Часто ми асоціюємо Львів із храмами, що традиційно входять у туристичну мапу, розміщену у центрі міста. Натомість дуже рідко навідуємось до святинь на окраїнах. Храм Вознесіння Христового УПЦ КП розташований на перехресті вулиць Любінська-Виговського, неподалік Аеропорту імені Данила Галицького. Громада вірних – доволі молода та активна. У неділю на Літургіях тут молиться близько 500 осіб, у великі свята – від однієї до кількох тисяч. Сам храм збудований у 2008 році, у 1998 році тут освятили каплицю, а у 2000 покійний Митрополит Андрій (Горак) посвятив місце під будівництво. До речі, храм є першим у Львові, який був освячений Патріархом Філаретом. Настоятель – кандидат богословських наук, дослідник догматичного богослов’я, отець Іван Хомин розповідає, що є чимало проектів щодо розвитку парафіяльного життя – збереження і розвиток парку поруч з храмом, відкриття дитячого садочка та початкової школи при парафії з поглибленим вивченням іноземних мов та духовним вихованням. Проте вже сьогодні кожного мирянина, який заходить у храм, вражають надзвичайні розписи, які складають враження завершеної композиції і особливого звернення до Бога, ніби тексту – зі вступною частиною, основною і кульмінацією-завершенням.
Притвор – входження у Божий вимір за руку з ангелами
Отець Іван пропонує розпочати екскурсію храмом з притвору, тому ми зупиняємось перед входом, де вже за дверима, відчуваємо, буде щось таємниче. Знадвору долинає легка духовна музика, яка ніби запрошує ввійти у цей простір. У православній традиції храм має три частини – притвор, власне храм, де моляться вірні, святилище. У притворі храму Вознесіння Христового ми бачимо тих постатей, які впливають на духовне життя людини, захищаючи тіло і душу, – ангелів.
Вони ніби супроводжують нас у цей вимір духовної ідентичності, адже вже зовсім поруч видніються постаті тих, які розпочали традицію християнства у Київській Русі, – Ольга і Володимир, Борис і Гліб, Ярослав Мудрий. 
Ряд цих державних лідерів засвідчує нам, що бути з Христом можуть не тільки представники духовенства, але і світська еліта. Зрештою, ще крок і бачимо духовних сподвижників того часу – ось Варлаам, ігумен Києво-Печерський, а тут – преподобний Никон.
Храм: коли святі моляться за плечима вірних
Входячи у храм, споглядаємо покров Божої Матері, з перспективи якого бачимо у вівтарній частині Пресвяту Тройцю.
«Пресвята Тройця в оточенні херувимів – ключова ікона, відштовхуючись від якої можемо говорити про все іконописне наповнення храму», – розповідає отець Іван. І тут композиційно, ніби пергамент, розкривається кульмінація величі і присутності Бога у Всесвіті. Під склепінням куполів маємо чотирьох євангелистів. Через них проголошується прихід Творця Всесвіту на землю. Також через зображення ангелів усвідомлюємо існування духовного світу. Імена зображених восьми архангелів перечислюються у день пам’яті Собору архистратига Михаїла. «Відштовхуючись від постатей ангелів, маємо розуміти, що вони мають пряме єднання з нашим земним світом. Центральна ікона Пресвятої Тройці спонукає людину за словами апостола Петра «стати причасником Божого єства», тобто обожитися.
Вівтарна частина наповнена 38 святителями і преподобними новозавітної Церкви, які своєю присутністю надихають людину до звершення слів апостола Петра», – продовжує настоятель. Як зізнається священик, хоча і думав над композицією розпису храму, та все виходило спонтанно, і у цьому була рука Божа, оскільки вона ідентична з багатьма храмами у різних Помісних Православних Церквах. Сама композиція храму виглядає так: нижній ярус – святі у повний ріст, над ними – зображення біблійних сюжетів або ікони дванадесятих празників. Подібні розписи, зокрема, можна побачити у Преображенському монастирі на горі Фавор, у храмі Благовіщення (Назарет), у монастирі Закхея та інших храмах Святої Землі, Польщі, Греції, Болгарії, Сербії. Особливо варто відзначити, що розписи мають спорідненість зі святинями гори Афон, яка через тисячолітню історію, починаючи із преподобного Антонія Печерського, має зв’язок з піснеспівами та церковними Богослужіннями Української Православної Церкви.
На чотирьох основних стінах храму бачимо зображення чотирьох дванадесятих празників: Вознесіння, Преображення, В’їзд Господній до Єрусалиму, Успіння Пресвятої Богородиці. «Наш храм – Господський. Тому ми хотіли виявити божественність Ісуса Христа, що Він є не просто великим Вчителем, проповідником, милосердним лікарем, але насамперед – Богочоловік, Творець Всесвіту. Як свідчить Іоанн Богослов: «Все, що сталося, через Нього сталося», – пояснює отець Іван.
До речі, у храмі є особливі місця, де вшановуються святині. Справа – встановлена Святійшим Патріархом Філаретом 5 грудня 2010 року копія Львівської ікони Божої Матері, яка має особливе шанування серед парафіян. За їхнім свідченням через молитви перед нею творилися чудеса. Над іконою є напис, який виявляє сутність земного життя Богородиці: «Бо зглянувся на смирення раби Своєї, ось бо від нині ублажать мене всі роди».
Зліва – ніша, у якій звершується поминання померлих. Поминальні молитви відбуваються перед іконою Вознесіння. Над нішею є напис з Чину похорону священика: «Прозвучить сурма, і наче зі сну востануть мертві, щоб у надії на Тебе, Сотворителю і Господи, осягнути життя небесне. Отже не суди раба Твого, Безсмертний, бо Ти заради нас був смертним. Тому перш, ніж прийде кінець, взиваю промовляючи: Владико Христе, того, кого Ти обрав єси, з обраними Твоїми упокой».
Стіни центральної частини храму вражають зображеннями великої кількості святих угодників. До речі, їхні імена є дуже популярними в Україні: Богдан, Віктор, Ігор, Олег, Анатолій, Віталій, Валерій, Анна, Стефанида, Дарія, Лідія, Наталія, Галина, Юлія, Тетяна, Катерина, Ірина, Соломія… 
Безумовно, це унікальні зображення, яких нема у жодному з храмів міста. Цікаво, що кожна постать написана виключно через жертви парафіян. Тому миряни увіковічнювали свого небесного покровителя, адже лики святих відповідають іменам жертводавців. Коли у храмі відбувається Богослужіння, святі ніби стоять за спинами вірних і моляться за них до Господа.
Важливо, що приблизно 260 ликів святих у храмі написані однією рукою майстра-іконописця Олександра Кротенка, а фарби художниками виготовлялися вручну. Німби святих покриті сусальним золотом. Художникам, які починали розписувати храм, було 22-24 роки. 
Ці факти свідчать, що у святині переплетено минуле і теперішнє, де новий час зі своїми викликами представляє те, що сучасне – не завжди безбожне, навпаки у ХХІ столітті маємо ланцюг єднання від розписів Київської Церкви і до сьогодення. Також у святині маємо можливість прочитати молитву «Отче наш» українською, а також тропар празника Вознесіння.
Святая святих – місце кульмінації молитви, де Бог надто близько
У святилищі, де відбувається найбільше чудо Вселенної, а саме – Євхаристія, священнослужитель і миряни мають можливість споглядати на стіні сюжет причастя святими апостолами Тіла і Крові з рук Ісуса Христа. 
Подібне зображення можна побачити у Софії Київській. Іконостас унікальний тим, що внутрішня стіна розписана 26 святими справа і зліва. 
Тут є постаті святителя Михаїла, першого Митрополита Київської Русі, грека за походженням; першого українця на Київській кафедрі, Митрополита Іларіона, а також визначних святителів і преподобних Української Православної Церкви, засновників українського і світового монашества: Антонія Великого, Онуфрія Великого, Макарія Великого, Афанасія Афонського, Іова і Амфілохія Почаєвських, Іова і Феодосія Манявських.
Над церковними вратами зображена велика ікона Пресвятої Богородиці «Жена, огорнена сонцем». 
Коли священик знаходиться у святилищі, його переповнюють невимовні відчуття, адже понад 60 святих угодників, зображених у вівтарній частині, виявляють молитовне єднання у часі звершення ним Богослужіння. Перед собою священнослужитель споглядає за престолом у ніші ікону Ісуса Христа з Богородицею та Іоанном Предтечею. Над нею, на горному місці, знаходиться храмова ікона Вознесіння. Над храмовою іконою – нерукотворний лик Спасителя, зверху – зображення Євхаристії, а ще вище – Пресвятої Тройці.
У вівтарі перед священнослужителем зображені 12 великих святителів новозавітної Церкви: апостол Яків, який першим написав Літургію, Климент Римський, Ігнатій Богоносець, Кипріян Карфагенський, Григорій Неокесарійський, Афанасій Великий, Василій Великий, Іоанн Златоустий, Григорій Богослов, Григорій Ниський, Григорій Двоєслов, Григорій Палама. 
Особливо пригадуються слова Григорія Палами, сказані отцем Іваном впродовж нашої розмови: «У людей є те, що їх з’єднує і роз’єднує. Ось ми говоримо, що віримо у Бога, – це нас об’єднує, бо всі вірять у Бога. Інше розуміння, яке нас роз’єднує, – віра Богу». Здавалося б – змінена одна буква, а який вкладено зміст. 
Тому, коли приходимо до храму, варто зануритися у його внутрішній простір, оскільки часто можна спостерігати, як на великі свята вірні приходять тільки на подвір’я, щоб щось посвятити. Варто пригадати, як колись будували древні храми: вікна вставляли вище зросту людини, щоб було своєрідне відмежування від суєти. 
Маємо ввійти в святиню і відділитися від світу, перебувати на закритій території. У сучасному світі, звичайно, ми не завжди можемо наглухо «зачинити за собою двері», знайти оазис тиші у щоденному гаморі, але можемо мати таку можливість саме у храмі – через внутрішню молитву.
Ми завершили екскурсію святинею, а таке враження, ніби прочитали текст молитви, що формувалася впродовж довгого часового проміжку української історії, починаючи з Х століття. Це текст молитви, написаний величезною кількістю голосів, биттям сердець тих, лики яких зображені, бо вони любили Бога найбільше. Текст, написаний із сенсом перетину небесного і земного, немочі і безмежної сили, Любові і неймовірної Радості, який запрошує нас ввійти в цей вимір, вслухатися у його тишу, а її частину винести назовні. Тому приходьмо у храм, молімось у ньому і просто будьмо тут у єдності з Богом! Він чекає!
Храм Вознесіння Христового відчинений щоденно.
Розпорядок Богослужінь:
Вівторок, Четвер, Субота – ранкова Літургія о 8.00 год
Середа, П’ятниця, Субота – Вечірня о 18.00 год
Неділя: 9.00, 11.00 год – Літургія, 18.00 год – Велика Вечірня
Літургії у великі свята: о 9.00 год та об 11.00 год
Напередодні – о 18.00 год Велика Вечірня
Юліана Лавриш
Фото – Мар’ян Павлик
Повязані записи
