Цьогоріч у переддень свята Миколая Чудотворця буде рівно 5 років, як існує акапельний колектив P&P Quintet. Вокальна формація стала однією із головних візитівок Гарнізонного храму Петра і Павла. Влітку квінтет презентував вже свій другий альбом. Як діяв колектив під час карантину, чому варто послухати новий альбом й про нюанси духовної музики розповів керівник і баритон акапельного квінтету Василь Гнипюк.
– Пригадайте народження колективу й сьогоднішні дні. Чи суттєво виріс квінтет?
– Історія колективу розпочалась 2015 року, коли ми зібрались за ініціативи владики Степана Суса, який хотів створити при Гарнізонному храмі мобільний колектив, щоб умовно поміщався в авто (сміється). Насамперед, святиня виконує функції гарнізонної церкви, де постійно проводять події, пов’язані з військовими. Ми з хлопцями товаришуємо ще зі студентських років, навіть навчались разом у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка. Ми розпочали цю справу разом і продовжуємо до сих пір.
Слухачі самі вирішують, чи виріс наш колектив. Ми виконуємо ту місію, яку для нас підготувала доля. Чи виросли ми – питання важке. На початку було складніше. Зараз куди легше, бо ми вміємо знаходити підхід один до одного. Як не крути, це завжди конфлікти, у кожного свої думки, які важко синтезувати в одну ідею. Але ми працюємо і ростемо, принаймні для себе, як творчий орган.
– Якими досягненнями пишаєтесь?
– Цьогоріч буде 5 років нашому колективу. Ми випустили два компакт-диски. Один – із колядками, другий – з духовною музикою, яка для нас є дорогою. Останній альбом – душа нашого квінтету. Гарнізонний храм відчинився ще до війни. Здавалось, навіщо у Львові військова гарнізонна церква та військове капеланство. Але святиня відіграла важливу роль у Революції Гідності: волонтерська допомога військовим, найперше – духовна, по-друге – матеріальна, а по-третє, ми озвучуємо військові заходи духовним співом. І навіть у трагічний час ми поруч із родинами загиблих військових. Довгі роки храм мовчав. Тепер він знову діє, розпочалось нове життя, у якому квінтет посідає не останнє місце. Ми пишаємось, що залучені до нової історії Гарнізонного храму.
– Це вже ваш другий альбом…
-Так, ми випустили один альбом колядок, а другий – загалом духовної музики, якому навіть не дали назви. Презентації альбому і концерт в честь цього альбому назвали «Після тиші», що означає час після карантину, коли можна робити мінімальні заходи й живі зустрічі. Ми і провели такий захід. Наш останній альбом можна придбати в інформаційному центрі Гарнізонного храму або особисто звернутись до нас.
-Як виникла ідея створити новий альбом?
– Нам подобається те, що виконуємо, і хочемо нести таку музику в маси. Репертуар альбому – духовно-медитативна музика. Вона торкає до глибини душі. Це сучасна духовна музика, яка промовляє до молодих людей, які можуть навіть не любити класику. Тепер ці твори мало де можна почути. Тим більше, у нас таку музику взагалі не виконують. Вона більш відома у Європі. У тому й особливість, що більшість творів з цього альбому написали сучасні композитори.
– З якими перешкодами довелось боротись?
– Через обмеження ми перенесли презентацію нового альбому, яка мала відбутись значно раніше. Ми доволі довго працювали над альбомом. Створення диску надто кропітка робота з фінансовими й часовими нюансами. Виникали труднощі з пошуком акустики для якісного вокального виконання і гри на фортепіано. Ми, як колектив, виконуємо всі функції: починаючи з репертуару, аудіозапису і до дизайну обкладинки на диск. Це все лягає на наші плечі. У нас наразі немає великої команди, тому ми виконуємо все самотужки. Хоча за 5 років ми випустили лише два альбоми, але ми ними пишаємось.
– Як діяв ваш колектив під час карантину?
– Ми мало не щодень перебували у храмі. Усі Богослужіння довелось супроводжувати нашому квінтету, враховуючи те, що при храмі діють ще три хорових колективи. У Великодню неділю у стінах церкви не було нікого, окрім священника й нашого квінтету. Завдяки засобам комунікації, які транслювали Богослужіння, ми відчували присутність людей. Це було доволі незвичне відчуття. З початком карантинних обмежень, я перебував у шоковому стані. Така атмосфера мене лякала. Зрідка віряни відвідували храм, дотримуючись дистанції. Після Богослужіння вони підходили до нас і дякували за присутність й спів у храмі, бо їм це давало надію і відчуття спокою. Адже спочатку ці нововведення жахали людей.
– Як вам вдається підтримувати дружню атмосферу в колективі?
– Банально – звичайні посиденьки увечері за щирими розмовами. Гарнізонний храм уміє нас згуртувати.
– Що для вас означає співати у Гарнізонному храмі?
– Бути частиною його історії. В першу чергу, нас заснував владика Степан Сус як колектив, який існує при храмі. Ми позиціонуємо себе як невід’ємну частину святині.
– Ви вже маєте досвід роботи за кордоном. Чи є суттєва різниця, порівнюючи з Україною?
– В Україні, зокрема у Львові, нас сприймають добре. Але наше суспільство ще недостатньо готове до такої музики, водночас, коли у Європі концерти з таким репертуаром користуються великою популярністю. Основна задача в тому, щоб виробляти естетичний смак у всьому, ретельно обирати те, що ти слухаєш, їси і тому подібне. Духовну музику слід слухати у храмі. Це її місце, і тут вона звучить найкраще. Якщо люди ходитимуть до святині, то вловлять нотки літургійного співу, який доторкнеться до душі, тоді вона стане популярною й гідно оціненою.
– Як відзначатимете річницю свого колективу?
Все-таки плануємо провести святковий концерт десь на початку грудня. Про подробиці ми повідомимо згодом. Стежте за анонсами на сторінках Гарнізонного храму у соцмережах.
-Які творчі плани на майбутнє?
Ми хочемо активніше проводити вечори духовної музики у храмі й поза його межами. У нас є декілька ідей, але це поки залишиться таємницею.
Розмовляла Наталя Стареправо,фото надані Василем Гнипюком із фб-сторінки
Повязані записи
