Львів дійсно можна назвати містом Богородиці. З понад 150 міських храмів усіх конфесій близько 30-ти присвячено Матері Божій. Та найважливіше те, що три головні храми національних громад міста також присвячені Їй, а саме святу Успіння Пресвятої Богородиці. Зараз це три Свято-Успенські храми: Собор Успіння Пресвятої Богородиці Вірменської Апостольскої Церкви, Митролича Базиліка-Санктуарій Успіння Пречистої Діви Марії Римо-Католицької Церкви та храм Успіння Пресвятої Богородиці Української Автокефальної Православної Церкви. Саме ці три храми були центральними для трьох міських національних громад – поляків, українців та вірмен. Пропонуємо Вашій увазі коротку історію Вірменського Кафедрального Собору у Львові як одного з найстаріших храмів нашого міста.
Вірменська колонія у Львові була однією із найпотужніших в Україні та існувала вже з XIII ст. Ймовірно, що вірмени повинні були мати власний релігійний осередок у місті. Всі вірменські переселенці у місті визнавали зверхність Верховного Католікоса Всіх Вірмен у Ечміадзіні. Первісний релігійний осередок виник на Підзамчі, навколо церви Св. Анни.
Становище вірмен у Львові дещо змінилось після захоплення Львова польським королем Казимиром ІІІ. У 1364 р. король дарує львівським вірменам право самоврядування та власного суду. Цього ж року утворено єпархіальний осередок вірмен Русі та Валахії з центром у Львові. Цей вчинок єпископа Торосовича викликав спротив у старійшин, що розпочали проти нього судовий процес, оскільки єпископ силоміць захопив кафедральний собор. Боротьба між прихильниками та противниками унії тривала майже до кінця століття.
Першим вірменським єпископом міг бути вардапет (теолог) Ованес (польською Ян) або Григорій. У 1367 р. король Казимир ІІІ надав вірменам право релігійного самоврядування. Незважаючи на те, що львівські єпископи формально підпорядковувались католикосу в Ечміадзіні, вплив останнього на реальні справи був незначним, оскільки патріарший престол роздирали внутрішні та зовнішні протиріччя.
Серед вірменського духовенства Речі Посполитої була поширена ідея унії з Ватиканом. Серед причин цього явища виділяють складне становище вірменського кліру, відчутну залежність вірменського духовенства від світських старійшин та відсутність належної духовної освіти. Спроби привести Вірменську Церкву до унії тривали фактично безперервно впродовж XIII-XIV ст. Вірмено-католицька унія у Львові була укладена у XVII ст., коли вірменський владика Микола Торосович 24 січня 1630 р. у костелі Св. Михаїла при монастирі кармелітів оголосив тридентські постулати католицької віри, а пізніше ще раз їх підтвердив у католицькому кафедральному соборі Успіння Пресвятої Діви Марії. Того ж таки дня складено і підписано офіційний документ про унію, що був затверджений Святим Престолом 8 листопада того ж року.
У 1938 помер останній вірменський католицький архиєпископ Льова Йосиф Теофіл Теодорович, наступника якого не вдалось вибрати, оскільки Західна Україна була окупована радянським військами. Тому, відповідно до правил Тридентського собору, обов’язки архиєписокопа виконував капітульний вікарій о. Діонісій Каетанович. Пізніше його арештувало Гестапо, однак, він був звільнений завдяки втручанню митрополита Андрея Шептицького. Згодом, він був арештований радянською владою за звинуваченням у наданні дозволу працювати священикам в німецькому «іноземному легіоні» (який він насправді відмовився надати) і засуджений до 10 років заслання. Помер о. Діонісій 18 листопада 1954 р. на засланні в таборі поблизу с. Абезь (сучасна Республіка Комі, Росія). Після остаточного встановлення радянської влади у Львові, вірмено-католицька унія була скасована, а структура львівського вірмено-католицького архиєпископства була ліквідована.
Історія Вірменського cобору у Львові:
У 1363 р. розпочинається будівництво вірменського кафедрального собору під керівництвом архітектора Дорінга (Доре, Дорко з Кафи). Будівництво собору завершилось у 1370 р. Первісна частина храму виконана у традиційному вірменському стилі. Храм хресто-купольний. У XV ст. з’явились бічні апсиди. Перша перебудова храму відбулась у 1427 р., тоді навколо храму з’явилась аркада, що оточувала його з трьох сторін. Наступна перебудова відбулась у 1630 р., тоді зведено сучасну центральну частину храму, а у 1671 р. замість північної аркади зведено захристію. Наступна перебудова відбулась вже аж у 1908-1920 рр., коли за проектом архітектора Франциска Мончинського приміщення було продовжено із західної сторони (на вул. Краківській). У 1571 р. поблизу церкви зведено дзвіницю за проектом львівського архітектора Петра Красовського. У XVII ст. поруч із дзвіницею зведено палац вірменського архиєпископа, а також приміщення монастиря вірменських бенедиктинок. У 1726 р. в дворику вірменського комплексу встановлено колону Св. Христофора, фундатором якої був суддя та керівник Вірменської колегії у Львові Христофор Августинович. У дворику собору знаходиться дерев’яний вівтар «Голгофа» XVIIІст. Вівтар є унікальним у своєму роді. Розп’яття розташовано на фоні каміння, кожен камінь вирізьблений з дерева. Загалом таких камінців близько 250-ти.
В радянський час собор був закритий, а його приміщення використовувались спершу як фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 р. – музею імені Леніна.
Після проголошення Незалежності України було відновлено вірменську релігійну громаду у Львові, а також розпочався процес відновлення єпархіальної структури Вірменської Церкви в Україні. У 2000 р. храм передано вірменській громаді, а перше богослужіння у нововідкритому храмі відбулось 6 січня 2001 р. Через два роки, 28 травня 2003 р. Вірменський собор освятив діючий католикос всіх вірмен Герегін ІІ,
У 2010-2013 рр. тривали реставраційні роботи над вівтарем, і він був наново встановлений у дворику собору у 2013 р.
У Вірменському соборі можна побачити багато розписів, та наголосимо на найважливіших із них. В основному розписи у храмі виконані у 20-х рр. ХХ ст. Яном Розеном, а авторство мозаїк належить Юзефу Мегоферу. Особливістю розписів Розена є те, що вони виконані не в класичному стилі фрески, а у стилі «альсекко», тобто зображення наносилось на тверду суху тиньковану поверхню.
Головний розпис вівтаря зображає Тайну Вечерю. Виконання розпису є нетиповим, оскільки Ісус та апостоли стоять, Христа зображено в анфас, а апостолів – у профіль. Фон розпису багряний, а Ісус та апостоли зображені у білому одязі. Ісус Христос портретований з помічника Розена – Смучака, який виконував орнаменти у презбітерії. Юда Іскаріот зображений спиною, обличчя не видно, лише руку, що тримає ніж.
У вівтарній частині знаходиться розпис «Розп‘яття», розміри якого 7Х7 м. Вважається, що Ян Розен зобразив на розписі сучасних йому людей. Так, Ісус Христос змальований з Володимира Дідушицького, львівського мецената та колекціонера, Св. Бенедикт (справа від Ісуса) змальований з митрополита Андрея Шептицького, Св. Франциск – це польський художник Яцек Мальчевський, а Тома Аквінський – це тогочасний вірменський архиєпископ Йозеф Теофіл Теодорович. Св. Ян Непомук на задньому плані – це зображення самого Розена. Лише 1/6 постатей ідентифікована. На розписах немає гір та хмар, що є не типовим для зображення Голгофи. Ісус Христос зображений як тріумфатор, а не як мученик. Цікавим є те, що Розп’яття зображено на сходах, а не на горі. Св. Петро тримає в руках рожеву кам’яну брилу – це макет храму св. Петра у Римі, а св. Лука тримає у руках ікону Белзької Богоматері.
Майстерно виконаними є також розписи «Усікновення голови Іоанна Хрестителя», що знаходиться в центральній частині храму. В центрі знаходиться тіло Іоанна, окутане в овечу шкуру, як символ того, що він був пустельником. Поруч знаходяться ангели, один з яких тримає тіло Іоанна Хрестителя, інший – тацю з його головою. Ангел зліва тримає сокиру, якою вбито Іоанна, як символ мученицької смерті. Ще один ангел тримає лампу з написом «Світло». Справа у натовпі можна помітити жінку у зелено-синіх шатах – це матір Іоанна Хрестителя, Св. Єлизавета, яка насправді не була на страті сина (змальована з матері архиєпископа Теодоровича). Над головою на золотому фоні зображено Тайну Вечерю, на яку Св. Іоанн вказує пальцями.
Ще один розпис у центральній частині храму – «Благовіщення» – має два сюжетні плани. На передньому зображено Марію та архангела Гавриїла, а на другому зображено хресну дорогу, хоча ще не відбулось Різдво Ісуса Христа. Цікаво зазначити, що у другому сюжетному плані не видно облич Ісуса та Іоанна Хрестителя, вони закриті колонами.
На розписі «Похорони Св. Оділона» зображено як троє ченців несуть труну з тілом абата Оділона, попереду яких йде священик. Св. Оділон змальований з архиєпископа Теодоровича. Три ченці символізують минуле (закрите обличчя), теперішнє (дивиться на нас) та майбутнє (очі закриті, голова опущена). Також зображено душі померлих, що тримають свічки. Цікаво зазначити, що саме абат Клюнійського монастиря Оділон запровадив День всіх святих 1 листопада.
Минуло року відзначали 650-ти ліття Вірменського кафедрального собору. Зараз це одна з найстаріших споруд нашого міста.
Зараз настоятелем храму є о. Тадеус Геворгян.
Адреса Вірменського кафедрального собору: вул. Вірменська, 7
Тел. (032) 297-54-28
Богослужіння у храмі відбуваються щодня о 10.00 год., в суботу о 10.00 год. та о 18.00 год. У неділю богослужіння відбувається об 11.00 год. Всі богослужіння відправляють вірменською мовою.
Назарій Лоштин
Повязані записи
