Вже кілька разів доводилось писати тексти з нагоди свята Миколая. Було обговорено багато тем, піднято багато питань, в процесі роздумів знайдено багато відповідей. Минулими роками ми роздумували над тим, чим чудо відрізняється від фокуса, і чого в такий особливий для християн, а часами і для нехристиян день ми власне очікуємо, говорили також про духовні аспекти чудес, котрих чекаємо в цей чудовий день.
Цього року хотілося б зосередитись на особі, на постаті святого Миколая. Річ у тому, що він для нас такий близький і рідний з дитинства, що часто його життєпис ми згадуємо «автоматично», не вдаючись у суть. Коли на шкільних чи дитсадкових заняттях ми готувались до «миколаївських» святкувань, то з року в рік повторювані факти біографії, як от: місто народження, смерть батьків, схильність допомагати нужденним ще із дитинства, яка продовжилась уже в часи архієрейства ми запам’ятовували так чи інакше, концентруючись саме на допомозі нужденним. Сьогодні я теж хочу зупинитись на великій сердечній доброті святого, але при цьому згадати ще одну подію, яка не є чітким біографічним фактом, радше легендою котра, все ж, гарно ілюструє те, чим саме є святість. Ще одним чи то фактом чи то легендою є те, що під час першого Вселенського Собору у Нікеї Миколай, котрий захищав православне вчення, начебто вдарив по обличчі єретика Арія, котрий доводив, що Ісус Христос – Друга Особа Пресвятої Трійці, є «першим актом творіння». Сталась чи не сталась подія удару в обличчя – це не так важливо. Важливо інше. Будучи дуже добрим, співчутливим і лагідним у своєму харитативному і пастирському служінні Миколай був радикальним і безкомпромісним у питаннях віри. Був чи не був удар в обличчя від Миколая Арію – питання до історії, на яке ми навряд зможемо знайти відповідь. Сказати конкретно можна одне – люблячи людей, піклуючись про них і поважаючи їхню гідність і закладений у них образ Божий, Миколай безкомпромісно ненавидів гріх, був мужнім і радикальним в питаннях захисту Правди якою, як читаємо в Євангелії від Івана, є сам Христос.
Дуже часто у нас, сучасних християн, є спокуса демонструвати своє християнство у «причесаному», прикрашеному варіанті. Бути «політкоректними», не дискутувати на «дражливі» теми, бути «поблажливими». Ідеальним християнином з огляду сучасного суспільства, має бути той, хто мав би мовчки і смиренно із усім погоджуватись, бо по-іншому ніяк, адже одразу назвуть «відсталим», «середньовічним», «талібом», чи ще гірше, намагаючись принижуючи християнство грати на патріотичних почуттях загалу, припишуть «скрєпи». Миколай чітко виконав постанову Христа: «Будьте мудрі, як змії і прості як голубки»(Мт.10,16). Він був дуже добрим і лагідним до людей, піклувався про вбогих. Коли ж прийшов час аби принципово висловити свою позицію і захистити правдиву віру Миколай не сумнівався ні хвилини. Можна ж було говорити дипломатично, шукати із єретиком Арієм компромісів, намагатись напрацювати спільну позицію. Миколай показує нам, що не можна трішки бути християнином. Не можна відмовлятись від правдивого вчення, яке проголошує Свята Церква тільки задля того аби виглядати привабливо в чиїхось очах. Миколай продемонстрував, що головне – привабливо виглядати в очах Божих!
Наслідуймо святого!
Підготував Володимир Мамчин
Повязані записи
