вступив знову. Я прийшов в монастир у 30 років.
Це свідомий вік, коли Ісус почав служіння.
Так склалось, що я до того дозрів, коли мав 30 років. Я тепер так само усвідомлюю, що ми можемо чекати хлопців, які в 19-20 років будуть вступати в монастир. Але можуть приходити ті, які вже пройшли певні життєві випробування. Чи ми до того готові? Я не знаю, але, напевно, так буде. Те, що було в Європі 20-30 років тому, тепер буде в Україні. Хоча завжди є винятки.
Я би знову повторив те саме, бо вважаю, що Бог мене покликав, я собі сам того не придумав. Я над тим дуже довго роздумував, майже 10 років – боровся з тою думкою, переосмислював, тому думаю, що прийняв зріле рішення. І я би його знову зробив. Я розумію, що це моя дорога, Бог мене отут покликав, і я тут є щасливий. Звичайно, це не означає, що проблем нема – вони є. Приходять певні сумніви, є певні виклики, не все вдається, але глибоко в серці я би напевно те саме повторив.
Якщо повернутись до студитів, то я чув, що митрополит Шептицький, коли відновлював монаше життя за студитським уставом, мав місійний намір, щоби йти на Схід. Тому студити, принаймні зовні, дуже схожі на православних, і тому їхні богослужіння максимально очищенні від латинських практик. Якщо це так, то наскільки зараз студити виконують цю функцію місій?
Ми маємо таке прописане в Типіконі. Що одним із завдань студитів у свій час є піти на Схід.
Це навіть прописано?
Так, дійсно, Андрей Шептицький мав таку візію. Хоча на початках студити виникли як реакція двох груп молодих хлопців, яких не приймали до монастиря, бо вони були з бідних сімей. І Андрей Шептицький зрозумів, що їм треба також дати можливість реалізувати своє покликання. Він заснував монастир, дав їм правила, а потім, вже пізніше, напевне в 1920-их чи 30-их роках, зродилася така думка, яка прописана в нашому Типіконі, що студити мали б йти на Схід, до православних.
Чого воно так було? Бо це були роки після об’явлення в Фатімі, де йшлося про навернення Росії. Наші брати заснували монастирі десь на Волині ще до війни (Другої світової, ред.). Тепер, напевне, ми все переосмислюємо, бо ми розуміємо, що є війна з Росією. Звичайно, на Сході України є багато невіруючих людей і непрактикуючих православних. Маємо досвід біженців, які прийшли до Унева – у нас жило дуже багато біженців, всі православні практично. І вони почувались тут як вдома. Ми ж іще молимося церковнослов’янською з українською вимовою.
Всі студити моляться церковнослов’янською мовою?
У більшості так, але частини богослужінь або акафісти маємо українською, звичайно. Тепер це для нас дуже великий виклик, бо навіть православні України переходять на українську.
А яка ваша думка з цього приводу?
Моя особиста думка, що частинно нам потрібно перейти на українську мову.
Яку частину?
Частинно. Наприклад ті частини богослужіння, які важко зрозуміти, наприклад, канони, стихири, Псалтир. Бо наші молоді браття не розуміють. Це є великий каскад для них, маємо братів з різних соціальних прошарків. Дізнавались думку, і виявилось, що понад 78% нашої братії за те, щоб більше вживати в наших богослуженнях українську мову. Це не означає забути слов’янську мову, Боже борони. Але люди приходять і нічого не розуміють. Та й наші брати не мають духовної користі з того слова. Тому шукаємо Божу волю, що нам далі робити. Напевне, на це дуже вплинула війна. Але й без війни до ми до цього рано чи пізно прийшли би. Бо серйозним знаком є те, що самі православні переходять на українську мову.
Але для УПЦ МП церковнослов’янська (звісно, з російською вимовою) – це як догмат віри. І у них багато прихожан.
То їхня церква. А ми маємо думати, що ми робимо, яка для нас воля Божа. Існують нездорові тенденції, які кажуть, що українською не можна молитися, тільки слов’янською. Але молимось «Отче наш» і «Богородице Діво» українською, то що, Бог не розуміє?
Унівська Лавра гарна в кожну пору року. Фото: Ігумен Йона
Днями ми на сайті «Духовна велич Львова» розмістили статтю про те, що важливо звертати увагу на свій зовнішній вигляд – на те, що одягаєш на себе, коли йдеш до храму. Ця стаття викликала великий резонанс, сотні коментарів, охоплення посту у фейсбуці понад мільйон. Думки розділились, одні погодились, що важливо одягатись до храму належно, але багато хто аргументував свою позицію тим, що неважливо, що на тобі, тому що Бог дивиться на серце. Зараз спека на вулиці, душно, в такий період значна частина людей скидає з себе максимально одяг.
На вашу думку, коли людина йде до храму, чи повинна вона звертати увагу на те, в що одягнена?
Та звичайно, що повинна на те звертати увагу. В театр ніхто не йде в шортах. Хоч спека. На весілля ніхто не йде в шортах. Хоч спека. Одягаються в піджак, штани, сорочку. Зовнішній вигляд допомагає настроїтись на молитву. Монах має той самий одяг – чи літо, чи зима. Людям не робимо якихось перешкод, але якби хтось з дівчат прийшов занадто оголений, то людина нормальна адекватна зрозуміє, що то не до кінця правильно. Я думаю, що це дуже важливе питання. Хоча воно не догматичне. Але воно важливе, бо в такий спосіб людина виражає те, до кого вона приходить.
Читайте також: О. Володимир (Борейко): «Життя вартує того, щоб жити ним вповні і не шкодувати»
Маю ще одне питання. У мене особисто дуже добре ставлення до отця Юстина (Бойка). Він монах-студит. Але чи передбачав Теодор Студит такий вид монашого життя, так би мовити, соціально-політичного активізму, а в якихось моментах гіперактивізму, як в отця Юстина? Наскільки можна бути у вирі суспільного інформаційного життя, зокрема, в соціальних мережах, на телебаченні, і поєднувати це з монашеством, і особливо монашим життям студитів? Бо східне монашество все ж більше контемплятивне і закрите для світу. Як ви на це дивитесь?
У студитів як спільноти немає харизми. У францисканців щось одне, у єзуїтів – друге, а ми не маємо студитської харизми, щоб займатись чимось одним. Як правило, все залежить від самої людини, яка приходить до монастиря. Через це нас, студитів, не можна назвати контемплятивними. Бо є брати, які дуже активні – хтось їде на базар, хтось займається іншими справами, а інший пише книги чи малює ікони. Ще хтось виголошує проповіді, дає реколекції. Все залежить, до чого має покликання людина, яка пришла до монастиря. І завдання монастиря розпізнати цю персональну харизму – наскільки вона в монастирському контексті збагачує монастир, а з іншої сторони – розвиває саму людину.
Розпізнати це непросто. Але воно завжди має відбуватися в контексті послуху монастирській владі. Вона розпізнає твою харизму і дає тобі благословення на ту чи іншу діяльність. Але коли людина починає діяти без всіляких дозволів та без відома монастирської влади, індивідуалістично, тоді воно виходить поза рамки. Це стосується кожного нашого монаха.
Читайте також: Єрм. Юстин (Бойко): «Випадок з алкогольним супермаркетом показав морально-духовну слабкість Львова»
Це цікаво, бо ми звикли, що в Католицькій церкві кожен орден чи згромадження має свою харизму. А в студитів кожен монах має свою харизму. Чи правильно я розумію, що в отця Юстина є певна харизма, він не йде наперекір монастирському керівництву, і в цілому він діє в межах своєї харизми.
Я би не хотів тут висловлюватись про отця Юстина.
Ми говоримо про його діяльність, тому що він насправді – дуже відома людина у Львові, і в багатьох, з ким я спілкувався, виникає питання: «Він же монах!», але «він в соціальних мережах, він на телебаченні, він в обласній раді, в міській раді…». У частини людей є певне збентеження, тому що вони мають уявлення, що монах повинен сидіти в монастирі та молитися, а не сидіти у фейсбуці або перед телекамерами. Тому виникає контраст, мовляв, який він тоді монах. І я це говорю не щоб нашкодити отцю Юстину. Я зараз навіть не говорю про погляди, які він висловлює, але про вид його діяльності.
Ви гарно підмітили, що може існувати фальшива уява людей, хто такий монах. Цим людям потрібно виправити свою думку про монашество. А друге питання, що стосується отця Юстина – наскільки те, що він говорить, є згідне з церковною владою. Бо він є і Синкел у справах монашества, отже, наскільки у нього є згода з єпископом. І наскільки те, що він говорить, коли підписується як монах, він узгодив з монастирською владою. Наскільки те, що він говорить як доктор богослов’я є в лінії науки Церкви. Тому тут не можна так про все однозначно робити висновки.
Те, що монах має сидіти в монастирі і закритись від цілого світу – це невірне уявлення?
Це абсолютно невірне уявлення. Якби ми говорили конкретно про якогось пустинника, який має харизму бути закритим в монастирі, тоді так. Ми мали затворника отця Олександра. Ну то він від понеділка до п’ятниці сидів закритим в монастирі, в келії. Він був затворником. Але як я можу давати реколекції, сидячи лише в монастирі? Чи як монах, який має закупити на 350 чоловік їжі, може сидіти в монастирі? Йому треба на базар, до Львова. І там спілкуватися з людьми в магазинах, залагоджувати господарські справи.
Ми не раз трохи сміємось, бо люди часом приходять і уявляють, що монах – це щось таке святе-надсвяте. Виходить хтось з наших із будівлі монастиря і ми чуємо щось таке: «О, він певне ще нічого не їв, молився і поклони бив». А ми знаємо, що той отець зранку вже поїхав кудись з машиною, мав сніданок нормальний, і вже може мав дві конференції по інтернету. А люди собі своє думають. Але, якщо так загально взяти, то монах – це той, хто має бути в монастирі і рухатись у певних монастирських рамках – і зовнішніх, і внутрішніх.
Читайте також: Єпископ Едвард (Кава): «Покликання зараз мають зовсім інший вимір, ніж у 90-х роках»
А навіщо потрібні монахи? Яка від них користь, сидять в монастирі – моляться, і ще, можливо, проповідують. Але ж можна працювати, мати сім’ю, ходити на роботу і теж проповідувати. Наприклад, протестанти так роблять, або світські католики, або священники, що не є монахами. Навіщо потрібні монастирі?
Про це треба у Святого Духа запитувати, чому Він збуджує в людях таке покликання? Ми знаємо з історії Галичини, що був період, коли австро-угорський цісар Йосиф ІІ закривав монастирі, бо йому здавалося, що монахи непотрібні, якщо вони не займаються соціальною діяльністю.
Ми писали про це в себе на сайті.
А потім виявилось, що це не до кінця правильно. Якщо вони є, значить, потрібні, Дух Божий збуджує ці покликання. Звичайно, якщо міряти суто людськими прагматичними мірками, то воно безсенсовне, і життя за Євангелієм також безсенсовне.
Дехто так вважає.
Це простір віри. Людина повірила, що Бог її покликав до такого життя. І вона не раз робить речі невидимі (для людського ока, ред.). Хто може молитву оцінити? Плоди молитви? Ми віримо, що спільна молитва Церкви приносить збагачення добра, яке Господь може по-своєму розподіляти. Але це простір віри.
До речі, де можна знайти студитів в Україні?
Материнська наша обитель – Унівська Лавра, це 40 км від Львова, в напрямку Золочева. Маємо у Львові два монастирі: Свято-Михайлівський на Винниченка, 22, і Свято-Іванівський – у музеї «Шевченківський гай». Маємо монастир Святого Іллі-Пророка в Дорі-Яремче, монастир святого Антонія Печерського в Обухові, під Києвом, монастир Святої Трійці в Зарваниці – нагорі там, як завершується Хресна дорога. Також маємо скит святого Андрея Первозванного в Лужках Рожнятівського району (Франківщина, ред.). І ще монастир Походження дерева хреста Господнього в Підкамені.
Був такий священник, отець Григорій Планчак, і в нього був монастир, який також мав назву святого Теодора Студита. Це було в селі Колодіївка на Тернопільщині. Він був дуже популярний, туди з’їжджалось багато людей – там молились за хворих, за одержимих. Потім так склалось, що цей отець був позбавлений церковною владою і священства, і монашества за певні переступи. Чи мав він щось спільне зі студитами, до яких ви належите? І в чому була особливість цієї різниці?
Цей монастир в Колодіївці не мав нічого спільного з нами як студитами. Хіба може десь на початках було якесь спілкування між ним і нашим тогочасним ігуменом. Люди це плутають, тому що дійсно їхній монастир називався святого Теодора Студита. Але вони не належали до нашої сім’ї студійських монастирів. Вони були єпархіального права і діяли самі по собі, мали свій спосіб життя.
Дякую, отче.
Читайте також: О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Всесвітньо знаний святий отримав монашу формацію у Львові
Єрм. Юстин (Бойко): «Багато монастирів, які колись були наповнені, сьогодні пустіють»
Повязані записи
