Бути студентом – бути юним душею, відчувати особливий запал-надих, який спонукає шукати, відкривати світ для себе й себе у світі, а ще – зростати не озираючись, не копирсаючись у власних недоліках. Вік студентства – категорія суб’єктивна. Для когось цей період життя дуже швидко минає, іноді ще у навчальному закладі, а хтось оберігає та вміє зберегти особливий стан окрилености упродовж багатьох років, незважаючи на життєві випробування.
Бути студентом – не боятися викликів, ризикувати і мріяти, а водночас учитися нести відповідальність за маленькі, але важливі самостійні кроки – складений іспит, написану курсову роботу, присутність на занятті, уважне слухання лекції викладача.
Раптова “телепортація” нас усіх у віртуальний простір праці-навчання внесла суттєві корективи у взаємини студента й викладача. Відсутність живого погляду за неактивізованим віконечком “присутніх” на занятті, пошук мовленнєвих форм ввічливого прохання “ожити” в програмі дистанційного навчання під власним іменем і прізвищем, а не героїв-зірок, врешті, недисциплінованість у роботі на відстані й невчасне виконання запланованих робіт – те, про що би мені хотілося щонайшвидше забути в спогадах про період пандемії, те, гадаю, про що не пам’ятатимуть самі студенти. Водночас дистанційне навчання – це можливість використання під час заняття різних аудіо-візуальних засобів для увиразнення теми, підготовлені презентації й надалі слугуватимуть основою для реалізації навчальних дисциплін. Кращої нагоди за цей нелегкий період карантину для удосконалення власної медійної компетенції годі було вигадати – стала більш обізнаною у сфері комп’ютерних програм для навчання.
Час швидко спливає. Вдячна своїм студентам передусім за відчуття руху, відчуття перспективи та енергії, за неймовірний досвід бути з ними, для них, а водночас залишатися собою. Зичу всім наповнювати студентські роки передусім живим спілкуванням і вірити – найкращий час – нині!
Ірина Кметь, доцентка філологічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.