Післяпасхальні тижні являють нам особливу молитовну і богословську дійсність. Подібно як у всі дні Світлого Тижня богослужіння звершуються таким же чином, як і в сам день Пасхи; так і в наступні тижні, зокрема після Томиної Неділі і Неділі мироносиць цілий тиждень співаємо недільні тропарі, котрі пригадують нам про подію, котру вшановували у цей день. Таким чином цей тиждень, який сьогодні закінчиться, а разом із суботньою Великою Вечірнею переведе нас у літургічно-богословську дійсність Неділі Розслабленого, можемо назвати тижнем Мироносиць. На завершення цього тижня роздумаймо над значенням діянь мироносиць, а також праведних Йосифа Ариматейського і Никодима.
Люди, котрі були біля Ісуса. Одні – майбутні мироносиці були ближче, інші – Йосиф і Никодим бачились із Ісусом рідко. Про Никодима маємо згадку, що він приходив до Ісуса у ночі і Спаситель говорив йому про те, що кожна людина має «народитись із води і Духа», про Йосифа знаємо, що він «був праведним» і «не пристав до ради» Синедріону.
Перенесімось ще раз у день Великих Середи, Четверга і П’ятниці. Ісуса схоплюють, ув’язнюють, провадять по різних урядах, нарешті бичують, засуджують на смерть. Потім власне реалізують вирок, розпинаючи Його на хресті. Апостоли – люди, котрі три роки буди з Ісусом пліч-о-пліч, – розбігаються. Юда його видає, інші, після подій в Гетсиманії – втікають, Петро слідує до двору первосвященика, але за виявлення найменшого його стосунку до Ісуса слугами – публічно тричі відрікається. З апостолів лишається лише Йоан, та жінки, котрі «ідуть здалеку» і «плачуть за Ісусом», також лише Йоан, і «Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина» стоять під хрестом (пор. Йо. 19,25-26). Далі ми дізнаємось, що учні «зі страху перед юдеями» замикаються в кімнаті, а двоє із них втікають до села Еммаус. Очевидно, що всі бояться. Адже весь Єрусалим проти їхнього Вчителя. Його вбили за те, що «зробив себе сином Божим», «зробив з себе Царя». В таких обставинах оточення вбитого мало всі підстави боятись…
Але є одне «але»…
Любов. Любов, котра змусила і апостолів, і жінок, котрих згодом назвуть мироносицями, кинути весь свій побут і йти за Учителем. Ця Любов у жінок, котрих, за переданням, було семеро, перемогла страх. Безумовно цей страх був. Безумовно, що він був сильним. Але Любов до Месії була сильнішою. Вона подолала страх перед усіма можливими негативними наслідками і змусила жінок таки піти до гробу і здійснити обряд намащування миром. Саме ця Любов змусила Йосифа і Никодима, котрі були «при посадах», не йти за мейнстрімом громадської думки щодо Ісуса, а вчинити інакше. Саме ця Любов змусила Йосифа сміливо увійти до Пилата і просити тіло Ісуса. Саме ця Любов дарувала жінкам-мироносицям можливість стати щасливим благовісницями Христового Воскресіння.
Саме ця Любов має провадити і нас. Мироносиці, та Йосиф із Никодимом показали нам приклад. Показали нам, що ж насправді означає «бути християнином». Бути християнином означає попри страх перед можливими незручностями, а може і справжніми нещастями беззастережно служити Христу.
Саме наше праведне життя, саме наш похід проти мейнстріму громадської думки, саме наша не боязнь піти проти усталених «прогресивних» стандартів є миром, котре ми несемо Воскреслому. Саме наше життя без дачі і приймання хабарів, саме наше засудження вбивств ненароджених дітей, саме наше засудження антихристиянських псевдопрогресивних і псевдоєвропейських ідеологій є миром, котре ми принесемо Учителю. І саме не боязнь вчинити так подарує нам справжню радість спілкування із Воскреслим, справжню радість правдивого відданого Християнства!
Не біймось! Боятись нічого. Христос Воскрес!
Підготував Володимир Мамчин
Повязані записи
