Климентій Шептицький. Мученик, який врятував сотні

Отець Климентій Шептицький провів у російській неволі чотири роки, аж до самої смерти. Його ув’язнили в червні 1947 року як духовного лідера Церкви українців-католиків. Брат митрополита Андрея очолив УГКЦ 1945-го після масових арештів серед єпископату й організовував спротив проти ліквідації Церкви. Щоб зупинити його діяльність, сталінський тоталітарний режим вивіз 78-річного старця за тисячі кілометрів від Львова й запроторив у в’язничні мури поволі помирати.

Ким був отець Климентій? Якою була доля людини, яку перед вступом до чернечої келії вважали успішним адвокатом і політиком та називали найбільшим лобістом Галичини в Австро-Угорській імперії?

Чому Шептицькі вважали себе поляками

Майбутній отець Климентій Казимир Шептицький народився у сім’ї графа Яна Кантія Шептицького герба Власного та Софії Людвиги Цецилії з графів Фредро з Плешевич герба Боньча. Подружжя мало багато дітей, Климентій був шостим. 

Найстарший брат Климентія — Роман — став митрополитом Андреєм і очолив Церкву українців-католиків. Ще один — Станіслав — удостоївся слави у Першій світовій війні на фронті з Російською імперією, керував відновленням війська Речі Посполитої, очолив польське міністерство оборони. Олександр (Олесь) і Леон пішли стопами батька, були аристократами та зем’янами. Двоє братів загинули мученицькою смертю під час Другої світової війни: Леон — від рук більшовиків, Олесь — німецьких загарбників. Іще двоє — Стефан і Юрій — померли дітьми.

Модерна польська нація почала формуватися у ХІХ столітті. Її частиною стали й польськомовні селяни римо-католицького визнання. Водночас як народ формувалися українці. Поняття “русин” поступово зникало, колишні русини почали називати себе “українцями”.

У ті часи в багатьох родинах точилися дискусії про те, до якого народу долучитися. Виникла традиція: дочки належать до тієї національности, що й мама, а сини — до того народу, що тато. Національний кордон на Галичині, як тоді жартували, проходив через подружнє ліжко.

Згідно з тодішніми традиціями, шляхта та нащадки шляхти вважали себе поляками. Вони були не тільки римо-католиками, але й греко-католиками. Частина з них удома розмовляла і польською мовою, і руською. Багато хто називав себе поляком руського походження.

Одним із найбільш знаних прикладів є історія власника замку в Олеську шляхтича Івана Даниловича з роду Драго-Сасів, дідуся польського короля Яна ІІІ Собеського. Він сам твердив, що його предки служили королю Данилові Галицькому та його нащадкам, і вважав себе поляком руського походження.

На такій позиції стояв і рід Шептицьких, серед предків якого були і православні, і католицькі діячі.

Депутатська кар’єра

У радянські часи довкола родини Шептицьких виникло багато мітів. Один із них – начебто сім’я не підтримала рішення старшого сина Романа стати монахом. Міти підкріплювалися вигадками про те, буцімто римо-католицька родина Шептицьких із погордою дивилася на греко-католиків русинів-українців. Однак фамільна документація свідчить про інше.

Роман відчув покликання 18-річним, 1883-го. Мама Софія і батько Ян Кантій його всебічно підтримали. Історіографи якось не зважали й на те, що в родині не один, а два сини ухвалили рішення служити Богові серед русинів-українців. Молодший Казимир у 18 років, 1887-го, теж сказав батьками, що хоче стати монахом за прикладом старшого брата.

У жовтні 1887 року Казимир розпочав навчання на правничому відділенні Ягеллонського університету в Кракові. Наступного року продовжив студії у Мюнхенському університеті Людвіґа-Максиміліяна. Ще через рік подався здобувати освіту в Інститут політичних досліджень у Парижі. Після низки успішно складених іспитів Казимир отримав науковий титул доктора обох прав – Iuris Utriusque Doctor.

Отримавши диплом, Казимир повернувся додому, щоб допомогти батькові з господарськими справами. В одному з листів мама Софія писала до приятельки Софії Попель, що “Казимир господарює, але швидше по-монастирськи впорядковує щораз більше свою працю”.

Року 1900 Казимир Шептицький переміг на виборах в окрузі з центром у Перемишлі і став депутатом австрійського парламенту. Тоді він уже був відомим громадським діячем, займався адвокатською діяльністю, посідав маєток у селі Дев’ятники, що на Жидачівщині. 

Того ж року його старшого брата Романа — єпископа Андрея — номінували Галицьким митрополитом.

Під кінець депутатської каденції (політичну кар’єру закінчив 1907-го) римо-католик Казимир побудував для місцевих греко-католиків церкву в Дев’ятниках. Він ще не знав, що за десять років відслужить там першу святу літургію як ієромонах отець Климентій.

Світський шок

Казьо був бажаним гостем у домах європейської знаті, світських салонах. Постійно мусив відбиватися від надокучливих знайомих, які мріяли його оженити.

Шептицького-молодшого вибрали заступником Господарського товариства Галичини, яке об’єднало найбільших бізнесменів та підприємців краю, та головою Лісового товариства Галичини. До речі, ця організація існує донині – називається “Польське лісове Товариство”, її осідок – у Варшаві.

Втім уже за декілька років на Галичині поширилася сенсація. Року 1911 преса від Львова до Відня писала: Казимир граф Шептицький йде в монастир. 

Казимир Шептицький зізнався у листі до приятеля Павла Сапіги, що думав про це ще віддавна.

Аристократ у чернечій рясі

Року 1912 Казимир прийняв рішення змінити обряд на східний і вступив у греко-католицький монастир на Балканах у селі Кам’яниця. Так приєднався до Церкви, яку очолював його брат митрополит Андрей. 

Казимир бачив, що брат діє одинаком і не має підтримки української інтелігенції. Митрополита навіть називали “польським шпигуном” і “провокацією єзуїтів”. У листах до родини Шептицький-молодший згадував, що він зрікся світу політики, громадської діяльности та бізнесу й вирішив піти в монастир через бажання допомогти братові-митрополиту в його діяльності. 

Року 1915 Казимир граф Шептицький отримав священичі свячення і відслужив свою першу літургію у греко-католицькому храмі у Прилбичах. Вже як отець Климентій. Монаше та священиче ім’я взяв на честь Папи Римського Климента, який наприкінці І століття загинув мученицькою смертю у Криму. 

До 1939 року отець Климентій активно відроджував монастирі Чину Святого Теодора Студита. На початку 1930-х років перевіз до Львова церкву з села Кривка Турківського району і на львівському Кайзервальді почав створювати чернечий осередок для монахів-студитів. Тоді ж студити облаштувалися в Уневі. 

У передвоєнні роки отець Климентій став незамінним помічником для важкохворого митрополита Андрея. Глава церкви хворів на туберкульоз кісток. У другій половині 1930-х років він уже не міг пересуватися самостійно, а на початку 1940-х уже майже не володів руками та ногами. Брат не залишав брата ні на крок – виконував функції і писаря, і близького повірника, і сповідника. Митрополит таємно іменував його екзархом Росії та Сибіру.

“Ноїв ковчег” братів Шептицьких

Війна була нещадною до родини Шептицьких. Року 1939 більшовики у Прилбичах вбили брата Леона та його дружину Ядвігу. У 1940 році німці розстріляли в Замості брата Олександра. НКВС у Катині стратив племінника Андрія, який хотів стати священником. У Дев’ятниках совіти заарештували ще одного племінника – Яна – й ув’язнили у таборах аж під Владивостоком.

У монастирях переховували понад 200 дітей, яким роздали фальшиві документи з українським іменами та прізвищами. Наприклад, син львівського рабина Курт Левін називався Роман Митка, пізніше – Роман Матковський. Багато свідків цих трагічних і страшних подій ще живі – польський дипломат Адам Ротфельд, автор низки публікацій про роль Шептицьких у порятунку жертв Голокосту; Лілі Польман-Штерн, жителька Лондона; ізраїльтянин Одед Амарант; діти рабина Давида Кахане та інші. 

Географія місць переховування євреїв вражає. У Львові їх оберігали в Митрополичих палатах і в Монастирі святого Йосифа на вулиці Петра Скарги. Поряд – в Українському шпиталі “Народна лічниця”, що був місцем не лише переховування, а й лікування євреїв. Ще одна важлива локація — взуттєва фабрика “Солід” на Трибунальській. 

А ще в монастирях: у Свято-Іванівській лаврі на львівському Кайзервальді; Святоуспенській лаврі в Уневі; Чоловічому монастирі святого Івана Хрестителя у Зарваниці; Святоандреївському скиті в Підлютому на Станіславівщині; монаших домах у Коростові на Сколівщині; монашому осередку студитів у Дорі на Гуцульщині; жіночому монастирі Покрови Пресвятої Богородиці у Якторові з дочірніми домами у Брюховичах біля Львова, Гаях біля Тернополя, у самому Львові (вулиця Убоче, 4), у Перемишлянах, Підгайцях і Уневі.

Більшість згаданих місць постали завдяки отцю Климентію, згідно із задумом митрополита Андрея. Рабин Давид Кахане описував особливу роль Шептицького-молодшого в організації своєрідного “Ноєвого ковчега”: монастирі Студитів під проводом отця Климентія стали порятунком для переслідуваних у часи Голокосту. 

Без могили

Року 1996 року Климентія Шептицького оголосили “Праведником народів світу” за порятунок євреїв у період Голокосту. 

У вересні 2000 року монахи-студити Унівської Святоуспенської лаври встановили кам’яний хрест із пам’ятним написом та світлиною свого архімандрита на Владимирському цвинтарі в Росії. Хоча самої могили блаженного священномученика не знайдено й досі.

27 червня 2001 року Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував отця Климентія Шептицького. Це відбулося у Львові під час офіційного візиту Святішого Отця в Україну.

У листопаді 2008 року президент Польщі Лех Качинський у Варшаві вручив ієромонахові Венедиктові (Алексійчуку), тодішньому ігуменові Святоуспенської лаври в Уневі, посмертну державну нагороду блаженному священномученикові Климентію — “Орден Відродження Польщі”, або Polonia Restituta. 

У жовтні 2010 року монахи Студійського уставу привезли з України до Владимира ще один пам’ятний хрест, виготовлений із червоного каменю, із написом та фотографією блаженного священномученика Климентія (Шептицького) та встановили його біля тюремної стіни, на місці поховання в’язнів. 

У лоні Греко-Католицької Церкви є три парафії блаженного Климентія Шептицького. Одна стоїть у Львові — храм священномученика Климентія Шептицького, настоятелем якого є студит ієромонах Севастьян (Дмитрух). Дві інші парафії — у Німеччині: у містах Франкфурті-на-Майні та Дармстадті. Церква під покровом блаженних Климентія Шептицького і Леонтія Федорова є також на території комплексу Унівського монастиря-лаври. 

Життя Казимира графа Шептицького — блаженного священномученика Климентія Шептицького — важливе і для світських, і для духовних осіб. Його приклад є повчальним для політиків, підприємницький хист — для бізнесменів, жертовність — для чернецтва. Для українця він залишатиметься ієромонахом і братом Митрополита, для поляка — аристократом, для німця — австрійським політиком, а для юдея — Праведником народів світу. 

Митрополит Андрей у “Слові до молоді” настановляв: нація не може дозріти в одному поколінні – це вимагає праці й відданости кількох поколінь. “Народи не доходять до мужеського віку працею одного покоління. На це треба довгої, важкої праці многих поколінь, треба зв’язку тих поколінь не тільки в найближчих ідеалах, але бодай чи не в усіх засобах, якими бажають осягнути ці ідеали. Людина — бачите, дорогі, — це єство дуже дрібне й дуже немічне. І далекий від правди той, хто про себе думає, що є великий та могутній. У наших руках лише одна хвилина існування нашої нації. Якщо у тій хвилині не зв’яжемо нашої праці з тими, що були перед нами, і коли ті, що прийдуть після нас, знову свою працю у своїх хвилинах не зв’яжуть із нашою працею і з працею тих, що були перед нами, — тоді яку ж ціль осягне нація, хоч би й протягом століть?” – наголошував митрополит Андрей.

Джерело: “Локальна історія”,