Минулого тижня в Острозі відбулася V Школа ісламознавства. Сайт «Духовна велич Львова» був одним із медіапартнерів заходу, а журналісти ресурсу мали можливість дещо зануритись в історичний контекст та сучасну ситуацію взаємодії ісламу з релігіями й суспільствами європейських держав. Важливо, на мій погляд, також говорити про іслам у контексті медіа. У нашій підсвідомості досі збережена картинка американського телеканалу CNN, коли літаки з терористами врізаються у вежі-близнюки у Нью-Йорку. Гадаю, що це був той відлік нового іміджу ісламу, згідно з яким мусульмани асоціюються з терористами. Але чи можуть називатися ті, що сповідують ідеї Корану, звершують п¢ятиразовий намаз, віддають милостиню (зак¢ят), терористами? На мою думку, не варто всіх зводити до спільного знаменника. Найчастіше саме світ медіа підмінює ідеї, адже іслам і ісламізм – різні поняття; коли перше – це духовний вимір, а друге – політична начинка, що маскується релігією.
У світі щораз більше пропагують концепцію секуляризму, тобто ідею держави, де суспільство живе за мірками необмеженої свободи, приймаючи рішення виключно ті, які вважатиме за потрібне. Яскравим прикладом зіткнення секулярних течій із, наприклад, радикальним ісламізмом є зразок терактів у Франції, пов’язаних із карикатурами «Charlie Hebdo». У коментарях редакторів багатьох впливових видань, які вийшли із жалобними передовицями у січні 2015 року, є думка, про можливу загрозу свободі слова і демократії. У 2006 році видання «Charlie Hebdo» на основі публікацій карикатур на пророка Мухаммеда потрапило у світовий медіаскандал . Як і тоді, так і сьогодні головний аргумент виправдання – дотримання свободи слова. Без сумніву, журналісти французького часопису не могли не передбачити обурення серед своїх читачів, адже карикатури не тільки ображали мусульман, більше того – там чимало огидних малюнків і про християнський світ. Відоме тепер «Charlie Hebdo» у далекому 1970-ому утворилося з двох видань: «Charlie Mensuel» та «Hara-Kiri». Обидва журнали-попередники «Charlie Hebdo» були засновані в 1969 році як щомісячники. До речі, «Hara-Kiri» був закритий після грубого жарту про смерть Шарля де Голля в 1970 році. А вже 23 листопада 1970 вийшов перший номер «Charlie Hebdo», назва якого містить алюзію на передісторію його існування. Журнал публікував карикатури (часто дуже грубі, в’їдливі та образливі) на провідних політиків, святині християнства та ісламу, у тому числі на пророка Мухаммеда. Як приклад, доречно згадати жорстко написаний відгук журналу (вересень 2012 року) на аматорський фільм «Невинність мусульман», який спричинив заворушення в деяких арабських країнах. Показовою також була публікація 1 березня 2006 «Маніфесту дванадцяти» проти нового тоталітаризму – ісламізму. Він був створений 12 інтелектуалами (письменниками, лікарями, філософами, депутатами). Ось короткий уривок: «Виборовши перемогу над нацизмом, фашизмом та сталінізмом, світ стикається з новою глобальною загрозою тоталітарного типу — ісламізмом. Ми, письменники, журналісти, інтелектуали, закликаємо до опору релігійному тоталітаризму, до утвердження свободи, рівності можливостей та світськості для всіх!». Тим не менше редакція не взяла собі до уваги цих уроків. У листопаді 2011 року в офісі газети відбувся перший напад. Тоді все закінчилось вибухом, який частково зруйнував приміщення і обладнання, зламаним веб-сайтом. Згодом поліція припускала, що терористичний акт було спровоковано черговим номером журналу (3 листопада 2011), в якому «Charlie Hebdo» було перейменовано в «Charia Hebdo». Також в цьому номері головним редактором було вказано пророка Мухаммеда.
На обкладинці номеру була карикатура Мухаммеда, який ніби промовляє «100 ударів батогом, якщо ви не помираєте від сміху». Причиною цього сарказму журналістів «Charlie Hebdo» стала перемога на виборах в Тунісі ісламістської партії та введення законів шаріату в Лівії, що неминуче привело ці держави до реалізації методів утискання прав жінок (обов’язкове носіння чадри, обмеження свободи, можливе насильство в сім’ї, примусовий шлюб, можливість бути закиданою камінням до смерті у випадку виявлення факту перелюбства), секс-меншин, інакодумців, до відновлення практики побиття батогами, ампутації частин тіла (залежно від скоєного злочину), примусового шлюбу. Тодішній головний редактор «Charlie Hebdo» сказав, що напад був реалізований дурними людьми, які не знають, що таке іслам, додавши, що вони ідіоти, які зраджують свою релігію. Ключовим став напад двох ісламістів на редакцію «Charlie Hebdo» 7 січня 2015 року. Впродовж збройного нападу на офіс редакції в Парижі було вбито 12 осіб. Загалом нападники випустили близько тридцяти куль з автоматичної зброї. На наступний день після теракту, працівники редакції «Charlie Hebdo» заявили про те, що журнал і надалі виходитиме згідно із графіком, проте з тиражем в один мільйон примірників (зазвичай було 60 тисяч). 13 січня BBC опублікувало новину про те, що тираж наступного номеру складатиме 3 мільйони копій. Згодом, працівниками редакції було анонсовано збільшення тиражу з 3 до 5 мільйонів екземплярів, через великий попит серед населення Франції [8]. Також журнал оголосив про те, що дохід від реалізації номера піде на допомогу сім’ям жертв кривавого теракту. Після цього французький уряд надав редакції «Charlie Hebdo» 1 мільйон євро фінансової допомоги. До підтримки долучились також The Digital Innovation Press Fund (250 тисяч євро), The Guardian Media Group (100 тисяч фунтів). Варто також зауважити, що напад викликав хвилю протестів. У Парижі пройшов марш в пам’ять про жертв терактів, у якому взяли участь кілька десятків глав держав світу, зокрема Бельгії, Великобританії, Німеччини, Іспанії, Італії, Польщі, України. Інші країни надіслали своїх представників. Росія, зокрема, також. Проте на території РФ, в столицях Інгушетії та Чечні, за даними тамтешніх журналістів, зібрались багатотисячні мітинги проти карикатур на пророка Мухаммада. І зібрання ці були спровоковані, власне, діяльністю «Charlie Hebdo». Також паризький теракт 7 січня викликав хвилю протестів на території Африки та в деяких країнах Азії. Заворушення в Ніґерії вилились як мінімум в десять смертей, десятки поранених та дев’ять спалених церков. Кривавий мітинг відбувся також у місті Карачі, що в Пакистані, де був поранений вистрілом в груди фотограф Agence France-Presse Асіф Хассан. В Алжирі та Йорданії поліції довелось боротись із протестом, застосовуючи грубу силу. Таким чином події, пов¢язані зі скандально відомою редакцією ніби поділили світ на прихильників демократії і ображених. 
Після нападу терористів фраза «Je suis Charlie» (Я − Шарлі) стала гаслом захисників свободи слова у всьому світі. Дизайн гасла (біло-сірий напис фірмовим шрифтом «Charlie Hebdo» на чорному тлі) − створений французьким художником і журналістом Йоахімом Ронсаном (Joachim Roncin). Захисники прав журналістів і свободи слова загалом у всьому світі використовували й інші символічні образи та гасла: «Не боюся», зображення пір’я, олівців. Проте найбільш відомим символом залишається зображення «Je suis Charlie».
14 січня 2015 вийшов черговий номер журналу тиражем 3 мільйони примірників, який у Парижі був розкуплений за 15 хвилин. Тим самим журнал встановив абсолютний рекорд за всю історію французької преси. У наступному випуску планувалося збільшити тираж до 5 мільйонів екземплярів.
Переглядаючи карикатури «Charlie Hebdo», які вороже налаштовані не лише до мусульманського, але і християнського світу, розмірковуєш над важливістю свободи слова у світі та журналістську етику. Чи можна вважати свободою слова таке бачення, яке водночас спрямоване на обмеження релігійних почувань інших людей? І друге питання, яке виникло, – чи маємо права ми, журналісти, піднімати рейтинг видання ціною життя своїх колег? Звичайно, я висловлю суб¢єктивну думку, проте розстріл журналістів «Charlie Hebdo» став дуже успішним кроком медіаменеджменту – підняття тиражу, світове визнання. Без сумніву – ніхто не міг передбачити кривавого нападу, але і політика редакції не змінила свого напряму. 
Більш, ніж півроку тому журналісти «Charlie Hebdo» опублікували карикатуру, на якій Ісус Христос йде по воді, а мусульманський хлопчик потопає. Малюнок був виконаний на основі факту смерті хлопчика-біженця після загострення подій у Сирії. На карикатурі було написано: «Доказ присутності християн у Європі. Християни йдуть по водах. Мусульманські діти – потопають». Вважаю, що сьогодні медіа – це вагомий інструмент у формуванні образів сучасного світу. Проте журналістам варто самим виходити за межі власних горизонтів, більше спілкуватись і руйнувати власні стереотипи. Це, зокрема, стосується релігійної карти не лише Європи, але і світу загалом. Потрібно думати про діалог, який поєднує, а не розділяє. Тому приклад зображення ісламу у медіа – це шлях, у якому варто відмежовуватись від упереджень, чітко розрізняючи фанатизм і духовність, правду від брехні. Бо агресія і нетерпимість ще ніколи не стали ефективною зброєю у відповідь.
Юліана Лавриш
Повязані записи
