Нещодавно Інтернет-простір сколихнув текст, опублікований на одному із львівських видань. Там у іронічній формі розповідалося про так звані “святі” під’їзди, де мешканці створюють цілі іконостаси. У надії, що це вбереже від злодіїв та непроханих гостей, посіє мир у оселі, або ж дисциплінує неохайних сусідів. Звідки пішла така традиція, і чи є у ній доцільність, ми запитали у львів’ян, духовенства і культурологів.
Сихівчанин Максим Гонтар розповідає, що у його під’їзді багато образків і вервечок, які звисають просто із поштових скриньок:
“Мешканці під’їзду – це невеличка самостійна громада. Тож, цілком природно, коли ця громада, серед якої більшість християни, облаштовує покуття з іконами, хрестами, молитовниками, чи Святим Письмом. Функції такого покуття у під’їзді такі ж, як приватного покуття в домі: це місце, де мешканці та гості можуть помолитися, почитати Святе Письмо, провести час у молитовному спогляданні ікон. Я цілком позитивно ставлюся до такої практики”.
Натомість мешканець вулиці Червоної Калини пан Богдан вважає інакше: “Ікони та вервечки перебувають не у під’їзді нашого багатоквартирного будинку,а у ліфті. Я це називаю “Латинська Америка”. Мені здається, що такі покуття відображають абсолютне почуття несмаку разом із релігійним фанатизмом”.
Варто намагатися, щоб релігійні простори у будинках були облаштовані у мистецькому ключі, а не абияк – вважає отець Севастьян Дмитрух. І пропонує залучити митців до такої ініціативи:
“Це підкреслює нашу християнську віру, нашу культуру, історію і наші давні традиції. Це можна робити, але варто, щоб було мистецько оформлено. Наприклад, застосувати різноманітні техніки. Мокру, чи суху фреску, графіто. Тільки, щоб це не було поналіаплено без смаку – вервичка, образочки, квіточки і свічечки. То виходить, як кічуга. Тої кічуги не потрібно пхати. Але нехай буде. Ніхто не має ніяких заперечень проти християнської традиції і атриубуції, але щоб це було вкомпоновано і оформлено гарно митцями”.
Втім більшість наших співрозмовників погодилися, що ікони часто можуть сприяти дисципліні у під’їзді. Адже сваритися чи розпивати алкогольні напої під образом просто соромно. Доцент кафедри теорії та історії культури ЛНУ імені Івана Франка Ігор Колесник зазначив:
“Це об’єкти, які розміщують як обереги сакрального змісту. І люди таким чином отримують психологічну компенсацію, захист. Тому ми ці артефакти можемо розглядати, як симптом того, що люди не почувають себе у безпеці. Скільки людство існує, такі простори будуть. Можливо коли зросте економічний рівень у країні, то у під’їздах буде менше ікон. Дуже важливо вивчати цей феномен і писати про нього”.
Цікаво, що у країнах Європи та на Галичині зокрема фрески теологічного змісту та сакральна прибудинкова скульптура здавна були поширені. Саме тому і сьогодні у старовинних будинках можемо побачити фрески із зображенням Богородиці, наприклад. На сьогодні, найбільше сучасних під’їздів із іконами є на Сихові та Рясному.
Довідка: “Місце в помешканні, де розміщують ікони, називається покуттям. Назва «покуття» походить зі звичаю розміщати ікони в куті хати. Куток, «ріг» хати в християнському розумінні є «наріжником», що означає Ісуса Христа – «наріжний камінь». Облаштування такого «покуття» означає, що Бог дійсно займає «місце» в житті сім’ї. Зазвичай ікон було три – Ісуса Христа, Пресвятої Богородиці та святого Миколая: Христос – як Глава тіла церкви – є взірцем чоловіка – глави сім’ї; Пресвята Богородиця з дитям-Ісусом є досконалим взірцем матері та її дітей, а святий Миколай – приклад милосердя та гостинності. У значущі хвилини сімейного життя батьки благословляють дітей іконами: іконою Христа – перед їхнім відходом на навчання або до війська, іконою Богородиці – перед одруженням. Сім’я перед іконами спільно молиться та зростає в благочесті. На покутті зберігаються головні християнські книги: Святе Письмо, молитовник і катехизм.” (Катехизм УГКЦ “Христос – наша Пасха”, пп. 657-658)
Автор: Оксана Бабенко
Фото Максима Гонтара
Повязані записи
