Хто б що не розповідав, але події у світі завжди відбуваються за одним і тим же сценарієм, однак у різній інтерпретації і контексті, а саме: війни, конфлікти, катастрофи, утиски демократії, занепад моральних цінностей і секуляризм. Проте у той же час знаходиться місця для прояву милосердя, любові та жертовності, популяризації здорового способу життя, допомога бідним та хворим, боротьба з тероризмом і популізмом, розвиток освіти і культури тощо.
Як бачимо, час невблаганний і завжди ставить перед нами певні виклики, які необхідно долати знову і знову. Для цього необхідні не лише час і кошти, а й титанічна праця, особливо над вдосконаленням і надбанням моральних цінностей. Адже саме цінності, а не інтереси, так би мовити, керують світом.
Останні кілька років все більше і більше відчуваються прояви мультикультуралізму, що у свою чергу створює релігійну строкатість у суспільстві. Однак це цілком нормальне і передбачуване явище.Оскільки так історично склалося, що народи в різних куточках світу, очевидно, мають різну історію, культуру, традицію, мову та релігію. Але незважаючи на це, нас усіх завжди поєднує одна і та ж річ – прагнення миру та добра одне одному.
У той же час вельми шкода,що протягом історії багато народів мали досвід великих помилок. Тож один із наслідків, що ми «поминаємо» – це стереотипи, які дають часом надто обмежене та викривлене уявлення одне про одного. Однак вибачення – це ще один вагомий крок на шляху до діалогу та порозуміння. Адже саме так ми започатковуємо схему/систему«переможець-переможець»: коли завдяки компромісу кожен отримує бажане. Тому що схема «бути переможцем – і переможений» в сучасному світі зазнала фіаско…
Зокрема, на прикладі Католицької Церкви (не подумайте, що я заангажована 🙂 ), ми бачимо, як можна йти назустріч і в гості одне до одного, як власне можна здійснювати міжкультурний і міжрелігійний діалог. Пригадуємо, як минулого року Папа Римський Франциск відвідав синагогу, тим самим, показавши, що виступає проти антисемізму. Таким чином, Глава Католицької Церкви не просто проповідує чи демонструє Слово Боже, він живе і проживає це Слово, не боїться йти з Ним до людей і нести з ними Його відповідно до потреб та викликів сьогодення.
«Дорогі брати й сестри, щодо майбутнього міжрелігійного діалогу, першою річчю, яку ми повинні чинити, є молитва. Молитися одні за одних: ми ж – брати! Без Господа нічого неможливе, з Ним – усе! Нехай же наша молитва, кожного відповідно до його звичаїв, зможе повністю приєднатися до волі Господа Бога, Який бажає, щоб усі люди розпізнали один в одному братів і сестер та відповідно до цього жили, формуючи величезну родину в гармонії різноманітностей», – зазначив одного разу Глава Католицької Церкви.
Окрім цього, він постійно закликає насне навішувати людям ярликів, на кшталт, «біженець», «терорист», «гомосексуал» тощо, а насамперед цінувати кожну людину як особливе і улюблене творіння Бога. Він переконаний, що саме молитва, надія і віра в Господа допоможуть пізнати нам також і самихсебе.
Схожі ідеї поширював колись митрополит Андрей Шептицький— предстоятель Української греко-католицької церкви. Він вважав, що в українському контексті діалог релігій – це не справа одного дня, однак ніхто й не заперечує, що це неможливо. Адже для того, щоб зрозуміти куди рухатися далі, ми повинні знати, де перебуваємо, тобто, а хто ж ми є і для чого?… Оскільки,останнім часом, різноманітні соціологічні опитування стверджують, що багато людей, які відносять себе до певної релігії, навіть до кінця не усвідомлюють і не знають усіх її «положень». Що ж тоді казати про інших вірян…
«Діалог, якого ми потребуємо, не може бути іншим, ніж відкритий та шанобливий, а, отже, – плідний. Взаємна пошана є умовою та, одночасно, метою міжрелігійного діалогу: шанувати право іншого на життя, на фізичну інтегральність, на фундаментальні свободи – свободу сумління, мислення, висловлення та віровизнання. Світ дивиться на нас, віруючих, та закликає співпрацювати між собою та з усіма людьми доброї волі, які не сповідують жодної віри, вимагає від нас ефективних відповідей щодо численних тем», – наголошує Папа Римський Франциск.
Як вже згадувалося, ми живемо в буремну епоху, коли відбуваються буремні події. Однак інвестиція свого часу (в проекти, у волонтерства, в благодійні громадські організації тощо), бажання, чи здобуття коштів для реалізації добрих справ для людей, які передовсім цього потребують, – здатні об’єднувати різні мультикультурні та міжрелігійні майданчики.
Відкидання нав’язаних стереотипів, здебільшого через банальне незнання одне одного, допоможе знайти істинні причини конфліктів та непорозумінь, якщо вони справді існують. Тобто пізнаючи одне одного, якщо ми будемо співпрацювати і ходити в гостіодне до одного, ми забезпечуємо істину свободу і свободу вибору людей. Таким чином, комунікація створить міцні та потужні зв’язки і довго очікувати на потрібний фідбек не доведеться.
Оскільки міжрелігійні «переговори» – це не політичні ігри, не варто шукати там чужі інтереси, коли звичайні люди просто потребують моральних джерел/авторитетів та духовних місць/наставників. …
Отож, як казав один із найвидатніших поетів античної літератури Вергілій: «Omniavincitamor, etnoscedāmus amōri», тобто все перемагає любов, і ми підкоряймось любові.Адже перемога завжди там, де згода… Тому постає питання, а що зробимо для згоди ми?…
Оксана Войтко, учасниця Школи міжрелігійної журналістики, автор “Духовної величі Львова”
Повязані записи
