Проща до Унева розпочнеться 25 серпня у храмі святого Архистратига Михаїла у Львові. Тема серпневого паломництва – “Життя згідно з Євангелієм можливе”. Про особливості цьогорічної духовної мандрівки, підготовку до неї ми поспілкувалися із її керівником єрм. Пантелеймон Гербери.
-Отче Пантелеймоне, цьогорічна тема прощі акцентує саме на “Житті згідно з Євагенлієм”, чому?
-Тематику прощі ми завжди беремо з тих подій, якими живе Церква. Цей рік є роком Божого слова в нашій Церкві і відповідно під цю тематику ми підібрали тематику прощі. Минулого року був рік Патріарха Йосифа і ми постарались його особу вивчити і представити прочанам.
-У чому особливість саме серпневої унівської прощі?
-Серпнева проща є виняткова тим, що саме у серпні святкуємо празник Успіння Пресвятої Богородиці. І це є одним з найбільших Марійних празників і проща саме припадає на цей день. Наш монастир є посвячений саме Успенню Пресвятої Богородиці. Це є велика надзвичайність дня і самої прощі, яка відбувається в тому часі.
–На вашу думку проща для християнина це обов’язок , чи розрада?
-Проща для християнина – це період мандрівки, де є більше часу на те, щоб задуматись над своїм внутрішнім станом . Кожному з нас, щоб добре розібратися у своїх питаннях потрібен час. Деколи години, чи двох — замало, не раз на це потрібно кілька днів. Тому не скажу, що проща це є обов’язок, а радше потреба вступити у свій внутрішній простір на певний відлік часу.
-Дуже багато молодих людей з року в рік беруть участь у серпневій прощі. Як не створити із цього звичку, а навчитися переживати щораз по-новому?
-Щоб християнин не ставав жертвою звички, то сам Господь щодня, щотижня, щомісяця дає нам імпульси щоб ми добре проаналізували куди йдемо. Хоча буває і так, щоб все плине за звичкою. Адже за звичкою ми молимося, йдемо до Божого храму раз на тиждень. Але щоразу за 7 днів з’являється стільки запитань, що кожна неділя відрізняється від попередньої. А за рік в житті людини відбувається дуже багато подій. Тому прочани йдуть на прощу з багажем нових запитань, з якими зустрілись в цьому році. Божий мир є завжди з нами. Після прощі ми вертаємось до свого звичного середовища, але сама проща нам може дати відповідь,як у звичному середовищі діяти і куди рухатися.
-Які у вас виникають думки чи асоціації зі словосполученням «УНІВСЬКА ПРОЩА» ?
-Особисто для мене це є великий труд і зусилля, як тілесне , так і духовне. Фізична втома. Але з іншої сторони цей труд є дуже спасенним . Він допомагає мені рухатися вперед. Я бачу , що я прямую далі, а не залишаюся на одному місці. Проща для мене є кроком вперед.
-Отче, знаємо, що серед прочан є ті, які проходчи прощу, полюбляють нарікати на відсутність комфортних умов чи інші незручності. Яка ваша думка щодо цього?
-Так, мене часто називають дуже строгим (сміється), але особисто у мене не було таких випадків, щоб хтось підходив і говорив, що щось йому не так. Я цього не зауважив, можливо, є одиниці. Але мені самому часами некомфортно. Кажу деколи: – Як вам дуже тяжко, то не йдіть у прощу, бо вас це може потравмувати. Ми розумієм, що проща – це є зусилля. Йдуть люди різного віку. І це надзвичайні зусилля, адже трапляються різні перешкоди такі як набряклі ноги, несприятлива погода та ін.. Організатори прощі ніяк не можуть на це подіяти. Пам’ятаю , як йшов однією прощею лише на хлібі і воді, і мені це вдалося. Але не хочу давати це як взірець.
-Отче Пантелеймоне, на завершення розмови поділіться з нами, будь ласка якимось кумедним випадком з прочанського життя 🙂
–Мені дуже запам’ятався один смішний момент: Нерідко в монаших типіконах чи патериках пишуть про такий виноград: Один брат дістав виноградну грону. Але брат зауважив, що один виглядав досить сумно, і віддав йому це гроно. Він зрадів, і у відповідь брату подякував і сказав: – я те гроно не з’їв, а віддав іншому брату-монахові. І так це гроно обійшло декілька братів, аж поки не прийшов до першого, що ініціював то гроно подарувати.
Подібна ситуація була і у мене. Я йшов попереду прощі. Підходить до мене один чоловік і пригощає морозивом зі словами: “То вам, отче!” А я прийняв з радістю, адже була спека, але оскільки я сповідав, то не дуже мав змогу з’їсти морозиво. А коло мене їхав хлопець на коні, і я вирішив пригостити його тим морозивом. І я далі пішов уділяти Тайну Сповіді. Через деякий час підходить до мене дівчина і дає мені те саме морозиво, яке вже пройшло певне коло і знов повернулось до мене, тільки правда воно вже розстало. Ось така кумедна історія.
-Щиро дякую Вам за розмову!
– З Богом! До зустрічі на прощі
Розмовляла Христина Кутнів
Фото з Інтернету
Повязані записи
