Мабуть, кожен львів’янин уже побував у Гарнізонному храмі свв. апостолів Петра і Павла, будівлю якого і досі називають Костелом єзуїтів, на честь чернечого згромадження, що там діяло у минулому. Проте у нижньому прихованому приміщенні точно були не усі.
Саме підземелля знаходиться із задньої сторони храму. Воно старіше, аніж храм, що над ним. Адже це залишки будинку, які датуються другою половиною XIV століття. Тут є декілька підвальних кімнат і слід додати, що автентичних предметів інтер’єру та речей історично цінних тут зовсім не багато. Адже під час радянського періоду тут, як і у всьому храмі загалом, був склад.
Цеглинки, які утворюють приміщення, називаються гладанка, або пальцівка. Не важко здогадатись, що вони є саморобними, мануфактурними. Робітники самотужки робили цеглу, а потім, викладаючи із неї стіну, згладжували руками.
Під час мандрівки нам сказали, що не варто підніматись старими кам’яними сходинками, які ведуть до входу у храм. Адже це якраз комірка, яка знаходиться під тими лавками, на яких моляться набожні прочанки. Тож вони, а це зазвичай люди похилого віку, можуть налякатись дивним звукам, які з’являються з-під підлоги.
Варто згадати і про одне із найважливіших призначень цього підземелля. Це – крипта, місце, де здійснювали поховання. Тут зазвичай упокоїлись найвизначніші єзуїти, які зробили чималий внесок у розвиток міста. Коли прийшла австрійська влада, то частину поховань було знищено. У підземних стінах храму є гробниці, але містяться вони у ще не досліджених місцях.
Тут, у підземеллі, зробили експозицію, яка ілюструє розвиток міста від перших днів його заснування. Звичайно, ідеться про постать Данила Галицького, його сина, Данила Романовича, численних меценатів, серед яких Єлизавета Синявська. Якраз за княжих часів сталась у Львові велика пожежа – загорілась пивоварня. Зайнялись цілі вулиці. Місто могло піти у небуття. Проте тогочасний король видав указ про звільнення від податків населення на 25 років, щоб хоч якось покращити матеріальне становище постраждалих міщан. Тут, у експозиції, місто постає і у готиці, і у Ренесансі, і в бароковому стилі.
Збереглась кераміка, яка старша від храму на ціле століття. В одному відділі цього підземного приміщення таки стоїть гробниця, а саме різьблений алебастровий саркофаг, який прибув до Львова на замовлення архієпископа Миколи Вижицького. І у цій гробниці немає шматка однієї стінки. Ходять легенди, що насправді Микола Вижицький був у комі, чи то летаргічному сні, а потім, вибравшись із труни, попрямував підземним тунелем і зник назавжди. Інші чутки взагалі розповідають про те, що він перетворився на вовкулаку. Проте, якими б захоплюючими не були міські легенди, реальність зазвичай більш буденна. Насправді тіла священика там не було ніколи, так як помер він за кордоном, там і був похований. А от пустий саркофаг віднайшли у розкопках археологи. Вони не змогли його відкрити, тому пробили дірку, щоб зазирнути всередину.
Працівники підземелля кепкують, що якщо є охочі, які б допомогли із подальшими розкопками, то місце для сну їм виділять просто там – у свіжа, і ще не користована гробниця. До речі, дуже коштовна.
Текст і фото підготувала Ірина Скишляк
Повязані записи
