Інтерв’ю з отцем Емілем Смоланом, OP, директором Домініканського інформаційного центру про нові релігійні рухи та секти, для Opoka.
Чи приходять католики до Домініканського інформаційного центру про нові релігійні рухи та сект із сумнівами та занепокоєнням щодо своїх спільнот?
Останніми роками все більше питань, з якими ми стикаємось у своїй роботі, стосуються спільнот, що діють у Католицькій Церкві. До нас звертаються люди, стурбовані негативними змінами в житті своїх близьких, які залучені в ту чи іншу спільноту. Ця тривога часто викликана ослабленням зв’язків, які їх раніше об’єднували. Вони запитують, як вони можуть їм допомогти і чи виправдані їхні хвилювання щодо того, що відбувається в цих групах. Приходять до нас і люди, які самі пережили якесь зло. Вони хочуть перевірити зміст вчення та розповісти про надуживання, які вони зазнали від лідера чи священика. Вони просять підтримки у складних ситуаціях, іноді про втручання єпископа чи інших настоятелів, відповідальних за функціонування певної групи чи спільноти.
Припустимо гіпотетично, що я належу до однієї зі спільнот, які діють у Церкві. Керівник – священик із дуже сильною особистістю. Іноді він говорить щось таке, що, як на мене, не узгоджується з вченням Церкви. Чи варто мені починати хвилюватися?
У кожній здоровій спільноті є право ставити запитання. Якщо це не так і хтось авторитетно нав’язує своє вчення і не сприймає зауважень, це повинно викликати занепокоєння. Під час наших чергувань допомоги ми часто чули про групи, в яких людям доводилося бездумно приймати кожне вчення лідера, навіть найхимерніше або несумісне з офіційною доктриною. Постановка питань і висловлювання сумнівів щодо його змісту вважалися непокорою лідеру і самому Богові. А тим, хто реагував на деструктивне функціонування групи, приписували дію диявола. Іноді їх видаляли зі спільноти, а іншим забороняли з ними контактувати.
Що робити, коли ми стикаємося з хибним навчанням?
Перш за все — перевірити, наприклад, звернувшись до катехизму або поговоривши з компетентною особою. Варто також запитати у священика чи лідера, що він мав на увазі, щоб переконатися, що ми правильно зрозуміли сказане і чи хтось випадково та несвідомо не помилився, бо це може статися з кожним.
Своєю чергою, відповідно до Кодексу канонічного права, «наполегливе заперечення або постійний сумнів у правді, в яку належить вірити вірою божественною та католицькою», є єрессю. Вона може бути матеріальною або формальною. У першому випадку, це ненавмисне заблудження або відхилення внаслідок незнання. Якщо я дізнаюся, що я винен у цьому як проповідник, я намагаюся це виправити та не дозволити цьому повторитися. Однак формальна єресь – це момент постійного наполягання на заблудженні, тобто я знаю, яким є вчення Церкви, але все одно навчаю по-своєму. Варто пам’ятати, що жоден священик чи лідер групи не може проповідувати себе чи свої приватні доктрини. Він має проповідувати те, що йому передано. Він не є власником проповідуваного Слова, а його слугою.
Якщо священик або лідер опирається і продовжує залишатися в заблудженні, потрібно діяти згідно з принципами Євангелія. Приходьте (до нього, ред.) з іншими людьми, які також помітили проблему, потім звертайтеся до керівництва. Залежно від руху це може бути священик-модератор, рада спільноти, парафіяльний священик або, нарешті, єпископ, який відповідає за чистоту доктрини та груп, що діють у його юрисдикції.
Чи природа спільноти – наприклад, те, що вона харизматична, неокатехуменальна, традиціоналістична – сприяє появі тривожних тенденцій? Чи можете ви сказати, що деякі рухи безпечніші за інші? Я не думаю, що якась група молитви на вервиці колись залишила Церкву…
Кожна спільнота складається з людей, а там, де є людина, поряд із добром може з’явитися зло. Межа між ними проходить у кожному з нас. Ми маємо боротися за добро і протистояти злу. Євангеліє закликає нас до постійного навернення. Якщо я зміню своє життя, стану більш святим, тоді моя громада і Церква також стануть кращими. Ми також повинні пам’ятати, що як наше зростання, так і зростання групи супроводжуватиметься різноманітними кризами, напругою та непорозуміннями між людьми. Важливо не вирішувати їх легковажно. Ми ніколи не повинні відмовлятися від думання та сліпо приймати те, що хтось мені каже, лише тому, що я належу до католицької громади. Віра має бути осмисленою.
Харизми є даром Святого Духа, але вони можуть стати прикриттям для підтвердження неетичних дій лідера групи та поширення дивного контенту. Якщо він каже, наприклад: «Ти маєш прийняти щось, тому що я це розпізнав, так мені сказав Господь», — як я можу бути впевненим, що ці слова походять від Бога, а не від людини, яка їх говорить? Тут потрібні обережність, мудрість, знання і досвід.
Також деструктивним може стати надмірне втручання лідерів, катехитів у життя членів спільноти. У неблагополучних католицьких групах це найчастіше одягнене в шату покори Богові, який виражає свою волю через настоятелів. Те, що сказав лідер, слід розуміти і приймати як Божий наказ, а через неслухняних діє Злий, який намагається знищити групу, тому таку людину слід викинути зі спільноти.
Щодо розарійних груп (які моляться на вервиці, ред.) – пам’ятаю такий випадок. В одній із парафій була активна група. Парох відвідував їх дуже рідко, у нього було багато інших справ. Провадила у цій групі жінка — як лідер вона ловила людей, на яких можна було легко вплинути, і перенаправляла їх на зустрічі у себе вдома. Виявилося, що вона була представницею секти, яка походила з Туреччини.
Останнім часом багато говориться про спільноту Сімейного Союзу «Мамре» з Ченстохови, а спільнота «Любов і Милосердя Ісуса» на чолі із забороненим священиком теж тривалий час викликає суперечки. Які характеристики лідера можуть бути попереджувальним сигналом про те, що з групою відбувається щось тривожне?
Перш за все – авторитаризм. Він проявляється в прагненні до повного контролю над життям людей у спільноті та у вимаганні від них сліпої покори. Лідер може створити образ себе як людини унікальної, з дивовижними харизмами та близьким контактом з Богом. Фахівці, які працюють з деструктивними лідерами, стверджують, що вони часто є нарцистичними особистостями. В одному із випадків лідер сказав, що він володіє унікальною харизмою, яка дозволяє йому точно сказати, до якого монашого згромадження повинна приєднатися та чи інша людина, включно з адресою. Він наголошував, що ніхто не має такого дару, як він. Ця унікальність, на думку деструктивного лідера, виправдовує його непослух своєму керівництву та місцевому єпископу, оскільки через його «контакт» з Богом він краще знає, як правильно. Часто звучить твердження, що слід більше слухатися Бога, а не людину: я слухняний керівництву Святого Духа, хоча не можу сприйняти навіть простого рішення свого ординарного єпископа; Бог веде мене в обхід усієї ієрархії Церкви, так ніби вона не від Бога.
Також у навчанні таких людей можна побачити підкреслення унікальності спільноти, яку вони очолюють, і протиставлення її зіпсованому світу та злим людям. Одного з вихідців із групи турбували телефонними дзвінками: «Що ти будеш робити за межами нашої спільноти, тільки тут можна спастися». Цей чоловік ходив до церкви, читав слово Боже і кожного дня причащався. Керівникам групи цього було замало. На їхню думку, щоб потрапити на Небо, потрібно щось більше. І, звичайно, це «виняткова група», яку вони очолюють. На нашому вебсайті www.sekty.dominikanie.pl у вкладці «гід» ви можете знайти анкету із запитаннями, які допоможуть оцінити дану групу та поведінку лідера.
Чи можна сказати, що певні люди більш вразливі до маніпуляцій у спільноті?
Кожен із нас – більшою чи меншою мірою – піддається маніпуляціям. У кожного є потреби, дефіцити, ми переживаємо різні кризи. Тоді ми стаємо більш сприйнятливими до певного контенту. Знання про себе, про свої слабкі та сильні сторони, і, нарешті, теологічні знання можуть захистити від маніпуляцій. Давайте також оточимо себе мудрими людьми, з якими можемо поговорити про наші проблеми та вислухати їхню думку. Варто подумати про сповідника з-поза нашої групи, який перебуває на відстані від неї і зможе помітити тривожні речі, якщо вони почнуть з’являтися.
Я помітив тривожні симптоми у своїй спільноті — що мені робити?
Кожна група – це живий організм, який діє за своїми законами. Треба постійно говорити один з одним, виправляти те, що потрібно виправити, і нести відповідальність перед спільнотою. Іноді ми чекаємо, що хтось перший відреагує і зробить щось за нас. А тим часом саме ми творимо спільноту і тільки від нас залежить, якою вона буде. Важливо дбати не лише про духовну формацію, але й про формування людини, наприклад, запрошуючи на конференції фахівців, які можуть дати нам інструменти, які допоможуть будувати стосунки чи вирішувати кризові ситуації. Багато громад, які боролися з проблемами, не мали статутів чи положень, які б регулювали діяльність, розподіл повноважень, способи реагування на складні ситуації. Про це варто подбати. У разі необхідності потрібно діяти рішуче. Повідомте своєму керівництву, єпископу та попросіть відвідати спільноту.
Також читайте:
До Львова приїжджає стигматик Ілля Катальдо: чи все так однозначно?
«Я була у сатанинському культі». Історія Марії Анжели Кальканьо — готовий сценарій для фільму
О. Ігор Гнюс ОР: «Домініканські проповіді можна порівняти до кави еспресо»
Повязані записи
