Іноді у своєму житті: нудному і сповненому вражень, романтичному і самотньому, ми розвертаємося назад, намагаючись побачити той чудотворний образ Бога, який оспівують блаженні. За усіма запевненнями людей, до кінчиків пальців міцних у своїй вірі, він мав би чітко вписуватися у наше щоденне існування. Але що робити, коли ти не знаходиш Творця неба і землі ані в Церкві, ані в рядках Біблії, ані в обличчях перехожих? І мимоволі починаєш думати, що Ніцше помилявся тільки частково: Бог живий для світу, але помер для мене…. Чи можливий такий філософський нюанс?
Як казав відомий філософ: «Жити – це спалювати себе і примудритися не згоріти». Вивчаючи його думки та погляди, я зрозуміла, що незважаючи на увесь скептицизм і самонавіювання, ця людина відчайдушно намагалася знайти Бога і зрозуміти світ. Хіба не багато нас таких, вже у постмодерну епоху? Звісно, сотні, тисячі і навіть мільйони.
Ми спалюємо себе на роботі, відчужуємося від своїх мрій, зрікаємося власного серця – тільки, щоб не розчарувати суспільство. Ми заздримо тим людям, які називають себе автентичними, 100%-вими християнами. Вони знають усі молитви, майже напам’ять цитують кожен рядок Біблії. Ми ж, недосконалі у багатьох сенсах, дивлячись на них, розчаровуємося у собі.
«Ну чому я не бачу Бога, не відчуваю Його присутності, як інші? Що зі мною не так?», – запитуємо себе. Проте, іноді, незважаючи ні на що, ігноруючи негативний досвід нашого духу, приходить просвітлення.
Адже тебе оточують люди, у яких насправді чітко видно німб над головою. Позаду їхніх тендітно-мужніх плечей ростуть крила. Проте є парадокс: коли в твоєму житті трапляється якась трагедія, на допомогу приходять не вони, а ті, хто вважає себе невиправними циніками. І так про них думає цілий світ. Часом і ми є циніками та егоїстами. Але ж люди мають право на помилку.
Думаю, ми не повинні соромитися себе, своєї недовіри до людей і навіть до Бога, свого розчарування і депресій. Люди різні, і не кожен може бути оптимістом, який несе світло і тепло.
Часом найбільші скарби моралі і віри заховані у сутінках. Бути недосконалим, шукати рішення, стукати у всі двері, поки вам не відчинять, – людина має повне право на таке сенсорно-чуттєве усвідомлення Бога. Має право на пошук, розчарування, навіть ігнорування Любові. Думаю той, хто достойний світла – зможе пройти крізь морок.
Можливо, в цьому і є таємниця надлюдини Ніцше – щоб бути вищим не над іншими, а над самими собою, побороти себе, своїх монстрів й поговорити з Богом не в присутності свідків, а віч-на-віч…
Лідія Батіг
Повязані записи
