Християнський світ невпинно наближається до святкування Великодня. Не зважаючи на карантинну самоізоляцію, ми духовно відчуваємо передсмак усіх прийдешніх подій – вітання у Єрусалимі, Гетсиманський сад, розп’яття на Голгофі. 7 квітня відзначають свято Благовіщення християни східного обряду. Ключовий сюжет свята – це згода Богородиці народити Спасителя всього людства і таким чином врятувати світ від гріховної прірви. Про богословські акценти празника, його літургійні особливості та символізм говоримо із Максимом Тимо, богословом, викладачем Українського Католицького Університету.
Пане Максиме, розкажіть про богословські аспекти свята Благовіщення та місце цього празника у літургійному році?
З богословської точки зору свято Благовіщення – це своєрідний місток між Різдвом та Пасхою. Коли ми сьогодні святкуємо Благовіщення, то у більшості випадків це трапляється перед Великоднем. Інколи буває, що за календарем це свято може випасти або на саму Пасху, або після неї. Церковний устав передбачає, що Благовіщення може припасти і на Світлий тиждень. Однак, вважати, що ми святкуємо Благовіщення перед Пасхою є не зовсім коректно. Насправді ми святкуємо празник перед Різдвом, просто Різдво занадто віддалене у часі від 25 березня (я буду говорити саме про 25 березня, тримаючись нового стилю так, як це зазначено у літургійних книгах. Між 25 березня і 25 грудня, коли ми святкуємо Різдво Христове – рівно 9 місяців. Тобто стільки, скільки потрібно від зачаття дитини до її народження. У цьому є логіка, яка майже не помітна для більшості християн. Церква таким чином намагається підкреслити реальність воплочення Слова Божого, Його людської природи. Реальність Його рівності і солідарності з кожною людиною.
Як це свято відзначали у ранній Церкві? Що ми знаємо із його історії?
Багато фактів покрито таємницею. Ми не маємо точних вказівок, коли воно з’явилося. Однак знаємо, що виникнення цього свята є свідченням так званої історизації церковного року. Першим і основним святом ранньої Церкви була неділя, яка поєднувала у собі все – святкування страстей і воскресіння Христа, Його вознесіння та інших важливих спасенних подій. У ІІІ-IV століттях з’являється намагання Церкви святкувати окремі події із життя Ісуса. Так виникають свято Різдва, Богоявлення, Вознесіння. Вслід за ними виникає практика вшанування тих постатей, що були наближеними до Христа, зокрема Його матері. Постають догматичні суперечки у Церкві про те, як трактувати особу Марії. Так народжується термін Богородиця, який сьогодні нам абсолютно зрозумілий і звичний, але так було не завжди. Коли Церква починає трактувати Марію як Богородицю, з’являється ряд свят на її честь. Свято Благовіщення виникло наприкінці IV-початку V століття, вже у VI столітті маємо тексти проповідей на це свято. Це одне із тих Богородичних свят, що має безпосереднє опертя на Євангеліє (Лк. 1, 26-38), на відміну від багатьох інших.
Щодо іконографії свята, то ми зазвичай натрапляємо на зображення Богородиці, яка отримує благу вість від ангела. У чому символізм зображення?
Звичайно, така композиція ікони є класичною для празника Благовіщення. Основний сюжет – це момент зустрічі Марії з ангелом, тобто несподіваної новини або ж благої вісті чи дослівно Євангелія у перекладі з грецької мови. Ангел – це Божий служитель, який сповіщає Діві Марії незбагненну для неї новину, і вона сприймає цю звістку дуже покірно. Марія каже Богові «так» від імені всього людства.
Які літургійні особливості свята? У чому полягають ключові сенси піснеспівів, які ми вже чуємо напередодні, під час Вечірньої?
Це свято, як і інші, має цілий ряд особливих текстів. Але з огляду на незвичне поєднання із піснеспівами Великого посту, ці тексти дещо губляться серед інших текстів Постової тріоді. Найважливішим є тропар свята, який говорить про цей день, як про начало нашого спасіння. У грецькій мові вжите слово, що дослівно перекладається як «заголовок у книзі». Заголовок, який розписує, про що буде ціла книга. Саме з цієї події розпочинається весь Божий промисел. До цього часу, як свідчать літургійні тексти, він був прихований навіть від ангелів. Але через Благовіщення промисел виявляється. Бо саме через цей день ми розуміємо, що Бог хоче бути з людиною. Він хоче жити з людиною, пройти разом із нею весь шлях, починаючи від зачаття. Інший цікавий момент пов’язаний із вибором Марії, оскільки саме це рішення є доволі драматичним. Можемо уявити, як було надзвичайно важко для молодої дівчинки сказати «так» на таке незвичне Боже запрошення. У цій згоді автори літургійних текстів бачать реабілітацію Адама та Єви. Бо перші люди не дотримались Божої волі, а Марія витримала її. У згоді Богородиці Церква вбачає відновлення Адама та Єви, відновлення первісного задуму Бога про людину, відновлення покликання людини. Адже кожен із нас покликаний до співпраці з Богом. Марія готова виконати Господні очікування. Всі оці акценти підсилюються ще одним літургійним моментом – Благовіщення не стосується виключно Марії, через неї Бог промовляє до всіх. Богоматір є лише символом. Через неї Божа ініціатива підтримати своє створіння поширюється на всіх нас.
І наостанок, яке сучасне прочитання свята? Особливо у тих умовах, що переживаємо?
Я належу до людей, які переконані, що християнські свята несуть зміст, який у будь-який час є актуальним для кожної людини. Мені подобається думка православного богослова Калліста Уера, професора Оксфордського університету. Він вбачає у співпадінні свята з періодом Великого посту певну символіку. Богослов каже, що піст – це час аскези, певного стримання щодо себе. Однак, ціллю такого стримання не є аскеза задля аскези, а ключова мета – віднайдення свободи. Богородиця є найвищим прикладом свободи. Не знаючи, що її чекає, вона йде на ризик, робить крок назустріч свободі, яка є для нас зазвичай лякливою. Сьогодні, у часі карантину, маємо вимушений Великий піст; бо за інших обставин є вибір – ходити у гості, на каву, у парк. Зараз вимушено кожен з нас є у самоізоляції, і це також накладається на тему аскези. Відкриймо собі іншу перспективу цієї ізоляції – як шляху виходу на свободу, шляху до життя, а не до деструкції. Друге – те, що мені подобається у святі, – те, що саме це свято у літургійному році є несподіванкою: воно може випасти у постовий день, накластися на Великий покаянний канон Андрея Критського, може звучати із атмосферою Квітної неділі чи переплітатися із плачем Богородиці під хрестом у Велику п’ятницю, перебуванням Ісуса у гробі у Велику суботу, або ж подвоювати пасхальну радість. Хіба для нас Благовіщення не є такою ж несподіванкою, як і для Богородиці? Тому відкриймо для себе це свято як гарну і радісну несподіванку серед важких днів самоізоляції.
Розмовляла Юліана Лавриш
Світлини Максима Тима
Повязані записи
